Квітне́ве (колишня назва Конюшки) — село в Україні у Варковицькій сільській громаді Дубенського району Рівненської області. Населення становить 585 осіб.
село Квітневе | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Рівненська область |
Район | Дубенський |
Громада | Варковицька сільська громада |
Основні дані | |
Засноване | 1444 |
Населення | 581 |
Площа | 1,36 км² |
Густота населення | 427,21 осіб/км² |
Поштовий індекс | 35629 |
Телефонний код | +380 3656 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 50°29′03″ пн. ш. 26°03′50″ сх. д. / 50.48417° пн. ш. 26.06389° сх. д.Координати: 50°29′03″ пн. ш. 26°03′50″ сх. д. / 50.48417° пн. ш. 26.06389° сх. д. |
Середня висота над рівнем моря | 218 м |
Місцева влада | |
Адреса ради | 35623, Рівненська область, Дубенський район с. Варковичі, вул. Шевченка буд. 15 |
Карта | |
Квітневе | |
Квітневе | |
Мапа | |
Історія
Село Квітневе. Рідний край. Воно неначе чарівний дзвін, звучить для кожного із нас. Кожен знає, що рідний край починається від батьківського порога, стежини, тополі стрункої біля хати, з барвінку, який ніжно стелиться в садочку. А ще він починається з прадавніх коренів нашого народу.
Там, де стрімка Соча впадає до , притоки Усті, на просторій низовині, змереженій невеличкими горбами, розкинулось старовинне село Квітневе. З півночі оточують село ліси, а зі сходу чудові ставки.
Село розташоване поблизу залізниці Львів – Здолбунів. Попередня назва села Конюшки, яка проіснувала до 1967 року і була безпідставно перейменована на Квітневе.
І так, найдавніша назва села звучала Конюхи. Вона належить до типу множинних, як Нагоряни, Савчуки, Холопи, де приховані наймення осіб. Так, видно, розвинулися і Конюхи, де скрите прізвище (прізвисько) Конюх, засвідчене актами з XV століття. Таке прізвище могло символізувати рід колишньої професії: феодально залежний селянин, що стеріг королівські кінні стада. Могло бути інакше: назва пішла від того, що тут проживали дворові конюхи. Саме на такі роздуми спонукають народні етимології, за якими Конюхи засновані після татарського лихоліття "москалями", які ніби тут спорудили й утримували конюшні ульбарівського магната.
Але загадкою залишається, чому Конюхи перейменували на Конюшки. Може, тому, що село перейшло до розряду дуже малих, чи через певну асоціацію з діючим й вагомим тоді прізвищем Конюшко, яке сприймається як зменшене від Конюх із значенням "син Конюха". Воно теж, як і Конюшенко, відбите в записах минулих століть. Можливо, що колись Конюшки були головною дільницею Конюхів, присілком.
Я. О. Пура у своїй книзі «Край наш у назвах» писав: «У Конюшках знають належні їм хутори. Один, що віддалений за 5 кілометрів від села, іменують Випханка. Назва виражає насмішку. Мовляв, "випхали", тобто засели людей далеко від центру. Другий хутір Мсейсеїв заснував єврей Мойсей, який мав тут крамничку. Центр Конюшок називають Село, а його окраїну - Куток. Є тут дільниці: Заколодязь, Загребля, Коловорсток (в'їзд біля колишніх воріт).
Річечка Соча, яка витікає з околиць Княгинена, тепер має вигляд струмка, а колись була значно більшою і навіть відливала ставки, мала понад 6 кілометрів довжини й приховує в назві слово сочитися "витікати, текти тонким струменем, просочуватися крізь перешкоди". Є тут озерця, серед яких Цурківське, бо знаходиться в бік села Цуркова.
Пам’ятають, використовували у Конюшках ще немало дрібних іменованих об"ектів: горби, могильники - Курган, Козакова (на маєтності чеха Козака), Кам’яна (довгаста й бере початок із села Копани), Волоки, Очеретник, Березник, Дубовик, Липник; долини - Кунайська (колишня маєтність Куная); поля - Заберезове, Попівське, Сіножатне, Передпіддовжикове, Стінське (в урочищі Стінки), Конющина, Гірські, Озерянщина, Панський лан, Зарічнянщина, Рапатівщина, Колгоспний лан, Усадьбівщина, За бригадою, Коліївщина (неподалік колії "залізниці"); сінокоси, пасовиська - Річкова, За селом, Коло мосту, Глинщина (під селом Глинськ), Під Лінією, За Лінією, Біля дороги, Під горою, Біля річки; кар'єри - Глиняний, Кам’яний.»
