Криштопі вка село в Україні у Дашівській селищній громаді Гайсинського району Вінницької області Розташоване на обох бер

Криштопі́вка — село в Україні, у Дашівській селищній громаді Гайсинського району Вінницької області. Розташоване на обох берегах річки Валик (притока Собу) за 39 км на південь від міста Іллінці. Населення становить 372 особи (станом на 1 січня 2018 р.).

село Криштопівка
Країна	Україна
Область	Вінницька область
Район	Гайсинський район
Громада	Дашівська селищна громада
Основні дані
Засноване	1450
Населення	▼ 372 (01.01.2018)
Площа	2,46 км²
Поштовий індекс	22742
Телефонний код	+380 4345
Географічні дані
Географічні координати	48°55′04″ пн. ш. 29°19′18″ сх. д. / 48.91778° пн. ш. 29.32167° сх. д. / 48.91778; 29.32167Координати: 48°55′04″ пн. ш. 29°19′18″ сх. д. / 48.91778° пн. ш. 29.32167° сх. д. / 48.91778; 29.32167
Середня висота над рівнем моря	268 м
Водойми	Валик
Найближча залізнична станція	Криштопівка


Місцева влада
Адреса ради	22740, Вінницька обл., Гайсинський р-н, смт Дашів, вул. Горького, буд. 9
Карта
Криштопівка
Криштопівка
Мапа

Криштопівка у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Криштопівка.

Легенда про назву села

Серед лісів потопає в садках село Криштопівка. Багато років тому (XIV—XV ст.) на підвищенні урочища Хронопіль був маєток пана Криштофа, а за невеликим струмком тулилися хатки наймитів.

– Чий Хутір? — запитували подорожні.

– Криштофов! — відказували у відповідь мешканці.

У старих документах засвідчена назва «Криштофовка», але потім вона зазнала змін фонетичних (пов'язаних зі складною вимовою), і мальовниче село на стику трьох районів (Іллінецького, Гайсинського і Немирівського) живе й процвітає під назвою «Криштопівка».

В урочищі Хронопіль збереглися залишки поселення (на даний час це поле, призначене для вирощування різних культурних рослин), деякі з них були виорані під час польових робіт і передані на зберігання в шкільний музей. А саме: куски паленої цегли, черепки посуду з випаленої глини, кремінні ножі, кам'яна сокира, мотика, металева бойова сокира.

До урочища Хронопіль з півдня прилягає ліс, що має назву «Гайдамацький» [3].

Історія

При археологічних розкопках біля Криштопівки виявлено сліди поселення людей середнього періоду трипільської культури, коли вже вміли виготовляти кам'яні сокири з отворами для держаків, деякі інші знаряддя виробництва. Люди в той час користувалися мотиками при обробітку землі, виготовляли глиняний посуд, а дещо пізніше і найпростіші предмети з міді, про що свідчать знайдені їх рештки (в тому числі рештки червоного гончарного посуду, розмальованого темно-коричневою і чорною фарбою, зокрема великих ємностей для зберігання зерна, води, олії).

Виявлені сліди досить просторих жител, розрахованих, очевидно, на кілька сімей. Долівка в житлах з товстого шару випаленої цегли. Подібні пам'ятки є і біля Кальника, Талалаївки, деяких інших населених пунктів Іллінеччини Вінницької області.

Криштопівка з навколишніми селами і хуторами у XVIII-му та першій половині ХІХ століття була в складі маєтностей польської шляхти, зокрема роду графів Плятерів і причислялася до так званого «Дашівського ключа». Так, в 1760—1790 рр. граф Йозеф Вінцент Плятер доручив управління цим селом посесору Ожимковському, а найбільш прибуткові об'єкти в ньому роздав в оренду.

