Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Зіґфрід Анна Меєровіц (латис. Zigfrīds Anna Meierovics; 5 лютого 1887 — 22 серпня 1925) — латвійський державний діяч, перший міністр закордонних справ незалежної Латвійської Республіки, двічі прем'єр-міністр Латвії.
| Зіґфрід Анна Меєровіц латис. Zigfrīds Anna Meierovics | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 19 червня 1921 — 26 січня 1923 | |||
| Попередник: | Карліс Улманіс | ||
| Наступник: | Яніс Паулюкс | ||
| |||
| 28 червня 1923 — 26 січня 1924 | |||
| Попередник: | Яніс Паулюкс | ||
| Наступник: | Волдемарс Замуелс | ||
| Народження: | 24 січня (5 лютого) 1887[1][2] Дурбе, Латвія[1] | ||
| Смерть: | 22 серпня 1925[1][2] (38 років) d, Латвія[1] | ||
| Причина смерті: | автомобільна аварія | ||
| Поховання: | Лісовий цвинтар | ||
| Країна: | Російська імперія і Латвія | ||
| Освіта: | Rīgas politehniskais institūts[d] (1911) | ||
| Партія: | d | ||
| Діти: | d | ||
| Нагороди: |         | ||
| | |||
Біографія
Перші роки
Народився Зіґфрід Анна Меєровіц 1887 року в невеликому місті Дурбені (нині Дурбе) в сім'ї лікаря єврейського походження Хаїма Меєровіца і матері — латвійки за національністю. Своє друге ім'я він отримав на честь матері, яка померла при пологах. Після трагічної смерті дружини у батька Зіґфріда стався психічний розлад, через який він потрапив до лікарні, а маленького Зігфріда взяла на виховання тітка, яка проживала в Сабілі (тоді Сабельн), в сім'ї якої він ріс.
Навчання Зіґфрід Меєровіц розпочав у Тукумській міській гімназії, після закінчення якої він успішно вступив до престижного навчального закладу — Миронівського комерційного училища, розташованого у Ризі. Після закінчення цього навчального закладу Меєровіц вступив до Ризького політехнічного інституту. Будучи студентом, Зігфрід брав активну участь у діяльності низки національних організацій, яких стало особливо багато після революційних перипетій 1905—1907 років, що стало своєрідною реакцією на консервативну політику правлячих кіл Російської імперії відносно балтійського регіону. Інститут Меєровіц закінчив у 1911 році, отримавши звання кандидата комерційних наук першого ступеня. З настанням першої світової війни і наступним політичним хаосом Меєровіц вирушає до Російської імперії, де бере участь у діяльності комітету допомоги латиським біженцям разом з рядом відомих в латиському середовищі громадських діячів та представниками національної інтелігенції.
Початок політичної кар'єри
З участю в Лютневій революції 1917 року розпочалася політична кар'єра Зіґфріда Меєровіца. Він незабаром очолив новий політичний рух, що одержав назву Латвійський селянський союз. Також він був одним із засновників політичної сили. Партія була заснована в квітні 1917 року в місті Валки, а до 1919 році її штаб перемістився в охоплену революційними пристрастями Ригу. Лідерами у цей період був Карліс Улманіс, Артур Альберінг, Хуго Целміньш та сам Меєровіц. Ця партія також відома тим, що фактично керувала діяльністю організації айзсаргів. У рамках цієї ж партії в 1933 році почала визрівати ідея державного перевороту, який наступного року був здійснений її керівником Карлісом Улманісом, але в підсумку диктатор розпустив партію після захоплення влади, і вона перестала існувати після 1934 року. Також Меєровіц входив до складу правління Відземської земельної ради, яка також з'явилася в 1917 році.
