Зоогеографічний регіон

Фауністичне (зоогеографічне) районування суходолу та Світового океану — поділ поверхні Землі й окремих її територій і акваторій на природні регіони, що відрізняються рангом, ступенем ендемізму, особливостями історичного розвитку і розселення їхніх фаун. Різні природні умови обумовлюють присутність різних біологічних видів на певній території, бо окремі види еволюційно пристосовані до проживання у певних умовах довкілля й лише деякі можуть пристосовуватись до існування в різних, не змінюючи при цьому власного фенотипу. Окрім того географічні бар'єри можуть призводити до ізоляції окремих фаун, що існують в подібних природних умовах, але мають власний еволюційний шлях розвитку, а отже різняться одна від одної.

Умови існування і склад фауни в морі й на сушу настільки відрізняються, що для морської й наземної фауни створені самостійні системи фауністичного районування. Прісноводна фауна загалом районується аналогічно зоогеографічним районам суходолу. Фауна кожної області має спільну палеогеографічну історію й несе спільні риси, обумовлені нею. Так фауна Голарктики, наймолодша, сформувалась в плейстоцені під час льодовикових епох; фауна Австралії — найдревніша, несе на собі відбитки крейдової епохи.

Ієрархія

Прийнята система ієрархії зоогеографічного районування:

• царство, характеризується наявністю ендемічних таксонів на рівні рядів;
• область, характерен ендемізм на рівні родин;
• підобласть, характерен ендемізм на рівні родів;
• провінція, характерні ендемічні види;
• округ,
• ділянка.

Картографування

Докладніше:

Між зоогеографічними районами лежать різної ширини перехідні зони, в яких, як правило, спостерігається фауна з обох сусідніх районів. Різкі кордони регіонів позначені в тих випадках, коли в основі їх є якісь фізико-географічні фактори (берег, як межа води й суходолу, гірський хребет тощо). При картографуванні й виділенні окремих фауністичних зон важливим моментом є проведення меж між ними. Кордони між регіонами різного ієрархічного рангу називаються . Для картографування зоохоронів застосовується : на карту наносять ареали за можливості найбільшого числа видів, в результаті на карті з'являються смуги згущення меж ареалів різних таксонів — . Сінперати загалом проходять важкодоступними для окремих організмів ділянками суходолу — географічними бар'єрами (гірські хребти, великі річки).

Районування суходолу

Головними групами при районуванні суші на вищі категорії (царства) служать хребетні, насамперед ссавці. За наявністю чи відсутністю окремих представників ссавців як правило виділяють 4 фауністичні царства і 8 областей:

• Арктогея, яку населяють виключно плацентарні,
  • Голарктична область (центральні й північні райони Євразії і Північної Америки, північ Африки),
  • інколи поділяють на Неарктику (Північна Америка) та Палеарктику (Євразія);
• Нотогея, багато сумчастих, мало плацентарних, присутні однопрохідні,
  • Австралійська область (Австралія і Нова Гвінея),
  • Полінезійська область (Полінезія),
  • Новозеландська область (Нова Зеландія);
• Палеогея, відсутні однопрохідні, але зустрічаються сумчасті,
  • (Субсахарська Африка),
  • Мадагаскарська область (острів Мадагаскар),
  • Індо-Малайська область (Південна та Південно-Східна Азія і захід Малайського архіпелагу);
• Неогея, відсутні однопрохідні, але зустрічаються сумчасті (Центральна і Південна Америка),
  • Неотропічна область.

Антарктична суша, населена в основному тваринами, що пов'язані з морем, не входить ні в одне із царств.

Районування прісних водойм

Основою для районування континентальних водойм є фауністичний склад великих озер:

• ,
  • ,
  • ,
  • .
• .
• .
• ,
  • ,
  • ,
  • ,
  • .
• .
• .
• ,
  • ,
  • .
• Неотропічна область,
  • ,
  • .
• Австралійська область.

Районування Світового океану

При районуванні Світового океану прийняті самостійні системи фауністичного районування. Для товщі вод (пелагіалі), для дна океану (бенталі) і для кожної з вертикальних зон, що пояснюється різкою різницею між населенням товщі води й населенням дна, а також яскраво вираженою вертикальною зональністю в розподілі морських організмів.

Районування пелагеалі в цілому збігається з кліматичними широтними поясами. Бенталь чітко поділяється на мілководну (до глибин 200 м) фауну та фауну глибинних ділянок океанічного дна. У межах континентального шельфу виділяють 3 царства, кожне з яких поділяється на області, підобласті, провінції:

• ,
  • ,
  • ,
    • з багатою фауною, великою кількістю древніх кайнозойських форм,
    • , з біднішою фауною, що була знищена під час останніх льодовикових епох, присутні ендемічні форми;
• з надзвичайно багатою фауною і флорою, окремі ендемічні класи, характерні коралові рифи, мангрові ліси в зоні літоралі,
  • (Індо-Вестпацифічна),
  • (Гвінейська),
  • ,
  • , з фауною генетично пов'язана з тропічним царством;
• ,
  • (острови Кергелен, Принс-Едуард, Маккуорі, Крозе),
  • (шельф Патагонії, острови Вогняна Земля, Фолклендські),
  • (шельф навколо Антарктиди, Південна Джорджія).

Зоогеографічне районування фауни абіссальних ділянок океану менш диференційовано. Виділяють 3 планетарних області, які поділяються на підобласті та провінції:

• ,
• ,
• .

Див. також

• Біогеографічне районування
• Флористичне районування

Примітки

1. Гептнер В. Г., Гурьянова Е. Ф. Зоогеографическое районирование // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).
2. (рос.)Гептнер В. Г. Зоогеографическое деление суши // Краткая географическая энциклопедия : [в 5 т.] / гл. ред. А. А. Григорьев и др. — М. : Советская энциклопедия, 1961. — Т. 2 : Евлах — Миллибар. — 592 с.

Література

• Кістяківський О. Б., Корнєєв О. П. Посібник з зоогеографії. — К. : Радянська школа, 1968. — 133 с.

• (англ.) Zoogeography of the sea. — L., 1953.

• (рос.) Беляев Г. М. Донная фауна наибольших глубин (ультраабиссали) мирового океана. — М., 1966.
• (рос.) Гептнер В. Г. Общая зоогеография. — М.-Л., 1936.
• (рос.) Дарлингтон Ф. Зоогеография. — М., 1966.
• (рос.) Зенкевич Л. А. Фауна и биологическая продуктивность моря [в 2-х тт.]. — М., 1947—1951.

Посилання