На той час особливо широкого розмаху набув пиво-горілчаний промисел, продукція якого мала добрий збут на внутрішньому і зовнішньому ринках і давала високі прибутки завдяки майже дармовій праці кріпаків, які не витримували жорстокої експлуатації і масово втікали в краї, де жилося вільніше. Це стало причиною значного погіршення господарських справ графа Плятера, і він повів гнучку судову справу проти свого посесора. В Криштопівці у другій половині ХІХ ст. працював піп Андрій Ясинський, який заохочувався владою морально і матеріально, зокрема, набедреником.

У перші роки радянської влади в селі утворилися її органи: ревком, комнезам (останній існував аж до організації колгоспів). Після ліквідації дореволюційного адміністративно-територіального поділу на губернії і повіти утворились нові адміністративні одиниці — райони і округи.

З 1923 р. село належало до Ситковецького району Гайсинської округи, у ньому уже діяла в цей час, замість ревкому, сільська рада, лікнеп, сільська загальноосвітня школа, хата-читальня (бібліотека). У роки колективізації створено два колгоспи — ім. Сталіна та ім. XVII партконференції, які самостійно проіснували аж до середини 50-х років, не враховуючи періоду німецької окупації [2, с. 12 – 13]. Процес колективізації проходив досить напружено, адже люди змушені були примусово віддавати все, що нажили своєю працею. Звісно, дехто із селян чинив опір, їх називали куркулями, а насправді в душі виправдовували та вголос заявити боялись, бо без суду і слідства відправляли у Сибір. «Мого діда, що жив у Центрі, теж розкуркулили, — розповідає Василь Андрійович, — бо у нього був свій маленький млинок, хата, клуня, худоба, поле. Все він сам пристарався, а не накрав — комуністи прийшли і забрали. А у нього сім'я — годувати чимось тре. Но він ще терпів, а коли вже прийшли і вивели останню худобу та залишили ні з чим, то він взяв сокиру, догнав і зарубав… О, як всі спохватились! Дід не тікав, бо шкода сім'ї, яку б мучили. Він спокійно пішов, коли за ним прийшли — заслали на Сибір» [4].

Про Голодомор 1932—1933 рр. відомо не багато, проте ці факти жахливі. Люди вмирали, як мухи, і ніхто не допомагав, бо замовчували реальні події, що відбувались у селі, «так треба». Розповідали, що й були випадки людожерства (у Центрі жила одна бабуся, яка заманила до себе сусідську дівчинку й зварила, ще й пригощала маму, яка все зрозуміла, бо побачила її одяг біля печі; її мали заарештувати, тільки вона померла до вечора через переїдання). Їли все, що могли знайти — листочки, гілочки, голубів, горобців, гриби тощо. Якось жителька хуторів назбирала отруйних грибів — всі з її сім'ї померли, лише вона врятувалась, бо мало з'їла [5].

Німці захопили Криштопівку 22 липня 1941 р. У числі перших підпільних патріотичних організацій, які утворилися у ворожому тилу на території колишнього Дашівського району, ще в листопаді того року була організація криштопівських народних месників, очолювана Я. Семенчуком. Вони підтримували тісний зв'язок з партизанами, у серпні 1943 р допомогли їм на короткий час вигнати загарбників з села, а трохи пізніше пустити під укіс ворожий військовий ешелон біля вузькоколійної залізничної станції Криштопівка. Повернувшись, фашисти розстріляли 47 мирних жителів. Загалом у роки світової війни загинув і пропав безвісти 131 житель села [2, с. 13].

Голодомор 1946—1947 рр. жителі села перенесли легше, ніж 32 — 33 рр., бо вже хоча б не забирала нічого комуністична влада. Їли мерзлу картоплю, пампушки з лободи, бруньки з липи та акації (всі дерева стояли голі). У кого була корова чи коза, то ті ще виживали. А сім'ї на той час були великі та частіше без чоловіків (з війни не повернулися), а жити якось треба, відбудовуватись, їсти [4].