Участь у боротьбі за незалежну Латвію
19 листопада 1918 року, після засідання Латвійської народної ради в будинку Ризького російського театру на перетині Миколаївського та Пушкінського бульварів, Зіґфріду Меєровіцу довіряють посаду міністра закордонних справ новопроголошеної республіки, однак тоді ще це державне утворення не мало реальної влади і практично не користувалася підтримкою населення. В цьому Тимчасовому національному уряді, створеному в ході зборів представників латиської інтелігенції (до складу кабінету міністрів, головою якого був обраний Ульманіс, входили, зокрема, Мікеліс Вальтерс, Яніс Голдманис, Яніс Залітіс, Я. Блумбергс, С. Паегле, Д. Рудзітіс). Зіґфрід Меєровіц опікувався налагодженням міжнародних контактів. Хоча, спочатку, представники урядів держав Антанти (генерал Гоф, адмірал Сінклер) і Німеччини (уповноважений представник Німеччини в балтійському регіоні Август Вінніг) прагнули співпрацювати із самопроголошеним урядом республіки. Від так, Вінніг волів спілкуватись безпосередньо з головою Ради міністрів Улманісом та його заступниками Рудзітісом та Залітісом. Тому, зовнішньополітичне відомство Латвії на початковому етапі виконувало формальну функцію.
Дипломатична діяльність
Через напружену внутрішньополітичну ситуацію в Латвії в умовах діяльності проголошеної республіки та боротьби з більшовицьким рухом Меєровіц вирушив до Парижа. Перед ним (і його помічником Янісом Сесксом) стояло завдання домогтися визнання незалежного уряду Латвії, а 23 листопада 1918 року до них приєднався Яніс Чаксте, президент республіки, відносно нейтральна політична фігура. Утрьох вони зайнялися зондуванням дипломатичної грунту у Франції. Ще однією проблемою був пошук донорів серед держав Антанти для організації військового опору поширенню більшовицьких ідей в регіоні: «…на більшовицькому фронті ми не в змозі почати наступ, поки не отримаємо зброї і грошей. Добре ще, що ми в стані оборонятися».
До початку 1919 року уряд, вимушений переховуватися в Лієпаї, бо в Ризі — столиці республіки Латвії на початку січня була проголошена радянська влада. В екзилі латвійський уряд фактично складався з трьох членів — Залітіса (військового міністра), Валтерса (глави МВС) і Германовскіса (міністра зайнятості та пошти), які справно проводили і, головне, відвідували засідання, а завдяки дипломатичним зусиллям Зіґфріда Меєровіца Латвія отримала визнання de facto від чотирьох держав світу: Німеччини, Великої Британії, а також Японії та Гаїті.
Роль у подіях 1919 року
Першу половину 1919 року Зіґфрід Меєровіц провів у Парижі, де на Паризькій мирній конференції намагався добитися міжнародного визнання Латвійської Республіки. Таким чином він уникнув долі інших членів кабінету Улманіса, які через спроби перевороту, розпочатого фон дер Гольцем 16 квітня, були змушені переховуватися на пароплаві «Саратов» під охороною флоту країн Антанти. В результаті перевороту на території, не зайнятої більшовицькими силами, встановилося двовладдя, бо у травні створили пронімецько орієнтований уряд письменника, історика і священнослужителя Андрієвса Нієдри. Після провалу походу Бермондта та фон дер Ґольца на Ригу й остаточного проголошення незалежної Латвії, Меєровіц обійняв посаду голови міністерства закордонних справ.
Післявоєнний демарш
Після відходу армії Павла Бермондта, яка складалася, головним чином, з німецьких солдат і офіцерів, 19 листопада 1919 року Меєровіц у надісланій німецькому уряду до Берліна телеграмі, розповів про примус командувача німецькими військами в Курляндії Матіаса фон Ебергарду (фактичного наступника фон дер Гольца) до негайного укладення «вічного миру» і виведення німецького військового контингенту з території суверенної держави, на що німецький уряд відповів, що він «… у згоді з комісією Антанти визнає пропозицію генерала Ебергарда про перемир'я».
