Кіновиробничий кодекс серія моральних цензурних директив які регулювали кіновиробництво більшості американських кінокарт

Кіновиробничий кодекс — серія моральних цензурних директив, які регулювали кіновиробництво більшості американських кінокартин, що випускалися великими студіями з 1930 по 1968 рік. Також відомий як Кодекс Гейза, за ім'ям головного цензора Голлівуду того часу, політика-республіканця Віла Гейза. Кодекс був прийнятий п'ятьма основними голлівудськими студіями як міра самообмеження. Американська асоціація кінокомпаній (MPAA) прийняла кодекс у 1930 році, застосовуватись він почав з 1 липня 1934 року, а відмовилися від нього в 1968 році, на користь Системи рейтингів Американської кіноасоціації. Кодекс мав більше морально-етичний, аніж правовий характер, але дотримувалися його приписів до 1967 року дуже скрупульозно.

Кіновиробничий кодекс прописував, що прийнятно і що неприйнятно в кінофільмах для громадської аудиторії в Сполучених Штатах. Кодекс Гейза регулював моральні норми щодо сказаного і показаного у фільмах. Кодекс обмежував види ролей, які могли грати жінки, таким чином створюючи ідеалізовану версію жінки, яка на перший час навіть поширилась по світу.

Принципи

Виробники фільмів були зобов'язані дотримуватися трьох основних принципів:

Картини, що підривають моральні підвалини глядачів, неприпустимі. Отже, не можна зображувати злочину, злодіяння, пороки та гріхопадіння таким чином, щоб вони викликали симпатію у глядацькій аудиторії.
Слід представляти морально правильні моделі життя.
Не можна знущатися з закону, писаним або неписаним. Неприпустимо схиляти симпатії глядачів на бік злочинців і грішників.

Приклади

Заборонялося знущання з релігії. Священник на екрані не міг бути лиходієм або комічним персонажем.
Заборонялося зображати вживання наркотиків, а вживання алкоголю могло бути зображено тільки там, де цього вимагав сюжет.
Заборонялося розкривати методи скоєння злочинів. Сцени вбивства мали бути зняті так, щоб не сприяти вчиненню подібних злочинів у реальному житті.
Заборонявся показ оголеного тіла і провокаційних танців. «Сцени пристрасті» (тобто просто поцілунки та обійми) допускалися тільки в ключових сюжетних епізодах, їх тривалість і відвертість були обмежені.
Шлюб і сімейне життя вважалися вищими цінностями; позашлюбні стосунки, нехай і доречні за сюжетом, мали бути представлені як негідна поведінка. При цьому зображення змішаних шлюбів (метисація) було під забороною.
Заборонялися будь-які, навіть непрямі, посилання на гомосексуальність і венеричні захворювання. Показ людських статевих органів (навіть у вигляді силуету) також був під абсолютною забороною.
Заборонявся широкий спектр «нецензурних» слів.
Заборонявся показ білого рабства.
Не вітався принцип «око за око».

Примітки

Ю.С.Шевчук. КІНО І РЕКЛАМА В КОНТЕКСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
. Архів оригіналу за 30 травня 2015. Процитовано 30 травня 2015.

Посилання

(англ.)

Література

Миславський В. Н. Західний кінематограф. Концептуально-термінологічний словник. Харків : ТОВ Видавництво «Точка», 2024. С. 80.

[1] Ю.С.Шевчук. КІНО І РЕКЛАМА В КОНТЕКСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

[2] . Архів оригіналу за 30 травня 2015. Процитовано 30 травня 2015.