Закусило Микола Іванович

|Ukrcenter= |Примітки=

Закусило Микола Іванович
Народився	14 серпня 1956(1956-08-14) (67 років) с. Малі Мошки Овруцького району Житомирської області.
Громадянство	Україна
Національність	українець
Діяльність	письменник, художник
Alma mater	Факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка (1982)
Мова творів	українська
Жанр	проза, есе, драматургія, живопис

Мико́ла Іва́нович Закуси́ло (нар. 14 серпня 1956 року) — український прозаїк, живописець, есеїст, драматург.

Творча біографія

Народився 14 серпня 1956 року в селі Малі Мошки Овруцького району на Житомирщині. Після навчання у Раківщинській середній школі був пастухом, іконописцем, теслярував, служив у війську. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1982) та художню студію при Будинку художника в Києві (2001, майстерня В. Каверіна). Працював літературним редактором у періодичних та електронних виданнях, видавництвах.

Певний час реставрував храми Полісся, збирав пісенну архаїку полєшуків, так звані північні голосюрки пастухів. Дослідник поліської міфології і демонології, шукач норинчанського фольклору. Особливе місце у творчості прозаїка посідають міфи, легенди, притчі, вірування. У текстах домінують фантасмагорія, гротеск, магія, метафорика, символізм. На основі цього виробив не лише власний стиль, а й неповторну художню мову письма: використовуючи говірку людей рідної Овруччини, письменник майстерно «олітературнює» діалектні слова, популяризує те, що втрачено або забуто. Він начебто «слухає» «мамину мову» в собі, яка відображає колорит мовлення полєшуків дооколичного краю, специфіку хатнього і подвірного побуту, господарювання тощо. («Мамина мова найрідніша, вона не втратила свого звучання від часів Київської Русі і саме нею пишу я трактати і прозу…»)

Прозові твори поєднує з живописом: створив цикл полотен за однойменним романом «Норинчанка і птах». Наче «останній деревлянин» досить тонко передав дух минулого, давнього містичного Полісся.

Микола Закусило працює на дереві й полотні. Має яскраво виражений іконописний, «ковчежний» гротесковий стиль. («Босх живе і пасеться на наших теренах». О. Сидор-Гібелинда). Однак за внутрішньою стилістикою відзначається підсвідомою дивовижно-фантастичною уявою. («Прозаїк і художник безмежної фантазії». М. Сидоржевський). Та водночас творчість глибоко релігійна, містична, з прихованою символікою. («Автентично-наївний живописець, який сповідує праарт – праліське мистецтво, нечутливе до впливу брендів, байдуже до мейнстріму і створене поза глобалізованим контекстом». В. Каверін).

В основі творчості митця — вивчення прапервнів природи, архетипів, що дає змогу звертатися до вічних форм та образів. Вірить у вічність, долю.

Творець архаїки: поезії мерців-нориків відтворює голосом предків, котрі жили в малих мошках...

Живописні твори Миколи Закусила зберігаються у приватних колекціях України, Білорусі, Росії, Німеччини, у Музеї гетьманства, Музеї книги і друкарства (Київ). Малюнки художника знайшли притулок у селах та хуторах Овруцького і Мозирського Полісся, аулах Азербайджану, Грузії, Киргизії, станціях Сахаліну. У шкільні роки юний митець створив серію портретів письменників-класиків, героїв «Мертвих душ».

Автор романів

«Грамотка скорблячих» («33 душі і сім пусток», «На обітовані землі», «Переселення вітряка», «Блудниця убога», «Боги регочуть», «Зішестя Пращура», «Троглодит чорнобильський», «Причащання в Малих Мошках», «Книга видінь і прозрінь: прощання з матір’ю»), «Книга плачів», «Норинчанка і птах», «Деревлянин і янголиця», «Юнка і Первень», п’єс: «Пісок часу», «Глина світу», «Ковдуни», «Антисвіт», книги трактатів «Полєшукова душа».

Експозиції живописних творів

• 1974 – Дворова виставка біля рідної хати; село Малі Мошки
• 1995 – «Українське малярство Валентина Поліщука і Миколи Закусила»; Товариство «Україна», м. Київ
• 2001 – Колективна виставка студійців; Будинок художника, м. Київ
• 2002 – Персональна виставка живопису «Міфи, сни, реальність»; Музей гетьманства, м. Київ
• 2006 – Персональна ювілейна виставка живопису «Архетипи Полісся»; Музей книги і друкарства України (Києво-Печерська лавра), м. Київ
• 2010 – Виставка живопису, присвячена 940-літтю Свято-Михайлівського Видубицького монастиря; галерея «Спас» (на території монастиря), м. Київ
• 2011 – Виставка живопису «У колі друзів»; галерея «Неф» (на території Києво-Печерської лаври), м. Київ
• 2017 – Персональна ювілейна виставка живопису «Земля деревлян»; Музей гетьманства, м. Київ
• 2017 – Персональна виставка живопису «Норинчанка і птах»; Овруцька центральна районна бібліотека для дорослих ім. Андрія Малишка, м. Овруч
• 2017 - Пересувна виставка живопису «Норинчанка і птах — на маминій землі»; Музей історії села Гошів, село Гошів
• Учасник Всеукраїнських художніх вернісажів та Міжнародних мистецьких проєктів.