Після отримання такого запевнення Меєровіц здійснив, на перший погляд, несподіваний, але політично цілком прогнозований демарш: 25 листопада 1919 року він заявив про офіційне припинення дипломатичних відносин з Німеччиною, а на засіданні уряду в його виступі прозвучало висловлювання, що відтепер Латвія перебуває в стані війни з Німеччиною. Після акту оголошення війни всі німецькі громадяни, що проживали на території Латвії, піддалися перереєстрації, після чого їм було заборонено змінювати своє місце проживання під загрозою інтернування в концтабори. Справа в тому, що подібний документ про війну, складений Зіґфрідом Меєровіцем, був необхідний урядові Латвії для виправдання претензій про відшкодування за насильницьке вторгнення до країни в 1915 році, захоплення Риги 21 серпня 1917 року і відновлення "окупаційного режиму 22 травня 1919 року.
Подальша дипломатична діяльність
Часто йому ставлять в заслугу те, що ще до скликання Установчих зборів у травні 1920 року йому вдалося домогтися офіційного визнання Великою Британією державного суверенітету Латвійської Республіки. Він же підготував договір від 11 серпня 1920 року з Радянською Росією. 26 січня 1921 року Меєровіц багато робив для визнання Латвії також Францією, Італією, Японією та Бельгією — це визнання було остаточним і беззаперечним.
У червні 1921 року Меєровіц був призначений головою кабінету міністрів, і на цій посаді йому вдалося протриматися до січня 1923 року, коли він передав свою посаду Янісу Паулюксу. З червня 1923 по січень 1924 року він також головував у Кабінеті міністрів. Зіґфрід Меєровіц входив до складу Народної ради, Установчих зборів і першого Сейму Латвійської Республіки.
Родина та особисте життя
28 вересня 1910 року Зіґфрід Меєровіц одружився з Анною Філгольд, з якою він мав трьох дітей, двох хлопців та дівчинку: Гельмут (1914—1998), Рута (1916—1999, прізвище Косе у шлюбі) та Гунар (1920—2007). 18 лютого 1924 року вони офіційно розлучилися, а 7 червня того ж року він одружився з Крістіною Бакман.
Обставини смерті
22 серпня 1925 року Зіґфрід Меєровіц загинув в автомобільній катастрофі неподалік від Тукумса яка має ряд дивних обставин, які дозволяють говорити про безглуздість смерті міністра. За словами його сина Гунарса, батько сів до автомобіля марки «Мерседес» і вирушив провідати свою дружину Христину, яка перебувала на лікуванні від туберкульозу в санаторії на Ризькому узмор'ї. За кермом перебував водій його дружини Калніньш. Несподівано Меєровіцу захотілося відвідати своїх дітей від першого шлюбу, які мешкали з матір'ю у Семській волості Тукумського району, і він умовив водія звернути на другорядну дорогу, яку нещодавно відремонтували, але ще не увели в експлуатацію. За 4 кілометри від хутора «Друки» машина підібрала дружину Меєровіца Анну і трьох дітей — Хельмута, Риту і Гунара, а також сина сусідів по хутору. Вони сіли в автомобіль до Меєровіца і всі разом рушили далі.
У пресі після трагедії було відзначено, що швидкість машини не перевищувала 15 кілометрів на годину, до того ж Зіґфрід Меєровіц кілька разів просив водія їхати повільніше. Незабаром їх шляху зупинила велика яма, яку Калніньш спробував об'їхати, але безуспішно, і автомобіль після того як наїхав на насип, перекинувся і потім скотився у кювет. Всім членам родини, а також шоферові і сусідському хлопчикові вдалося вистрибнути на ходу з машини, лише Меєровіц залишився всередині. Після того, як всі вибралися, шофер знайшов у машині його бездиханне тіло.
Увічнення пам'яті
Зіґфріда Меєровіца поховали у Ризі на Лісовому кладовищі.