У післявоєнний період в селі, як і у всій країні, відбулася серія реорганізаційних заходів: в серпні 1954 р. ліквідована сільська рада (відновлена в 1986 р.) ліквідовані обидва колгоспи, а їх землі та матеріально-технічна база ввійшла складовою частиною спочатку до Білківського колгоспу імені Данова, а в 1970 р. до радгоспу «Білки».

У грудні 1980 р. наказом по Головвинпрому України від цього радгоспу відокремлено відділки Криштопівка І, Криштопівка ІІ, відділок Вербівка і на їх базі утворено новий радгосп «Садовод», який існує і донині, проте уже як акціонерне товариство «ГРЕНВІС». Його основний виробничий напрямок — садівництво, вирощування плодово-ягідних, зернових та технічних культур. Центральна садиба колгоспу знаходиться в с. Криштопівка за 4 км від однойменної залізничної станції та за 50 км від райцентру [2, с. 13]. Радгосп діяв до 2002 р., потім його збанкрутував і викупив бізнесмен, який створив господарство «ГРЕНВІС». Воно успішно реалізовує сільськогосподарську продукцію на території Вінниччини та за її межами і дотепер.

Село складається з окремих поселень: Хутір, «Радгосп», Центр, Малина і Станція, — проте офіційно це село Криштопівка та селище Криштопівське.

У 2009 р. відкрили у центрі Криштопівки церкву, яку розпочали будувати ще у 2007 р. Діє Криштопівська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, яка на даний час залишається формально єдиним культурним осередком, оскільки будинку культури немає [6].

12 червня 2020 року, відповідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», село увійшло до складу Дашівської міської громади.

17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи і ліквідації Іллінецького району, село увійшло до складу Гайсинського району.

Топоніміка села

Курбалин і Цигани — два ліси, між якими розташувався Безпальків Хутір (або просто Хутори — так тепер називають невеличке поселення з 50-ти дворів (дві вулиці — Верхня і Нижня), що є однією з частин Криштопівки). Безіменний струмок, який тече Циганами аж до лісового ставу, витікає з місцевості, де розташовано півколом п'ять величних горбів. Біля їх підніжжя ще й зараз можна побачити залишки Гренджового ставу. Цю місцевість звуть Балканами.

Колись була Лісова левада, на якій розташовувалась пасіка в триста дуплянок, тепер ростуть лише там дуби, посаджені колись круг неї. Частково зберігся і арковий міст. Щоправда в дещо зміненій формі.

Лебедеве — крихітне озерце посеред Курбалину, яке колись славилось, бо було прекрасним місцем для відпочинку. Зараз це озерце заросло й про нього вже забули.

Гонтів яр, Безодня (чародійне джерело-криниця, дна якого так ніхто і не зумів дістати й досі; кажуть, там підземна річка або водосховище), Панський садочок (все, що залишилось від маєтку пана Криштофа; кажуть, там є захований паном скарб, проте, хто б його не шукав, все одно до цього часу так і не знайшли), Данильова, Мендусьова (назви полян у Курбалині від імен колишніх власників) — ось важливі топонімічні назви однієї з частин села Криштопівки, а саме Хуторів (Хутора). Лежить Хутір за півгодини їзди від Гайсина, на стику трьох районів (Іллінецького, Немирівського та Гайсинського) [1].

Радгосп налічує приблизно 40 дворів, які розташовані на двох вулицях — Хутірська та Нова (там почали будуватись з 2000-го року). У цій частині села розташований місцевий орган самоврядування — сільська рада, недобудований будинок культури, а також відбудований та оновлений дитячий садок, який почав працювати з 2014 року. Проте з 2012 року Хутір та Совхоз отримали офіційно нову назву — селище Криштопівське.

Малина — так називається ще одна частина Криштопівки, яка розташована перед Центром (від Радгоспу її відмежовує поле, яке часто засівають злаковими). Вона найменша, бо налічує лише 20 дворів і має лише одну вулицю з однойменною назвою. А назву таку отримала через те, що колись на полі біля неї була висаджена малина, яку потім викорчували [7].

