Карпов Лев Якович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Карпов.

Лев Я́кович Ка́рпов (рос. Лев Яковлевич Карпов; 18 (30) квітня 1879(18790430), Київ — 6 січня 1921, Москва) — учений, революціонер, організатор хімічної промисловості.

Карпов Лев Якович
Народився	30 квітня 1879(1879-04-30) Київ, Російська імперія^[1]
Помер	6 січня 1921(1921-01-06)^[1] (41 рік) Москва, Російська СФРР^[1]
Поховання	Некрополь біля Кремлівської стіни
Країна	Російська імперія
Діяльність	хімік
Alma mater	^d
Партія	Російська соціал-демократична робітнича партія
У шлюбі з	Карпова Ганна Самійлівна
Діти	Карпов Юрій Львович Карпов Володимир Львович
Карпов Лев Якович у Вікісховищі

Біографія

Лев Якович Карпов народився 18 квітня (30 квітня за новим стилем) 1879 року в Києві в сім'ї прикажчика.

1896 року вступив до Московського вищого технічного училища, але тільки 1910 року закінчив його. Навчання переривалося численними арештами за участь у революційному русі. За освітою — хімік.

Член московського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу», один з організаторів і керівників «Північного союзу РСДРП».

У 1911—1915 роках займався організацією каніфольно-скипідарного виробництва в Росії; уперше налагодив виробництво в російській імперії хлороформу та рідкого хлору.

У 1915—1917 роках — директор Бондюзького хімічного заводу на Камі.

Від 1918 року перебував на радянській роботі. Один із засновників Центральної хімічної лабораторії Вищої ради народного господарства в Москві (згодом Фізико-хімічний інститут імені Льва Карпова).

Помер 6 січня 1921 року в Москві. Ілля Збарський, син Бориса Збарського, писав: «1921 рік. Узимку помер Лев Якович Карпов; він довго хворів, і московські знаменитості лікували його від малярії і всіх можливих хвороб, яких у нього насправді не було. Правильний, але вже запізнілий діагноз поставив знаменитий Дмитро Дмитрович Плетньов, який відразу визначив сепсис із фокусом в серце. Протягом усієї хвороби Карпова батько був при ньому та робив усе можливе, щоб урятувати його. Після смерті Карпова щойно відбудований Інститут фізичної хімії назвали його іменем. У флігелі, вцілілому при погромі, оселилася сім'я Лева Яковича — його вдова Ганна Самійлівна і сини, Володя і Юра» .

Похований біля Кремлівської стіни.

Сім'я

• Дружина — Ганна Самійлівна Лувіщук (1883—1968) — революціонерка, директор Державного історичного музею в Москві (1940—1962).
• Син Володимир Львович Карпов (1907—1986) — хімік-технолог, один із творців радянської радіаційної хімії полімерів, лауреат Державної премії СРСР (1969).
• Син Юрій Львович Карпов (1912—1996) — фахівець у галузі експериментальної аеродинамікии та балістики, лауреат Сталінської премії (1951), Державної премії СРСР (1974).

Пам'ять

У 1930-і роки в Леніграді (нині Санкт-Петербург) встановлено мармурову дошку Льву Карпову (адреса — Ліговський проспект, 281).

У Татарстані є відкрите акціонерне товариство «Хімічний завод ім. Л. Я. Карпова».

Примітки

1. Карпов Лев Яковлевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
   d:Track:Q649d:Track:Q17378135
2. Збарский Илья. Объект № 1. — Москва: Вагриус, 2000. — С. 26.

Література

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1980. — Т. 5 : Кантата — Кулики. — 566, [2] с., [24] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с. — С. 47.
• Большая советская энциклопедия. — 3-е издание.^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Волков В. А., Вонский Е. В., Кузнецова Г. И. Химики : Биографический справочник. — К. : Наукова думка, 1984. — 736 с. — 50 000 прим. — С. 224.
• Писаржевский О. Н. Страницы жизни большевика-ученого: О Л. Я. Карпове. — Москва: Госполитиздат, 1960. — 31 с.
• Светом ленинских идей. — 2-ое издание. Москва, 1969.
• Волков В. А., Карпов В. Л., Карпов Ю. Л., Сакодынский К. И. Лев Яковлевич Карпов. — Москва, 1984. — 92 с.

Посилання

• (рос.)
• (рос.)
• Науково-дослідний фізико-хімічний інститут імені Льва Карпова. Портрети видатних учених інституту(рос.)
• Мерецков К. А. На службе народу. — Москва: Политиздат, 1968.^{[недоступне посилання з липня 2019]}