У 1927 році на місці його загибелі відкритий пам'ятний знак, на церемонії був присутній Карліс Улманіс.
21 січня 1929 року Бастіонний бульвар був перейменований на бульвар Меєровіца. У радянський час пам'ятний знак було демонтовано, а бульвару присвоєно назву Падомью («Радянський»), однак у 1989 році представники Народного фронту поставили знак на місце, в 1991 році бульвар отримав назву «Бастея» («Бастіонний»), а в 2009 році він був знову перейменовано на честь Зіґфріда Меєровіца.
Міфи, пов'язані з загибеллю Меєровіца
ЗМІ довго обговорювали незрозумілі обставини загибелі Зіґфріда Меєровіца, яку нібито у січні 1925 році передбачив легендарний латвійський віщун Ейжен Фінк (він також здійснив пророцтво депортації в Сибір дружині латвійського видавця і підприємця Антона Беньяміна Емілії). Також існує версія «кари Господньої». Справа в тому, що саме Меєровіц пролобіював рішення про знесення православної каплиці Олександра Невського, побудованої на площі перед Двінським вокзалом у Ризі на честь чудесного порятунку імператорської родини Олександра Третього під час катастрофи поїзда біля Гірок. Сама православна каплиця Олександра Невського в Ризі була споруджена в 1889 році. Знесення каплички відбулося в липні 1925 року, за місяць до фатальної для Меєровіца автокатастрофи.
Примітки
- Deutsche Nationalbibliothek Record #119498049 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- (1999). Latvijas Brīvības cīņas 1918–1920 : enciklopēdija (Latvian) . Riga: Preses nams. ISBN . OCLC 43426410.
- (2004). Prezidenti : Latvijas valsts un ministru prezidenti (1918–1940) (Latvian) . Riga: Latvijas Vēstnesis. ISBN . OCLC 61227165.
- "Подробности катастрофы, " newspaper Сегодня, Sunday, 08–23–25, p. 2. Retrieved 05–05–11.
Література та джерела
- Меєровіц, Зіґфрід Анна // Рига: Энциклопедия = Enciklopēdija «Rīga» / гл. ред. П. П. Еран. — Рига: Главная редакция энциклопедий, 1989. — С. 458. — 880 с. — 60 000 экз. —
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Zigfrid Anna Meyerovic latis Zigfrids Anna Meierovics 5 lyutogo 1887 22 serpnya 1925 latvijskij derzhavnij diyach pershij ministr zakordonnih sprav nezalezhnoyi Latvijskoyi Respubliki dvichi prem yer ministr Latviyi Zigfrid Anna Meyerovic latis Zigfrids Anna Meierovics Prapor 2 j Prem yer ministr Latviyi 19 chervnya 1921 26 sichnya 1923 Poperednik Karlis Ulmanis Nastupnik Yanis Paulyuks Prapor 4 j Prem yer ministr Latviyi 28 chervnya 1923 26 sichnya 1924 Poperednik Yanis Paulyuks Nastupnik Voldemars Zamuels Narodzhennya 24 sichnya 5 lyutogo 1887 1 2 Durbe Latviya 1 Smert 22 serpnya 1925 1925 08 22 1 2 38 rokiv d Latviya 1 Prichina smerti avtomobilna avariyaPohovannya Lisovij cvintarKrayina Rosijska imperiya i LatviyaOsvita Rigas politehniskais instituts d 1911 Partiya dDiti d Nagorodi Mediafajli b u VikishovishiBiografiyaPershi roki Narodivsya Zigfrid Anna Meyerovic 1887 roku v nevelikomu misti Durbeni nini Durbe v sim yi likarya yevrejskogo pohodzhennya Hayima