Центр є осередком всієї Криштопівки, бо тут розташована школа, відділ зв'язку, церква, Пам'ятник невідомому солдату, цвинтар, а також кожної п'ятниці з'їжджається базар. Зазвичай, саме тут відбуваються масові святкування — День Перемоги, Івана Купала, день Незалежності тощо. Це найбільша частина села, іншими словами — власне і є Криштопівка, яка налічує близько 400 дворів, що розташовані на таких вулицях: Хороша, Жовтнева, Шкільна (давніша назва — Прусівська), Полярушівська, Центральна, а також є багато маленьких безіменних вуличок. Біля школи є ставок, який так і називають Шкільний, трохи далі, недалеко від зерносховища є Колгоспний ставок, ще в долині горбистої місцевості (межа між Центром та Гайдамацьким лісом) розташовані два стави — Монастирський та Марунича (назви утворені від прізвищ орендарів). У Шкільний ставок впадає малесенька річечка Бабошка, яка бере свій початок із невеликого джерела.

Станція

Станція — це частина села, яка раніше налічувала 30 дворів, а тепер тут живуть лише дві сім'ї — інші хати пустують. До спорожніння призвело те, що залізничну станцію, на якій працювали жителі цієї частини, закрили у зв'язку з оптимізацією та припиненням роботи Криштопівського цукрового заводу, який вона обслуговувала.

Виникла вона ще століття тому, коли тут пролягла вузькоколійка Первомайськ-Гайворон-Гайсин-Турбів-Житомир, і збільшувалася з розвитком станції, особливо після перешивання на широку колію у 1970-х роках.

Але зупинка «Криштопівка» і досі є, хоча квитки на поїзд, який йде з 5.10.2021 р. щодня раз на добу з Гайворона до Вінниці та назад, можна придбати вже у провідників. Пенсіонери, користуючись безкоштовним проїздом, добираються на Немирівський і Вінницькі базари, молодь — в училища і технікуми.

Час відправлення на Вінницю — 3.45, прибуття до Вінниці 6.33, з Вінниці — 18.46, прибуття в Криштопівку 21.30. Всі вагони — плацкартні з місцями для лежання. Є по днях тижня прямі вагони до Києва, але туди треба брати квиток заздалегідь в касі чи в Інтернеті.

Галерея

Вулиця
Школа
ФАП
Церква
Ставок на річці Валик
Пам'ятник воїнам-односельчанам

Примітки

Про схвалення у новій редакції проекту перспективного плану формування територій громад Вінницької області (PDF).
. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 10 листопада 2021.
Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»

Література

Іллінеччина в глибині століть і в наш час / упорядник І. Д. Бабенко/. — Іллінці, 2001 — С. 68 — 74.
Сторінки історії Іллінеччини в працях істориків, археологів, краєзнавців / упорядник І. Д. Бабенко/. — Іллінці, 1995. — С. 12 — 14.
Запис Лепещук І. В. 25.04.2005 р. від Ноговського Івана Яковича, (1923—2009), жителя с. Криштопівки.
Запис Лепещук І. В.10.11.2009 р. від Козаченка Василя Андрійовича, 1943 р. н., жителя с. Криштопівки.
Запис Лепещук І. В.12.11.2009 р. від Федчишиної Галини Олександрівної, 1950 р. н., жительки с. Криштопівки.
Запис Лепещук І. В.17.11.2009 р. від Федчишиної Галини Олександрівної, 1950 р. н., жительки с. Криштопівки.
Запис Лепещук І. В. 02.02.2010 р. від Козаченко Віри Олександрівни, 1953 р. н., жительки с. Криштопівки.
Запис Лепещук І. В. 10.02.2010 р. від Козаченко Віри Олександрівни, 1953 р. н., жительки с. Криштопівки.
Бі́лки // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.263

[1] Про схвалення у новій редакції проекту перспективного плану формування територій громад Вінницької області (PDF).

[2] . www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 10 листопада 2021.

[3] Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»