Кобзар Юрій Іванович

Ю́рій Іва́нович Кобза́р (нар. 2 жовтня 1952, Цюрупинськ, Херсонська область) — український футзальний тренер. Багаторічний наставник команди , на чолі якої він двічі вигравав .

Юрій Кобзар
Особисті дані
Повне ім'я	Юрій Іванович Кобзар
Народження	2 жовтня 1952(1952-10-02) (71 рік)
	Цюрупинськ, СРСР
Тренерська діяльність**
Сезони	Команда	Місце
1993—2004 2006—2009 2009—2010 2017—2019 2023—	«Енергія» (Львів) «Єнакієвець» «Кобра»
** Тільки на посаді головного тренера.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кобзар (прізвище).

Біографія

В 1970 році вступив в Харківський авіаційний інститут, де на студентському рівні грав у футбол. В 1976 році закінчив навчання і почав працювати на харківському заводі електроапаратури за спеціальністю «системи управління літальними апаратами», продовжуючи займатися футболом на любительському рівні. Згодом почав грати в міні-футбол. В 1990 році як гравець брав участь у всерадянському турнірі з міні-футболу серед виробничих колективів «Честь марки», де разом із заводською командою посів 4-те місце. Також брав участь у Євро-азіатській міні-футбольній лізі.

Пізніше команда харківського заводу електроапаратури «Ехо» отримала професійний статус, а Юрій Кобзар був призначений її головним тренером. З сезону 1993/94 «Ехо» почав виступати у Першій лізі чемпіонату України. У наступному сезоні команда зайняла третє місце і перейшла у Вищу лігу. Кобзар тренував команду до середини сезону 2004/2005, після чого був звільнений. Під його керівництвом команда стабільно трималася в когорті «середняків» чемпіонату, зайнявши найвище 4-те місце у сезоні 2003/04. Також було виграно два в 2003 та 2004 рр. За цей період Юрій Кобзар виховав велику кількість гравців, які в подальшому грали у збірній України, таких як Сергій Якунін, Денис Овсянніков, , Олександр Кондратюк, , , Дмитро Бондар.

Після невеликої перерви у тренерській діяльності Кобзаря покликали у львівську «Енергію», де в першому ж сезоні було поставлено завдання виграти чемпіонат. Завдання було виконано і в сезоні 2007/08 команда вперше стартувала у Кубку УЄФА, де дійшла до стадії Елітного раунду, а в чемпіонаті було завойовано «срібло». Під час зимової паузи сезону 2009/10 Кобзар подав у відставку з поста головного тренера «Енергії» і очолив «Єнакієвець», який привів до «бронзових» нагород. В наступному сезоні команда дійшла до фіналу Кубка України та посіла 6-те місцеу чемпіонаті, а у Юрія Кобзаря завершився контракт і він залишив клуб.

Наразі Юрій Кобзар працює тренером в декількох любительських клубах Харкова, які грають в аматорському турнірі Кубок ФК «Універ», а також працює в його структурі.

2001 року під керівництвом Кобзаря виграла срібну медаль на міжнародному турнірі «Петербурзька осінь». В 2010 році, після того, як Геннадій Лисенчук залишив збірну, Юрій Кобзар розглядався як один з можливих кандидатів на посаду головного тренера збірної. На початку 2013 року увійшов до Тренерської ради Асоціації міні-футболу України.

Титули та досягнення

• Чемпіон України: 2007
• Срібний призер чемпіонату України: 2008
• Бронзовий призер чемпіонату України: 2009
• Фіналіст Кубку України (2): 2003, 2010
• Володар : 2003, 2004
• Переможець турніру «Dina Open Cup» (Москва): 2007
• Переможець турніру «Кубку визволення» (Харків): 1999
• Бронзовий призер турніру «Кубку визволення» (Харків): 1997

Міжнародні

• Срібний призер турніру «Петербурзька осінь»: 2001

Примітки

1. . Архів оригіналу за 19 Червня 2014. Процитовано 4 Квітня 2013.
2. Кобзарь вернулся в большую игру (рос.)
   Юрий Кобзарь возглавил львовскую «Энергию» [ 6 Серпня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
3. «Десять років — десять кроків». Львів: Галицька видавнича спілка, 2012. — 288 с., іл.
4. Юрий Кобзарь уходит из Энергии (рос.)
5. Юрий Кобзарь возглавил Енакиевец [ 4 Березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
6. КОБЗАРЬ: «До Енакиевца я думал, что разбираюсь в футзале» (рос.)
7. Контакты^{[недоступне посилання з липня 2019]} (рос.)
8. Страницы истории футзала в Украине [Архівовано 8 Вересня 2012 у Archive.is] (рос.)
9. . Архів оригіналу за 24 Березня 2013. Процитовано 4 Квітня 2013.
10. . Архів оригіналу за 25 Січня 2013. Процитовано 4 Квітня 2013.