Meyerovica i materi latvijki za nacionalnistyu Svoye druge im ya vin otrimav na chest materi yaka pomerla pri pologah Pislya tragichnoyi smerti druzhini u batka Zigfrida stavsya psihichnij rozlad cherez yakij vin potrapiv do likarni a malenkogo Zigfrida vzyala na vihovannya titka yaka prozhivala v Sabili todi Sabeln v sim yi yakoyi vin ris Navchannya Zigfrid Meyerovic rozpochav u Tukumskij miskij gimnaziyi pislya zakinchennya yakoyi vin uspishno vstupiv do prestizhnogo navchalnogo zakladu Mironivskogo komercijnogo uchilisha roztashovanogo u Rizi Pislya zakinchennya cogo navchalnogo zakladu Meyerovic vstupiv do Rizkogo politehnichnogo institutu Buduchi studentom Zigfrid brav aktivnu uchast u diyalnosti nizki nacionalnih organizacij yakih stalo osoblivo bagato pislya revolyucijnih peripetij 1905 1907 rokiv sho stalo svoyeridnoyu reakciyeyu na konservativnu politiku pravlyachih kil Rosijskoyi imperiyi vidnosno baltijskogo regionu Institut Meyerovic zakinchiv u 1911 roci otrimavshi zvannya kandidata komercijnih nauk pershogo stupenya Z nastannyam pershoyi svitovoyi vijni i nastupnim politichnim haosom Meyerovic virushaye do Rosijskoyi imperiyi de bere uchast u diyalnosti komitetu dopomogi latiskim bizhencyam razom z ryadom vidomih v latiskomu seredovishi gromadskih diyachiv ta predstavnikami nacionalnoyi inteligenciyi Pochatok politichnoyi kar yeri Z uchastyu v Lyutnevij revolyuciyi 1917 roku rozpochalasya politichna kar yera Zigfrida Meyerovica Vin nezabarom ocholiv novij politichnij ruh sho oderzhav nazvu Latvijskij selyanskij soyuz Takozh vin buv odnim iz zasnovnikiv politichnoyi sili Partiya bula zasnovana v kvitni 1917 roku v misti Valki a do 1919 roci yiyi shtab peremistivsya v ohoplenu revolyucijnimi pristrastyami Rigu Liderami u cej period buv Karlis Ulmanis Artur Albering Hugo Celminsh ta sam Meyerovic Cya partiya takozh vidoma tim sho faktichno keruvala diyalnistyu organizaciyi ajzsargiv U ramkah ciyeyi zh partiyi v 1933 roci pochala vizrivati ideya derzhavnogo perevorotu yakij nastupnogo roku buv zdijsnenij yiyi kerivnikom Karlisom Ulmanisom ale v pidsumku diktator rozpustiv partiyu pislya zahoplennya vladi i vona perestala isnuvati pislya 1934 roku Takozh Meyerovic vhodiv do skladu pravlinnya Vidzemskoyi zemelnoyi radi yaka takozh z yavilasya v 1917 roci Uchast u borotbi za nezalezhnu Latviyu 19 listopada 1918 roku pislya zasidannya Latvijskoyi narodnoyi radi v budinku Rizkogo rosijskogo teatru na peretini Mikolayivskogo ta Pushkinskogo bulvariv Zigfridu Meyerovicu doviryayut posadu ministra zakordonnih sprav novoprogoloshenoyi respubliki odnak todi she ce derzhavne utvorennya ne malo realnoyi vladi i praktichno ne koristuvalasya pidtrimkoyu naselennya V comu Timchasovomu nacionalnomu uryadi stvorenomu v hodi zboriv predstavnikiv latiskoyi inteligenciyi do skladu kabinetu ministriv golovoyu yakogo buv obranij Ulmanis vhodili zokrema Mikelis Valters Yanis Goldmanis Yanis Zalitis Ya Blumbergs S