Історія села сягає сивої давнини. Перші згадки про поселення Конюшки виринають з документів у 1444 року, де згадується прізвище власника села Конюського. Можливо, і тому село було назване Конюшки. В акті від 1458 року повідомляється, що пан Олехно Юркевич Чуска продає панові Дробишу Мжуровичу села Конюхи і Рапатів. Читаємо: "Я пан Олехно Юрьевичь Жюсич продал всмь дедину и отьчину свою пану Дробышю Мжюровичю село на имя Конюхи из Рапатовим и во въсемь ис тем штожь к тому тягло из века и века я теперь". Ще село згадується в акті від 1464 року, у якому повідомляється, що острозький міщанин Дробиш Мжурович продає маєтки - Конюхи, Озеряни і Рапатів за 100 кіп грошей (на 1889 рік це дорівнювало 300 карбованців) князю Івану Васильовичу Острозькому. Читаємо: "Я пан Добрыша (Дробышь) Мжюрович Местич Острозкій купил всеми у пана Олехна Чуско (Чуски), именье его правую отчину /я дедину/ на имя Конюхи а Озеряны".
Полиставши сторінки історії, випливає акт 1564 року, який містить скаргу на Григорія Олександровича Хоткевича на конюхівських бояр княгині Беати Острозької, які чинили розбої і грабежі. Скарга сповіщає що "в Конюхах" стався напад на загін москвитян. Збереглося чимало документів XVI ст.., у яких село іменується Конюхи. Вже на початку XVIII ст. починає іменуватися Конюшки. У дарчій грамоті 1753 року Конюшки отримує князь Станіслав Любомирський.
Переважна частина населення села займалася землеробством. Сіяли жито, пшеницю, овес, ячмінь, горох, а також вирощували льон. Величезні масиви, що були під вигонами в той час, давали змогу займатися скотарством. Розводили в Конюшках велику рогату худобу, дехто (особливо заможні люди) мав коня, а також були в господарстві вівці, кози і свійська птиця.
Чинне місце займали в житті жителів села різні види ремесел. Зокрема, ткацтво, що давало змогу кожній родині мати просте полотно, рушники, рядна, скатертини. Серед майстрів-умільців була поширена швацька справа, ремесло чоботарів, теслярів, ковалів, пічників. Історія села Квітневе, як і інших сіл, тісно пов’язана з духовним життям жителів села, тобто з історією розвитку церкви. Адже церква в селі, то було єдине місце, де люди духовно очищалися, набиралися сил.
У 1789 році прихожани побудували в селі Конюшки церкву Святого Великомученика Дмитрія.
… Дерев’яна, з такою ж дзвіницею, міцна (згадувалося у архівах, коли церкві було 100 років). Побудована церква на пожертви людей на місці колишнього кладовища. Церква була приписана до Ульбарівської церкви, бо вона була багатшою. В той час населення в Ульбарові становили чехи, які були дуже заможними. Наша ж церква начинням і ризницею була дуже бідна. Копії метричних книг зберігаються з 1801 року. Опис церковного майна складено у 1885 році, за ним церква мала 20 десятин церковної землі, садибу священика з городом – 2 десятини. На цю землю є документ, складений у 1789 році і поданий поміщику Турно. Документ зберігається в архіві Волинської духовної консисторії. Копія його зберігається при церкві.
У 1817 році село належить Мартинові та Йосифу Молодецьким. Пізніше село було конфісковано в казну (після 1863 року). За цими даними в селі нараховувалося 43 двори і 328 прихожан. Церква була приписана доценту приходу Ульбарів (11/2 верстви). При будівництві Львівської залізниці частину церковної землі було забрано під залізницю.
На подвір’ї біля церкви, стоять кам’яні хрести, це могили козаків. На жаль не достатньо відомостей про життя козаків на території села, проте як пам'ять про них є два пагорби, які й до сьогодні люди називають Козакові гори.
Під час окупації угорські війська стояли навпроти церкви, де був великий садок. Для кращого огляду місцевості військові вирізали всі дерева. Військові дії залишили сліди на будівлі церкви, а також було пошкоджено ікону Божої Матері.
Зі спогадів Сизюк Ніни Василівни стало відомо, що: … Священиків у нашій церкві було декілька: Московець Гордій –прийшов в 1942 році і служив понад 15 років; Лівіцкий ? – був дуже добрий і чуйний (якщо сім’я була бідна, то ховав покійників безкоштовно, навіть давав одяг); Присяжний ?... За часів радянської влади, в 1963 році був закритий храм, лише під час перебудови (наприкінці 80-х) він став діючим. Перейшов під юрисдикцію Української Православної Церкви Київського Патріархату. Після відновлення богослужіння священиком призначили отця Василя із села Кунин, Здолбунівського району, дружина отця була регентом, а старостою став Олександр Іванович Сизюк. З 1993 року священиком при церкві великомученика Димитрія є отець Олексій.
