КІМ 10 50 перший радянський серійний малолітражний автомобіль за основу якого при розробці був узятий британський Ford P

Об'єм: 1 171 см³
Максимальна потужність: 30 к. с. при 4000 об/хв
Конфігурація: рядний, 4-циліндр.
Циліндрів: 4
Клапанів: 8
Макс. швидкість: 95 км/год
Витрата палива при змішаному циклі: 9 л/100 км
Діаметр циліндра: 63,5 мм
Хід поршня: 92,45 мм
Ступінь стиснення: 5,75
Система живлення: карбюратор МЛ-1
Охолодження: рідинне
Клапанний механізм: SV
Матеріал блоку циліндрів: чавун

Тактність (число тактів): 4

Характеристики

Масово-габаритні

Довжина:

3960 мм

Ширина:

1480 мм

Висота:

1650 мм

Кліренс:

210 мм

Колісна база:

2385 мм

Колія передня:

1145

колія задня — 1145

Колія задня:

1145 мм

Маса:

840 кг без навантаження

На ринку

Попередник: нема

Наступник: Москвич-400

Зв'язані:

Ford Perfect

Схожі моделі:

Buick Roadmaster

Інше

Об'єм бака:

32 л

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: КІМ-10

Плани, яким не судилося

КІМ-10-50 повинен був стати радянським Фольксвагеном. У планах тодішнього керівництва СРСР до кінця третьої п'ятирічки (1938–1942 роки) цей автомобіль повинні були мати 10 відсотків сімей, а до кінця четвертої, запланованої на 1943-47 роки, на його поліпшеній версії повинні були їздити вже 80 відсотків радянських сімей. Проте війна перервала ці плани. Тим не менш, незадовго до війни, у травні 1941 року, автомобіль надійшов у вільний продаж, і вся пробна партія в 500 екземплярів була повністю розпродана. Сьогодні з цієї партії залишилися лише чотири примірника.

Історія створення

Налагодити виробництво було доручено заводу імені КІМ, розташованому в тоді ще підмосковних Текстильщиках. Названий цей завод був на честь Комуністичного Інтернаціоналу Молоді — молодіжної секції тодішнього Комінтерну. Свою діяльність завод почав у листопаді 1930 року, розпочавши складання легкових і вантажних автомобілів Ford.

З 1933 року, на повну потужність запрацював Горьковський автозавод, завод КІМ стає філією ГАЗу і переходить на складання автомобілів ГАЗ-А і ГАЗ-АА з горьківських машинокомплектів.

Саме на цей завод і впав вибір Держплану.

Горьковський дизайнер Бродський переробив дизайн Префекта, і у Сполучених Штатах фірмі ^[en] були замовлені кузовні штампи для цього автомобіля.

Пробну партію з 500 автомобілів, названих КІМ-10-50 випущено до 25 квітня 1941 року. Штампи для чотирьохдверних кузовів поки ще запізнювалися, і в першотравневому параді брали участь автомобілі у дводверному варіанті.

Характеристики

Довжина автомобіля при 2385-міліметровій колісній базі становила 3960 міліметрів, ширина — 1480 мм; висота − 1 метр 65 сантиметрів.

Колія передніх і задніх коліс була однаковою і дорівнювала 1145 міліметрів. Таким чином, радянський варіант автомобіля був на 16 сантиметрів довше британського оригіналу, на 3,6 сантиметри ширше і на чотири сантиметри вище. Довжина ж колісної бази була більше ніж у прототипа на 185 міліметрів. До 210 міліметрів був збільшений і дорожній просвіт, який становив на британській моделі лише 139,7 міліметра.

Двигун

На автомобіль було встановлено нижньоклапанний чотирициліндровий двигун.

При 63,5-міліметровому діаметрі циліндра і 92,456-міліметровому ході поршня робочий його обсяг дорівнював 1171 кубічним сантиметрам.

Ступінь стиснення в оригіналі становила 6,16:1, і при 4000 оборотах на хвилину мотор видавав 32 кінських сили. Однак у Радянському Союзі таку ступінь стиснення витримував лише авіаційний бензин Б-70, і ступінь стиснення в моторі знизили до 5,75 одиниць.

Потужність одразу впала до 30 кінських сил. Але на ті часи це вважалося цілком достатнім — післявоєнний «Москвич» мав на вісім сил менше.

Проте, максимальна швидкість, яка становила у британської моделі 95 кілометрів на годину, впала лише до 90 км/год, чого було цілком достатньо — по більшості радянських доріг автомобілі тоді їздили на 40-кілометровій швидкості, а після 50-кілометрової відмітки машини починало трусити так, що кермувати було просто неможливо.

Мотор з меншим ступенем стиснення було легше завести ручкою, адже ємності 6-вольтового акумулятора вистачало лише на три-чотири запуски двигуна.

Кузов

На КІМ-10 вперше у автомобілебудуванні СРСР знайшов застосування капот алігаторного типу замість поширених тоді капотів з підйомними боковинами.

Салон малолітражки був оснащений годинником і механізмом, що регулює встановлення передніх сидінь — і те, і інше зустрічалося тільки на автомобілях вищого класу.

Кузов КІМ-10 мав чимало нововведень. У нього була відсутня зовнішня підніжка, як на інших легкових автомобілях. Лобове скло було не плоским, а складалося з двох частин, розташованих під кутом, — конструкція, пізніше прийнята на повоєнних автомобілях.

Інші новинки

Серед інших новинок треба назвати тонкостінні двошарові вкладиші підшипників колінчастого валу двигуна, відцентровий автомат випередження запалювання, склоочисник, що працював під впливом розрідження у впускний трубі двигуна.

Модифікації

КІМ-10-50 - базова модель, 2-х дверний 4-х місний седан, створений на основі Ford Prefect.
Існувала також модифікація автомобіля з дахом типу «фаетон». Називалася вона КІМ-10-51 і була випущена в 1941 році малою серією. Її кузов мав матерчастий складаний тент і боковини з целулоїдними вікнами. Автомобіль призначався головним чином для експлуатації в південних районах. Однак з початком війни всі випущені фаетони передали в Червону Армію, і тому жодного примірника не збереглося.
КІМ-10-52 - дослідний 4-х дверний 4-х місний седан, створений на основі Opel Olympia 1938 року, на ГАЗі виготовлено 2 екземпляри.

Посилання

opoccuu.com/cars/10-50.htm [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.] — КИМ-10-50. Несостоявшийся народный автомобиль (рос.)

Примітки

КІМ — Комуністичний інтернаціонал молоді. Тодішня назва нинішнього ВАТ Москвич

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: КІМ-10

[1] КІМ — Комуністичний інтернаціонал молоді. Тодішня назва нинішнього ВАТ Москвич