Paegle D Rudzitis Zigfrid Meyerovic opikuvavsya nalagodzhennyam mizhnarodnih kontaktiv Hocha spochatku predstavniki uryadiv derzhav Antanti general Gof admiral Sinkler i Nimechchini upovnovazhenij predstavnik Nimechchini v baltijskomu regioni Avgust Vinnig pragnuli spivpracyuvati iz samoprogoloshenim uryadom respubliki Vid tak Vinnig voliv spilkuvatis bezposeredno z golovoyu Radi ministriv Ulmanisom ta jogo zastupnikami Rudzitisom ta Zalitisom Tomu zovnishnopolitichne vidomstvo Latviyi na pochatkovomu etapi vikonuvalo formalnu funkciyu Diplomatichna diyalnist Cherez napruzhenu vnutrishnopolitichnu situaciyu v Latviyi v umovah diyalnosti progoloshenoyi respubliki ta borotbi z bilshovickim ruhom Meyerovic virushiv do Parizha Pered nim i jogo pomichnikom Yanisom Sesksom stoyalo zavdannya domogtisya viznannya nezalezhnogo uryadu Latviyi a 23 listopada 1918 roku do nih priyednavsya Yanis Chakste prezident respubliki vidnosno nejtralna politichna figura Utroh voni zajnyalisya zonduvannyam diplomatichnoyi gruntu u Franciyi She odniyeyu problemoyu buv poshuk donoriv sered derzhav Antanti dlya organizaciyi vijskovogo oporu poshirennyu bilshovickih idej v regioni na bilshovickomu fronti mi ne v zmozi pochati nastup poki ne otrimayemo zbroyi i groshej Dobre she sho mi v stani oboronyatisya Do pochatku 1919 roku uryad vimushenij perehovuvatisya v Liyepayi bo v Rizi stolici respubliki Latviyi na pochatku sichnya bula progoloshena radyanska vlada V ekzili latvijskij uryad faktichno skladavsya z troh chleniv Zalitisa vijskovogo ministra Valtersa glavi MVS i Germanovskisa ministra zajnyatosti ta poshti yaki spravno provodili i golovne vidviduvali zasidannya a zavdyaki diplomatichnim zusillyam Zigfrida Meyerovica Latviya otrimala viznannya de facto vid chotiroh derzhav svitu Nimechchini Velikoyi Britaniyi a takozh Yaponiyi ta Gayiti Rol u podiyah 1919 roku Pershu polovinu 1919 roku Zigfrid Meyerovic proviv u Parizhi de na Parizkij mirnij konferenciyi namagavsya dobitisya mizhnarodnogo viznannya Latvijskoyi Respubliki Takim chinom vin uniknuv doli inshih chleniv kabinetu Ulmanisa yaki cherez sprobi perevorotu rozpochatogo fon der Golcem 16 kvitnya buli zmusheni perehovuvatisya na paroplavi Saratov pid ohoronoyu flotu krayin Antanti V rezultati perevorotu na teritoriyi ne zajnyatoyi bilshovickimi silami vstanovilosya dvovladdya bo u travni stvorili pronimecko oriyentovanij uryad pismennika istorika i svyashennosluzhitelya Andriyevsa Niyedri Pislya provalu pohodu Bermondta ta fon der Golca na Rigu j ostatochnogo progoloshennya nezalezhnoyi Latviyi Meyerovic obijnyav posadu golovi ministerstva zakordonnih sprav Pislyavoyennij demarsh Pislya vidhodu armiyi Pavla Bermondta yaka skladalasya golovnim chinom z nimeckih soldat i oficeriv 19 listopada 1919 roku Meyerovic u nadislanij nimeckomu uryadu do Berlina telegrami rozpoviv pro primus komanduvacha nimeckimi vijskami v Kurlyandiyi Matiasa fon Ebergardu faktichnogo nastupnika fon