Церква і школа у ті часи були невід’ємними. В 1926 році у с. Конюшки приїхав молодий енергійний вчитель Жук Олександр Олександрович, на той момент йому виповнилося 24 роки. Прибув він з матір’ю і сестрою. Згодом він і заснував школу, церковний і народний хор, духовний оркестр.
Школа будувалася на кошти громади, цеглу для будівництва возили з Рівного дерев’яними підводами. Відкрили школу в 1929 році, було у ній чотири класи: 1, 2, 3, 4. В першому класі навчалися один рік, у другому – теж, у третьому – два роки, а в четвертому – три. Навчалися всього сім років. Навчання велося українською та польською мовами. Вивчалася математика, письмо, музика та хор. В неділю всі діти йшли до церкви, вчитель спостерігав за дітьми, за їхньою поведінкою. Перший і другий класи навчалися у першу зміну, тобто до обіду, а третій і четвертий – в другу, після обіду.
Працював учителем Жук О. О., він сам навчав усіх дітей. Крім навчання Олександр Олександрович керував церковним хором та духовим оркестром. Організував хор, якому було присвоєно звання Народного. Учасники хору були досить талановитими людьми. Їздив хор виступати в с. Молодаво, с. Жорнів, с. Мирогощу, с. Варковичі, м. Дубно, м. Рівне. У 1937 році Народний хор посів перше місце у м. Кракові (Польща). Програма виступу складалася з восьми українських пісень, які на прохання глядачів виконували по два рази. Першою виконаною піснею, була пісня «Реве та стогне Дніпр широкий» на слова Т. Г. Шевченка.
На сьогодні серед учасників хору залишилися: Сизюк Ніна Василівна, Кравець Ганна Антонівна, Лазарчук Євгенія, яка в 1938 році виїхала в Канаду на постійне місце проживання. Довгий час листувалася з місцевими жителями, але після війни зв'язок втратився, хоча від родичів достеменно відомо, що вона жива.
Пізніше у школі навчала дітей Біла Ольга Іванівна та Могилюк Антоніна Яківна. На початку XX століття у селі було два магазини: єврейська «лавка» та «лавка», яку тримав Прокоп’юк Олександр. Також в Конюшках жив чех Колаж, який мав свою кузню. У нього сільські жителі: Махней Ковальчук та Лазарчук Микола Вікторович навчалися ковальської справи.
Біля старого ставка був водяний млин. Сільська рада та бібліотека знаходилася у хаті Василя Коцюбинського. На території села було багато конюшень.
Дорога на село Ульбарів проходила через село, а нову дорогу побудували в 60-х роках.
Не обминула нашого села й війна, багато горя і страждань зазнали люди. Скільки б часу не минуло після закінчення Німецько-радянської війни, не зітреться вона з пам’яті народної. Пам'ять про співвітчизників, які віддали життя за свободу і незалежність Батьківщини, з давніх-давен вважається святою в народі. Це пам'ять про людей, перед долею і мужністю яких з глибокою скорботою і вдячністю схиляють голови нащадки. Найбільш трагічними були воєнні 1942-1945 рр. та післявоєнні роки.
Борисюк Ганна Володимирівна згадує: «Пам’ятаю, як у 1946 р. «брянські совєти» на поїздах приїжджали до нас в село. Вони вимагали від жителів продукти, на день могло прийти до 10 чоловік. Люди віддавали все, бо дуже їх боялися. 1947 рік – важке життя для людей. Пригадую, що за селом на городі була викопана велика яма – туди ховали збіжжя, хто мішок, хто два, хто скільки міг. Але хтось видав мирних жителів, приїхали, всюди шукали, все знайшли, подіставали. На той час мені було 21 рік, я працювала продавцем і мене заставили, щоб я переважила збіжжя і його забрали. В 50-х роках землю забирали в колгосп. Хто не йшов в колгосп, то накладали податок. Аби сплатити його, люди продавали все, а коли іншого виходу не було йшли в колгосп на роботу ».
Сизюк Ніна Василівна згадує: «Коли наступали на село німці жителі Конюшок забирали коней і переховувалися в лісах. Декого німці вивезли в Німеччину. Коли німці відступали то підірвали два залізничних мости, «каланчу» (так місцеві жителі називали будівлю з гострим верхом та червоною черепицею, у якій знаходилася каса) та одну залізничну колію. Відновили колію тільки в 50-х роках.
