Лемінг сибірський (Lemmus sibiricus) — вид мишоподібних ссавців з родини хом'якових. Валідність виду скасовано й таксон розглядається у рамках Lemmus lemmus.
Лемінг сибірський | |
---|---|
Біологічна класифікація | |
Царство: | Тварини (Animalia) |
Тип: | Хордові (Chordata) |
Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
Клас: | Ссавці (Mammalia) |
Ряд: | Мишоподібні (Rodentia) |
Родина: | Хом'якові (Cricetidae) |
Підродина: | Щурові (Arvicolinae) |
Рід: | Лемінг (Lemmus) |
Вид: | Лемінг сибірський (L. sibiricus) |
Біноміальна назва | |
Lemmus sibiricus (Kerr, 1792) | |
Підвиди: | |
| |
Синоніми | |
Lemmus lemmus chernovi Spitsyn et al., 2021 |
Морфологічна характеристика
Довжина тулуба й голови 12–18 см, довжина хвоста 11–17 мм, вага 45–130 грамів; самці на 5–10% важчі. Загальний тон забарвлення рудувато-жовтий з домішкою сірого та бурого тонів. Від носа до хвоста зазвичай проходить чорна смужка. Щоки та боки яскраво-іржаві; черево палево-біле, іноді з домішкою жовтого тону. В області очей та вушних раковин бувають розмиті темні смуги. Чорна пляма на огузку притаманна популяціям із Новосибірських островів та острова Врангеля. Зимове хутро світліше і тьмяніше літнього, іноді майже біле, зі світло-коричневою смужкою на спині.
Середовище проживання
Поширений в зоні Палеарктичної тундри від Білого моря до Колими (Росія). Трапляється також на островах Новий Сибір і Врангеля. Максимальної щільності популяції досягають у низинній тундрі зі значним мохом і осокою. Поширений також на заболочених угіддях на передгір'ях чагарникової тундри і на заболочених ділянках на околицях лісової зони.
Спосіб життя
Живе в норах, утворюючи великі колонії. Копає власну нору або займає нори інших видів. Взимку прокладає тунелі під сніговим покривом і будує великі кулясті гнізда. Харчується осокою, бавовником, зеленими мохами та різними чагарниками. Пік розмноження починається в червні і закінчується в серпні, проте в періоди низької щільності населення відтворення розширюється і починається відразу після танення снігу. Тварини, які перезимували, гинуть до кінця наступного сезону розмноження. За літо буває 4–5 виводків по 5–6 дитинчат. Як і Lemmus lemmus, цей вид має великі коливання чисельності з 3–4-річним циклом; однак міграції менш виражені. Влітку відбувається розповсюдження і змінюється місце проживання.
Загрози й охорона
Наразі серйозних загроз для цього виду не відомо. Зміна клімату може стати проблемою в майбутньому. Вид трапляється на кількох заповідних територіях.
Примітки
- Маркевич, О. П. Номенклатура // Маркевич О. П., Татарко К. І. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 196.
- Kryštufek, B.; Shenbrot, G. Voles and Lemmings (Arvicolinae) of the Palaearctic Region // University of Maribor Press. — 2022. — DOI: .
- Tsytsulina, K.; Formozov, N.; Sheftel, B. (2016). . The IUCN. Архів оригіналу за 9 липня 2019. Процитовано 10.01.2022. (англ.)
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Leming sibirskij Lemmus sibiricus vid mishopodibnih ssavciv z rodini hom yakovih Validnist vidu skasovano j takson rozglyadayetsya u ramkah Lemmus lemmus Leming sibirskij Ohoronnij status Najmenshij rizik MSOP 3 1 Biologichna klasifikaciya Carstvo Tvarini Animalia Tip Hordovi Chordata Klada Sinapsidi Synapsida Klas Ssavci Mammalia Ryad Mishopodibni Rodentia Rodina Hom yakovi Cricetidae Pidrodina Shurovi Arvicolinae Rid Leming Lemmus Vid Leming sibirskij L sibiricus Binomialna nazva Lemmus sibiricus Kerr 1792 Pidvidi L s novosibiricus endemik o Novij Sibir L s portenkoi endemik o Vrangelya L s sibiricus reshta arealu Sinonimi Lemmus lemmus chernovi Spitsyn et al 2021Morfologichna harakteristikaDovzhina tuluba j golovi 12 18 sm dovzhina hvosta 11 17 mm vaga 45 130 gramiv samci na 5 10 vazhchi Zagalnij ton zabarvlennya ruduvato zhovtij z domishkoyu sirogo ta burogo toniv Vid nosa do hvosta zazvichaj prohodit chorna smuzhka Shoki ta boki yaskravo irzhavi cherevo palevo bile inodi z domishkoyu zhovtogo tonu V oblasti ochej ta vushnih rakovin buvayut rozmiti temni smugi Chorna plyama na oguzku pritamanna populyaciyam iz Novosibirskih ostroviv ta ostrova Vrangelya Zimove hutro svitlishe i tmyanishe litnogo inodi majzhe bile zi svitlo korichnevoyu smuzhkoyu na spini Seredovishe prozhivannyaPoshirenij v zoni Palearktichnoyi tundri vid Bilogo morya do Kolimi Rosiya Traplyayetsya takozh na ostrovah Novij Sibir i Vrangelya Maksimalnoyi shilnosti populyaciyi dosyagayut u nizinnij tundri zi znachnim mohom i osokoyu Poshirenij takozh na zabolochenih ugiddyah na peredgir yah chagarnikovoyi tundri i na zabolochenih dilyankah na okolicyah lisovoyi zoni Sposib zhittyaZhive v norah utvoryuyuchi veliki koloniyi Kopaye vlasnu noru abo zajmaye nori inshih vidiv Vzimku prokladaye tuneli pid snigovim pokrivom i buduye veliki kulyasti gnizda Harchuyetsya osokoyu bavovnikom zelenimi mohami ta riznimi chagarnikami Pik rozmnozhennya pochinayetsya v chervni i zakinchuyetsya v serpni prote v periodi nizkoyi shilnosti naselennya vidtvorennya rozshiryuyetsya i pochinayetsya vidrazu pislya tanennya snigu Tvarini yaki perezimuvali ginut do kincya nastupnogo sezonu rozmnozhennya Za lito buvaye 4 5 vivodkiv po 5 6 ditinchat Yak i Lemmus lemmus cej vid maye veliki kolivannya chiselnosti z 3 4 richnim ciklom odnak migraciyi mensh virazheni Vlitku vidbuvayetsya rozpovsyudzhennya i zminyuyetsya misce prozhivannya Zagrozi j ohoronaNarazi serjoznih zagroz dlya cogo vidu ne vidomo Zmina klimatu mozhe stati problemoyu v majbutnomu Vid traplyayetsya na kilkoh zapovidnih teritoriyah PrimitkiMarkevich O P Nomenklatura Markevich O P Tatarko K I Rosijsko ukrayinsko latinskij zoologichnij slovnik Kiyiv Nauk dumka 1983 S 196 Krystufek B Shenbrot G Voles and Lemmings Arvicolinae of the Palaearctic Region University of Maribor Press 2022 DOI 10 18690 um fnm 2 2022 Tsytsulina K Formozov N Sheftel B 2016 The IUCN Arhiv originalu za 9 lipnya 2019 Procitovano 10 01 2022 angl