der Golca do negajnogo ukladennya vichnogo miru i vivedennya nimeckogo vijskovogo kontingentu z teritoriyi suverennoyi derzhavi na sho nimeckij uryad vidpoviv sho vin u zgodi z komisiyeyu Antanti viznaye propoziciyu generala Ebergarda pro peremir ya Pislya otrimannya takogo zapevnennya Meyerovic zdijsniv na pershij poglyad nespodivanij ale politichno cilkom prognozovanij demarsh 25 listopada 1919 roku vin zayaviv pro oficijne pripinennya diplomatichnih vidnosin z Nimechchinoyu a na zasidanni uryadu v jogo vistupi prozvuchalo vislovlyuvannya sho vidteper Latviya perebuvaye v stani vijni z Nimechchinoyu Pislya aktu ogoloshennya vijni vsi nimecki gromadyani sho prozhivali na teritoriyi Latviyi piddalisya perereyestraciyi pislya chogo yim bulo zaboroneno zminyuvati svoye misce prozhivannya pid zagrozoyu internuvannya v konctabori Sprava v tomu sho podibnij dokument pro vijnu skladenij Zigfridom Meyerovicem buv neobhidnij uryadovi Latviyi dlya vipravdannya pretenzij pro vidshkoduvannya za nasilnicke vtorgnennya do krayini v 1915 roci zahoplennya Rigi 21 serpnya 1917 roku i vidnovlennya okupacijnogo rezhimu 22 travnya 1919 roku Podalsha diplomatichna diyalnist Chasto jomu stavlyat v zaslugu te sho she do sklikannya Ustanovchih zboriv u travni 1920 roku jomu vdalosya domogtisya oficijnogo viznannya Velikoyu Britaniyeyu derzhavnogo suverenitetu Latvijskoyi Respubliki Vin zhe pidgotuvav dogovir vid 11 serpnya 1920 roku z Radyanskoyu Rosiyeyu 26 sichnya 1921 roku Meyerovic bagato robiv dlya viznannya Latviyi takozh Franciyeyu Italiyeyu Yaponiyeyu ta Belgiyeyu ce viznannya bulo ostatochnim i bezzaperechnim U chervni 1921 roku Meyerovic buv priznachenij golovoyu kabinetu ministriv i na cij posadi jomu vdalosya protrimatisya do sichnya 1923 roku koli vin peredav svoyu posadu Yanisu Paulyuksu Z chervnya 1923 po sichen 1924 roku vin takozh golovuvav u Kabineti ministriv Zigfrid Meyerovic vhodiv do skladu Narodnoyi radi Ustanovchih zboriv i pershogo Sejmu Latvijskoyi Respubliki Rodina ta osobiste zhittya28 veresnya 1910 roku Zigfrid Meyerovic odruzhivsya z Annoyu Filgold z yakoyu vin mav troh ditej dvoh hlopciv ta divchinku Gelmut 1914 1998 Ruta 1916 1999 prizvishe Kose u shlyubi ta Gunar 1920 2007 18 lyutogo 1924 roku voni oficijno rozluchilisya a 7 chervnya togo zh roku vin odruzhivsya z Kristinoyu Bakman Obstavini smerti22 serpnya 1925 roku Zigfrid Meyerovic zaginuv v avtomobilnij katastrofi nepodalik vid Tukumsa yaka maye ryad divnih obstavin yaki dozvolyayut govoriti pro bezgluzdist smerti ministra Za slovami jogo sina Gunarsa batko siv do avtomobilya marki Mersedes i virushiv providati svoyu druzhinu Hristinu yaka perebuvala na likuvanni vid tuberkulozu v sanatoriyi na Rizkomu uzmor yi Za kermom perebuvav vodij jogo druzhini Kalninsh Nespodivano Meyerovicu zahotilosya vidvidati svoyih ditej vid pershogo shlyubu yaki meshkali z matir yu u Semskij volosti Tukumskogo rajonu i vin umoviv vodiya zvernuti na drugoryadnu