Після війни село було обкладене податками. За рік від однієї сім’ї потрібно було здати державі:
- 250 літрів молока;
- 250 яєць;
- 30 кілограмів м’яса;
- грошей-позичок. .»
В 60-х роках головою колгоспу був Сухолейстер, який посприяв будівництву нового медпункту та магазину. Згадуючи історію села не можна не згадати про побудову та відкриття нової школи, історія створення якої відноситься до недавніх часів. Перше вересня 1980 року стало першим днем навчання у новій школі. А перед тим було багато кропіткої праці. А було це так. Зима … Лютий. Надворі завиває вітер. У кабінеті голови колгоспу Кмеча М.В. зібрались три людини: Кмеч М.В. та директори шкіл с. Озеряни Капітула П.А. та с. Копани Глівчук М.С. Завершувалось обговорення питання злиття двох шкіл в одну та початок її будівництва в с. Квітневе. А через два тижні на околиці с. Квітневе з’явився звичайний будівельний вагончик. І закипіла робота. Працювали багато, бо поставили за мету перше вересня зустріти в новій школі. Особливо напруженими були останні дні серпня, адже перше вересня хотіли зустріти в новій школі. Першим директором став Капітула П.А.
Відомі люди
- Олексіюк Сергій Сергійович — депутат Верховної Ради. Батько його, Сергій Степанович Олексіюк — виходець із села Квітневе (тоді Конюшки), який мав прекрасний голос, співав у хорі, їздив виступати в м. Краків (Польща).
- Тхор Василь Іванович — український історик, краєзнавець, кандидат історичних наук (1977), доцент (1982).
- Прокопюк Харитон Титович — учасник Другої світової війни. Народився 11 грудня 1906 року в селі Конюшки, Дубенського району. Закінчив 1 клас початкової школи в 1916 році. З вересня 1944 по 9 травня 1945 року брав участь у Великій Вітчизняній війні в складі першого артилерійського полку — їздовим та 59 кавалерійського полку — кавалеристом. Був нагороджений 9 травня 1945 року медаллю «За перемогу над Німеччиною» та в серпні 1995 року медаллю «За бойові заслуги» № 329753. Помер Харитон Титович у 1980 році.
- — доктор геологічних наук, професор, завідувач кафедри інженерної геології та гідрогеології Національного університету водного господарства та природокористування (Рівне).
Посилання
- Погода в селі Квітневе [ 16 грудня 2011 у Wayback Machine.]
Джерела
- Я. О. Пура «Край наш у назвах». – Рівне. – 1991.
- Н. И. Теодорович «Историко – статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии т. 2». Почаев, 1889.
Спогади старожилів:
- Борисюк Ганни Володимирівни,
- Сизюк Ніни Василівни.
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її. |
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Kvitne ve kolishnya nazva Konyushki selo v Ukrayini u Varkovickij silskij gromadi Dubenskogo rajonu Rivnenskoyi oblasti Naselennya stanovit 585 osib selo Kvitneve Krayina Ukrayina Oblast Rivnenska oblast Rajon Dubenskij Gromada Varkovicka silska gromada Osnovni dani Zasnovane 1444 Naselennya 581 Plosha 1 36 km Gustota naselennya 427 21 osib km Poshtovij indeks 35629 Telefonnij kod 380 3656 Geografichni dani Geografichni koordinati 50 29 03 pn sh 26 03 50 sh d 50 48417 pn sh 26 06389 sh d 50 48417 26 06389 Koordinati 50 29 03 pn sh 26 03 50 sh d 50 48417 pn sh 26 06389 sh d 50 48417 26 06389 Serednya visota nad rivnem morya 218 m Misceva vlada Adresa radi 35623 Rivnenska oblast Dubenskij rajon s Varkovichi vul Shevchenka bud 15 Karta Kvitneve Kvitneve MapaU Vikipediyi ye statti pro inshi naseleni punkti z takoyu nazvoyu Kvitneve IstoriyaSelo Kvitneve Ridnij kraj Vono nenache charivnij dzvin zvuchit dlya kozhnogo iz nas Kozhen znaye sho ridnij kraj