dorogu yaku neshodavno vidremontuvali ale she ne uveli v ekspluataciyu Za 4 kilometri vid hutora Druki mashina pidibrala druzhinu Meyerovica Annu i troh ditej Helmuta Ritu i Gunara a takozh sina susidiv po hutoru Voni sili v avtomobil do Meyerovica i vsi razom rushili dali U presi pislya tragediyi bulo vidznacheno sho shvidkist mashini ne perevishuvala 15 kilometriv na godinu do togo zh Zigfrid Meyerovic kilka raziv prosiv vodiya yihati povilnishe Nezabarom yih shlyahu zupinila velika yama yaku Kalninsh sprobuvav ob yihati ale bezuspishno i avtomobil pislya togo yak nayihav na nasip perekinuvsya i potim skotivsya u kyuvet Vsim chlenam rodini a takozh shoferovi i susidskomu hlopchikovi vdalosya vistribnuti na hodu z mashini lishe Meyerovic zalishivsya vseredini Pislya togo yak vsi vibralisya shofer znajshov u mashini jogo bezdihanne tilo Uvichnennya pam yatiZigfrida Meyerovica pohovali u Rizi na Lisovomu kladovishi U 1927 roci na misci jogo zagibeli vidkritij pam yatnij znak na ceremoniyi buv prisutnij Karlis Ulmanis 21 sichnya 1929 roku Bastionnij bulvar buv perejmenovanij na bulvar Meyerovica U radyanskij chas pam yatnij znak bulo demontovano a bulvaru prisvoyeno nazvu Padomyu Radyanskij odnak u 1989 roci predstavniki Narodnogo frontu postavili znak na misce v 1991 roci bulvar otrimav nazvu Basteya Bastionnij a v 2009 roci vin buv znovu perejmenovano na chest Zigfrida Meyerovica Mifi pov yazani z zagibellyu MeyerovicaZMI dovgo obgovoryuvali nezrozumili obstavini zagibeli Zigfrida Meyerovica yaku nibito u sichni 1925 roci peredbachiv legendarnij latvijskij vishun Ejzhen Fink vin takozh zdijsniv proroctvo deportaciyi v Sibir druzhini latvijskogo vidavcya i pidpriyemcya Antona Benyamina Emiliyi Takozh isnuye versiya kari Gospodnoyi Sprava v tomu sho same Meyerovic prolobiyuvav rishennya pro znesennya pravoslavnoyi kaplici Oleksandra Nevskogo pobudovanoyi na ploshi pered Dvinskim vokzalom u Rizi na chest chudesnogo poryatunku imperatorskoyi rodini Oleksandra Tretogo pid chas katastrofi poyizda bilya Girok Sama pravoslavna kaplicya Oleksandra Nevskogo v Rizi bula sporudzhena v 1889 roci Znesennya kaplichki vidbulosya v lipni 1925 roku za misyac do fatalnoyi dlya Meyerovica avtokatastrofi PrimitkiDeutsche Nationalbibliothek Record 119498049 Gemeinsame Normdatei 2012 2016 d Track Q27302d Track Q36578 Bibliotheque nationale de France BNF platforma vidkritih danih 2011 d Track Q19938912d Track Q54837d Track Q193563 1999 Latvijas Brivibas cinas 1918 1920 enciklopedija Latvian Riga Preses nams ISBN 9984 00 395 7 OCLC 43426410 2004 Prezidenti Latvijas valsts un ministru prezidenti 1918 1940 Latvian Riga Latvijas Vestnesis ISBN 9984 731 47 2 OCLC 61227165 Podrobnosti katastrofy newspaper Segodnya Sunday 08 23 25 p 2 Retrieved 05 05 11 Literatura ta dzherelaMeyerovic Zigfrid Anna Riga Enciklopediya Enciklopedija Riga gl red P P Eran Riga Glavnaya redakciya enciklopedij 1989 S 458 880 s 60 000 ekz ISBN 5 89960 002 0