pochinayetsya vid batkivskogo poroga stezhini topoli strunkoyi bilya hati z barvinku yakij nizhno stelitsya v sadochku A she vin pochinayetsya z pradavnih koreniv nashogo narodu Tam de strimka Socha vpadaye do pritoki Usti na prostorij nizovini zmerezhenij nevelichkimi gorbami rozkinulos starovinne selo Kvitneve Z pivnochi otochuyut selo lisi a zi shodu chudovi stavki Selo roztashovane poblizu zaliznici Lviv Zdolbuniv Poperednya nazva sela Konyushki yaka proisnuvala do 1967 roku i bula bezpidstavno perejmenovana na Kvitneve I tak najdavnisha nazva sela zvuchala Konyuhi Vona nalezhit do tipu mnozhinnih yak Nagoryani Savchuki Holopi de prihovani najmennya osib Tak vidno rozvinulisya i Konyuhi de skrite prizvishe prizvisko Konyuh zasvidchene aktami z XV stolittya Take prizvishe moglo simvolizuvati rid kolishnoyi profesiyi feodalno zalezhnij selyanin sho sterig korolivski kinni stada Moglo buti inakshe nazva pishla vid togo sho tut prozhivali dvorovi konyuhi Same na taki rozdumi sponukayut narodni etimologiyi za yakimi Konyuhi zasnovani pislya tatarskogo liholittya moskalyami yaki nibi tut sporudili j utrimuvali konyushni ulbarivskogo magnata Ale zagadkoyu zalishayetsya chomu Konyuhi perejmenuvali na Konyushki Mozhe tomu sho selo perejshlo do rozryadu duzhe malih chi cherez pevnu asociaciyu z diyuchim j vagomim todi prizvishem Konyushko yake sprijmayetsya yak zmenshene vid Konyuh iz znachennyam sin Konyuha Vono tezh yak i Konyushenko vidbite v zapisah minulih stolit Mozhlivo sho kolis Konyushki buli golovnoyu dilniceyu Konyuhiv prisilkom Ya O Pura u svoyij knizi Kraj nash u nazvah pisav U Konyushkah znayut nalezhni yim hutori Odin sho viddalenij za 5 kilometriv vid sela imenuyut Viphanka Nazva virazhaye nasmishku Movlyav viphali tobto zaseli lyudej daleko vid centru Drugij hutir Msejseyiv zasnuvav yevrej Mojsej yakij mav tut kramnichku Centr Konyushok nazivayut Selo a jogo okrayinu Kutok Ye tut dilnici Zakolodyaz Zagreblya Kolovorstok v yizd bilya kolishnih vorit Richechka Socha yaka vitikaye z okolic Knyaginena teper maye viglyad strumka a kolis bula znachno bilshoyu i navit vidlivala stavki mala ponad 6 kilometriv dovzhini j prihovuye v nazvi slovo sochitisya vitikati tekti tonkim strumenem prosochuvatisya kriz pereshkodi Ye tut ozercya sered yakih Curkivske bo znahoditsya v bik sela Curkova Pam yatayut vikoristovuvali u Konyushkah she nemalo dribnih imenovanih ob ektiv gorbi mogilniki Kurgan Kozakova na mayetnosti cheha Kozaka Kam yana dovgasta j bere pochatok iz sela Kopani Voloki Ocheretnik Bereznik Dubovik Lipnik dolini Kunajska kolishnya mayetnist Kunaya polya Zaberezove Popivske Sinozhatne Peredpiddovzhikove Stinske v urochishi Stinki Konyushina Girski Ozeryanshina Panskij lan Zarichnyanshina Rapativshina Kolgospnij lan Usadbivshina Za brigadoyu Koliyivshina nepodalik koliyi zaliznici sinokosi pasoviska Richkova Za selom Kolo mostu Glinshina pid selom Glinsk Pid Liniyeyu Za Liniyeyu Bilya dorogi Pid goroyu Bilya richki kar yeri Glinyanij Kam yanij Istoriya sela syagaye sivoyi davnini Pershi zgadki pro poselennya Konyushki virinayut z dokumentiv u 1444 roku de zgaduyetsya prizvishe vlasnika sela Konyuskogo Mozhlivo i tomu selo bulo nazvane Konyushki V akti vid 1458 roku povidomlyayetsya sho pan Olehno Yurkevich Chuska prodaye panovi Drobishu Mzhurovichu sela Konyuhi i Rapativ Chitayemo Ya pan Olehno Yurevich Zhyusich prodal vsm dedinu i otchinu svoyu panu Drobyshyu Mzhyurovichyu selo na imya Konyuhi iz Rapatovim i vo vsem is tem shtozh k tomu tyaglo iz veka i veka ya teper She selo zgaduyetsya v akti vid 1464 roku u yakomu povidomlyayetsya sho ostrozkij mishanin Drobish Mzhurovich prodaye mayetki Konyuhi Ozeryani i Rapativ za 100 kip groshej na 1889 rik ce dorivnyuvalo 300 karbovanciv knyazyu Ivanu Vasilovichu Ostrozkomu Chitayemo Ya pan Dobrysha Drobysh Mzhyurovich Mestich Ostrozkij kupil vsemi u pana Olehna Chusko Chuski imene ego pravuyu otchinu ya dedinu na imya Konyuhi a Ozeryany Polistavshi storinki istoriyi viplivaye akt 1564 roku yakij mistit skargu na Grigoriya Oleksandrovicha Hotkevicha na konyuhivskih boyar knyagini Beati Ostrozkoyi yaki chinili rozboyi i grabezhi Skarga spovishaye sho v Konyuhah stavsya napad na zagin moskvityan Zbereglosya chimalo dokumentiv XVI st u yakih selo imenuyetsya Konyuhi Vzhe na pochatku XVIII st pochinaye imenuvatisya Konyushki U darchij gramoti 1753 roku Konyushki otrimuye knyaz Stanislav Lyubomirskij Perevazhna chastina naselennya sela zajmalasya zemlerobstvom Siyali zhito pshenicyu oves yachmin goroh a takozh viroshuvali lon Velichezni masivi sho buli pid vigonami v toj chas davali zmogu zajmatisya skotarstvom Rozvodili v Konyushkah veliku rogatu hudobu dehto osoblivo zamozhni lyudi mav konya a takozh buli v gospodarstvi vivci kozi i svijska pticya Chinne misce zajmali v zhitti zhiteliv sela rizni vidi remesel Zokrema tkactvo sho davalo zmogu kozhnij rodini mati proste polotno rushniki ryadna skatertini Sered majstriv umilciv bula poshirena shvacka sprava remeslo chobotariv teslyariv kovaliv pichnikiv Istoriya sela Kvitneve yak i inshih sil tisno pov yazana z duhovnim zhittyam zhiteliv sela tobto z istoriyeyu rozvitku cerkvi Adzhe cerkva v seli to bulo yedine misce de lyudi duhovno ochishalisya nabiralisya sil U 1789 roci prihozhani pobuduvali v seli Konyushki cerkvu Svyatogo Velikomuchenika Dmitriya Derev yana z takoyu zh dzviniceyu micna zgaduvalosya u arhivah koli cerkvi bulo 100 rokiv Pobudovana cerkva na pozhertvi lyudej na misci kolishnogo kladovisha Cerkva bula pripisana do Ulbarivskoyi cerkvi bo vona bula bagatshoyu V toj chas naselennya v Ulbarovi stanovili chehi yaki buli duzhe zamozhnimi Nasha zh cerkva nachinnyam i rizniceyu bula duzhe bidna Kopiyi metrichnih knig zberigayutsya z 1801 roku Opis cerkovnogo majna skladeno u 1885 roci za nim cerkva mala 20 desyatin cerkovnoyi zemli sadibu svyashenika z gorodom 2 desyatini Na cyu zemlyu ye dokument skladenij u 1789 roci i podanij pomishiku Turno Dokument zberigayetsya v arhivi Volinskoyi duhovnoyi konsistoriyi Kopiya jogo zberigayetsya pri cerkvi U 1817 roci selo nalezhit Martinovi ta Josifu Molodeckim Piznishe selo bulo konfiskovano v kaznu pislya 1863 roku Za cimi danimi v seli narahovuvalosya 43 dvori i 328 prihozhan Cerkva bula pripisana docentu prihodu Ulbariv 11 2 verstvi Pri budivnictvi Lvivskoyi zaliznici chastinu cerkovnoyi zemli bulo zabrano pid zaliznicyu Na podvir yi bilya cerkvi stoyat kam yani hresti ce mogili kozakiv Na zhal ne dostatno vidomostej pro zhittya kozakiv na teritoriyi sela prote yak pam yat pro nih ye dva pagorbi yaki j do sogodni lyudi nazivayut Kozakovi gori Pid chas okupaciyi ugorski vijska stoyali navproti cerkvi de buv velikij sadok Dlya krashogo oglyadu miscevosti vijskovi virizali vsi dereva Vijskovi diyi zalishili slidi na budivli cerkvi a takozh bulo poshkodzheno ikonu Bozhoyi Materi Zi spogadiv Sizyuk Nini Vasilivni stalo vidomo sho Svyashenikiv u nashij cerkvi bulo dekilka Moskovec Gordij prijshov v 1942 roci i sluzhiv ponad 15 rokiv Livickij buv duzhe dobrij i chujnij yaksho sim ya bula bidna to hovav pokijnikiv bezkoshtovno navit davav odyag Prisyazhnij Za chasiv radyanskoyi vladi v 1963 roci buv zakritij hram lishe pid chas perebudovi naprikinci 80 h vin stav diyuchim Perejshov pid yurisdikciyu Ukrayinskoyi Pravoslavnoyi Cerkvi Kiyivskogo Patriarhatu Pislya vidnovlennya bogosluzhinnya svyashenikom priznachili otcya Vasilya iz sela Kunin Zdolbunivskogo rajonu druzhina otcya bula regentom a starostoyu stav Oleksandr Ivanovich Sizyuk Z 1993 roku svyashenikom pri cerkvi velikomuchenika Dimitriya ye otec Oleksij Cerkva i shkola u ti chasi buli nevid yemnimi V 1926 roci u s Konyushki priyihav molodij energijnij vchitel Zhuk Oleksandr Oleksandrovich na toj moment jomu vipovnilosya 24 roki Pribuv vin z matir yu i sestroyu Zgodom vin i zasnuvav shkolu cerkovnij i narodnij hor duhovnij orkestr Shkola buduvalasya na koshti gromadi ceglu dlya budivnictva vozili z Rivnogo derev yanimi pidvodami Vidkrili shkolu v 1929 roci bulo u nij chotiri klasi 1 2 3 4 V pershomu klasi navchalisya odin rik u drugomu tezh u tretomu dva roki a v chetvertomu tri Navchalisya vsogo sim rokiv Navchannya velosya ukrayinskoyu ta polskoyu movami Vivchalasya matematika pismo muzika ta hor V nedilyu vsi diti jshli do cerkvi vchitel sposterigav za ditmi za yihnoyu povedinkoyu Pershij i drugij klasi navchalisya u pershu zminu tobto do obidu a tretij i chetvertij v drugu pislya obidu Pracyuvav uchitelem Zhuk O O vin sam navchav usih ditej Krim navchannya Oleksandr Oleksandrovich keruvav cerkovnim horom ta duhovim orkestrom Organizuvav hor yakomu bulo prisvoyeno zvannya Narodnogo Uchasniki horu buli dosit talanovitimi lyudmi Yizdiv hor vistupati v s Molodavo s Zhorniv s Mirogoshu s Varkovichi m Dubno m Rivne U 1937 roci Narodnij hor posiv pershe misce u m Krakovi Polsha Programa vistupu skladalasya z vosmi ukrayinskih pisen yaki na prohannya glyadachiv vikonuvali po dva razi Pershoyu vikonanoyu pisneyu bula pisnya Reve ta stogne Dnipr shirokij na slova T G Shevchenka Na sogodni sered uchasnikiv horu zalishilisya Sizyuk Nina Vasilivna Kravec Ganna Antonivna Lazarchuk Yevgeniya yaka v 1938 roci viyihala v Kanadu na postijne misce prozhivannya Dovgij chas listuvalasya z miscevimi zhitelyami ale pislya vijni zv yazok vtrativsya hocha vid rodichiv dostemenno vidomo sho vona zhiva Piznishe u shkoli navchala ditej Bila Olga Ivanivna ta Mogilyuk Antonina Yakivna Na pochatku XX stolittya u seli bulo dva magazini yevrejska lavka ta lavka yaku trimav Prokop yuk Oleksandr Takozh v Konyushkah zhiv cheh Kolazh yakij mav svoyu kuznyu U nogo silski zhiteli Mahnej Kovalchuk ta Lazarchuk Mikola Viktorovich navchalisya kovalskoyi spravi Bilya starogo stavka buv vodyanij mlin Silska rada ta biblioteka znahodilasya u hati Vasilya Kocyubinskogo Na teritoriyi sela bulo bagato konyushen Doroga na selo Ulbariv prohodila cherez selo a novu dorogu pobuduvali v 60 h rokah Ne obminula nashogo sela j vijna bagato gorya i strazhdan zaznali lyudi Skilki b chasu ne minulo pislya zakinchennya Nimecko radyanskoyi vijni ne zitretsya vona z pam yati narodnoyi Pam yat pro spivvitchiznikiv yaki viddali zhittya za svobodu i nezalezhnist Batkivshini z davnih daven vvazhayetsya svyatoyu v narodi Ce pam yat pro lyudej pered doleyu i muzhnistyu yakih z glibokoyu skorbotoyu i vdyachnistyu shilyayut golovi nashadki Najbilsh tragichnimi buli voyenni 1942 1945 rr ta pislyavoyenni roki Borisyuk Ganna Volodimirivna zgaduye Pam yatayu yak u 1946 r bryanski sovyeti na poyizdah priyizhdzhali do nas v selo Voni vimagali vid zhiteliv produkti na den moglo prijti do 10 cholovik Lyudi viddavali vse bo duzhe yih boyalisya 1947 rik vazhke zhittya dlya lyudej Prigaduyu sho za selom na gorodi bula vikopana velika yama tudi hovali zbizhzhya hto mishok hto dva hto skilki mig Ale htos vidav mirnih zhiteliv priyihali vsyudi shukali vse znajshli podistavali Na toj chas meni bulo 21 rik ya pracyuvala prodavcem i mene zastavili shob ya perevazhila zbizhzhya i jogo zabrali V 50 h rokah zemlyu zabirali v kolgosp Hto ne jshov v kolgosp to nakladali podatok Abi splatiti jogo lyudi prodavali vse a koli inshogo vihodu ne bulo jshli v kolgosp na robotu Sizyuk Nina Vasilivna zgaduye Koli nastupali na selo nimci zhiteli Konyushok zabirali konej i perehovuvalisya v lisah Dekogo nimci vivezli v Nimechchinu Koli nimci vidstupali to pidirvali dva zaliznichnih mosti kalanchu tak miscevi zhiteli nazivali budivlyu z gostrim verhom ta chervonoyu cherepiceyu u yakij znahodilasya kasa ta odnu zaliznichnu koliyu Vidnovili koliyu tilki v 50 h rokah Pislya vijni selo bulo obkladene podatkami Za rik vid odniyeyi sim yi potribno bulo zdati derzhavi 250 litriv moloka 250 yayec 30 kilogramiv m yasa groshej pozichok V 60 h rokah golovoyu kolgospu buv Suholejster yakij pospriyav budivnictvu novogo medpunktu ta magazinu Zgaduyuchi istoriyu sela ne mozhna ne zgadati pro pobudovu ta vidkrittya novoyi shkoli istoriya stvorennya yakoyi vidnositsya do nedavnih chasiv Pershe veresnya 1980 roku stalo pershim dnem navchannya u novij shkoli A pered tim bulo bagato kropitkoyi praci A bulo ce tak Zima Lyutij Nadvori zavivaye viter U kabineti golovi kolgospu Kmecha M V zibralis tri lyudini Kmech M V ta direktori shkil s Ozeryani Kapitula P A ta s Kopani Glivchuk M S Zavershuvalos obgovorennya pitannya zlittya dvoh shkil v odnu ta pochatok yiyi budivnictva v s Kvitneve A cherez dva tizhni na okolici s Kvitneve z yavivsya zvichajnij budivelnij vagonchik I zakipila robota Pracyuvali bagato bo postavili za metu pershe veresnya zustriti v novij shkoli Osoblivo napruzhenimi buli ostanni dni serpnya adzhe pershe veresnya hotili zustriti v novij shkoli Pershim direktorom stav Kapitula P A Vidomi lyudiOleksiyuk Sergij Sergijovich deputat Verhovnoyi Radi Batko jogo Sergij Stepanovich Oleksiyuk vihodec iz sela Kvitneve todi Konyushki yakij mav prekrasnij golos spivav u hori yizdiv vistupati v m Krakiv Polsha Thor Vasil Ivanovich ukrayinskij istorik krayeznavec kandidat istorichnih nauk 1977 docent 1982 Prokopyuk Hariton Titovich uchasnik Drugoyi svitovoyi vijni Narodivsya 11 grudnya 1906 roku v seli Konyushki Dubenskogo rajonu Zakinchiv 1 klas pochatkovoyi shkoli v 1916 roci Z veresnya 1944 po 9 travnya 1945 roku brav uchast u Velikij Vitchiznyanij vijni v skladi pershogo artilerijskogo polku yizdovim ta 59 kavalerijskogo polku kavaleristom Buv nagorodzhenij 9 travnya 1945 roku medallyu Za peremogu nad Nimechchinoyu ta v serpni 1995 roku medallyu Za bojovi zaslugi 329753 Pomer Hariton Titovich u 1980 roci doktor geologichnih nauk profesor zaviduvach kafedri inzhenernoyi geologiyi ta gidrogeologiyi Nacionalnogo universitetu vodnogo gospodarstva ta prirodokoristuvannya Rivne PosilannyaPogoda v seli Kvitneve 16 grudnya 2011 u Wayback Machine DzherelaYa O Pura Kraj nash u nazvah Rivne 1991 N I Teodorovich Istoriko statisticheskoe opisanie cerkvej i prihodov Volynskoj eparhii t 2 Pochaev 1889 Spogadi starozhiliv Borisyuk Ganni Volodimirivni Sizyuk Nini Vasilivni Ce nezavershena stattya z geografiyi Ukrayini Vi mozhete dopomogti proyektu vipravivshi abo dopisavshi yiyi