Бібліографія опублікованих творів

Книги

• Прибутна вода. Оповідання. — К.: Молодь, 1987. — 232 с. (Сер. «Перша кн. прозаїка». — С. 129—170);
• Книга плачів. Роман-міф. – К.: Український письменник, 1999. – 159 с. (Сер. «Сучасна укр. л-ра»);
• Норинчанка і птах. Книга-триптих. – Чернівці: Букрек, 2015. – 136 с.: іл.;

Колективні збірки

• Деревлянська книга // Тексти. Антологія прози. – К: Смолоскип, 1995;
• Вупиряка батька з’їв // Десять українських прозаїків. Бібліотечна серія. – К: Раккорд, 1995;
• Tchornobyl-Tagebush. Evaknierung // Stimmen aus Tchornobyl – ФРН: Brodina Verlag, 1996;
• Грамотка скорблячих. Роман-жальки // Вечеря на дванадцять персон: Житомирська прозова школа. – К.: Ґенеза, 1997. – С. 373—518;
• Ein Rosenbrunnen. – ФРН: Brodina Verlag, 1998;
• Grosvater Levadko. – ФРН: Wieser Verlag, 1998;
• В смерть іду вже я // Приватна колекція. Вибрана українська проза та есеїстка кінця ХХ століття. Авторський проект Василя Габора. – Л.: ЛА «Піраміда», 2002;
• Мічені хрестом // Сучасна українська література. Есеїстика. – К.: Неопалима купина. – 2005;

Періодичні видання

• Квітка щастя. Оповідання // Овруч: Зоря. – 1978. – 30 верес.;
• Слід на землі. Оповідання // Овруч: Зоря. – 1083. – 9 лип.;
• У діда Степана хата сіла. Оповідання // Бородянка: Вперед. – 1983. – 19 лист.;
• Сон-трава (Уривок з роману «Плачі за птахом» // Ж.: Авжеж. – 1991. – №9;
• Пекло. Третій Ангел засурмив (Уривок з роману «Книга плачів») // Дума. – 1992. – Ч. 7. – Трав.;
• Ой, коте-коточку (Уривок із «Книги плачів») // Ж.: Авжеж. – 1992. – №7;
• Книга плачів (Уривок з роману) // Зустріч.– 1992. – Ч. 13. – Жовт.;
• Либідь тече. Оповідання // Сільські обрії. – 1992. – №9—10;
• Заплакала стара ікона (Уривок з роману «Грамотка скорблячих») // Родослав. – 1992. – Ч. 23—24. – Груд.;
• Книга плачів. Роман // Основа. – 1993. – Ч. 1, 2;
• Ідіть, люди, коржа кусать // Золоті ворота. – 1993. – Ч. 4;
• Люди розмножились i почали говорити // Золоті ворота. – 1993. – Ч. 5;
• Святі таїни (Древлянська книга. Із «Грамотки скорблячих») // Золоті ворота. – 1993. – Ч. 6;
• Ти ступила на землю із мого ребра // Золоті ворота. – 1994. – Ч. 1(7);
• Чорнобилю много (Замість післямови) // Золоті ворота. – 1994. – Ч. 1(7);
• Хто визволить мене від тіла цієї смерті // Золоті ворота. – 1994. – Ч. 2(8);
• Про рай, потоп i дерево життя // Золоті ворота. – 1994. – Ч. 3(9);
• Риби, антилопи, мавпи, ангели у моєму образі (Трактат) // Золоті ворота. – 1994.– Ч. 4(10);
• Чорнобильський щоденник // Сучасність. – 1994. – Ч. 4, 5;
• Камінь-пісковик (Із “Деревлянської книги”) // Світо-вид. – 1994. – Ч. 3;
• Грамотка скорблячих. Роман-жальки//Неопалима купина. – 1995. – Ч. 7-8;
• Грамотка скорблячих // Нью-Йорк: Наше життя. – 1996. – №4;
• Мічені хрестом (Піснь живим) // Світо-вид. – 1999. – №1.
• Полєшукова душа: трактати пастуха // Ж.: Косень. – 1999. – №1, 2—3;
• Мотузка в небо. Федора, відьми, стовбуряки // Кур'єр Кривбасу. – 1999. – Лист.-груд.;
• Норинчанка і птах (Уривок з роману-гризайля) // Україна. – 2001. – №12;
• Видіння німої: потоки погибелі (Уривок з роману «Троглодит чорнобильський») // Київ сьогодні. – 2004. – №41. – Лист.;
• Здрастуй, Наречена Ненареченая // Київ сьогодні. – 2005. – №1. – Січ.;
• Про Непорочне Зачаття, пломінь духу і любов до ближнього // Літературна Україна. – 2005. – 29 груд.;
• Возбудися, душе моя (Піснь про ікону) // Слово Просвіти. – 2007. – Ч. 1. – 1—10 січ.;
• Зішестя пращура (Кара черв’яком). Уривок з роману-крику // Літературна Україна. – 2007. – 12, 19 лип.;
• Глина світу (ь): Побутова п’єса у трьох діях // Житомирський феномен. Спецвипуск часопису «Світло спілкування». – Ж.: Видання М. Косенко. – 2007;
• У Видубичах монахи-ямники поють // Українська літературна газета. – №1, 2, 3, 4. – 2011. – 14, 28 січ., 11, 26 лют.;
• Норинчанка і птах (Уривок з роману-гризайля) // Українська літературна газета. – №2. – 2012. – 27 січ.
• Невинність Буслихи – паладіум Птаха // Українська літературна газета. – №2. – 2016. – 29 січ.
• Дванадцять притч від Миколи Закусила (До 60-річчя з дня народження) // Українська літературна газета. – №15. – 2016. – 5 серп.;

Інтерв’ю, бесіди, розмови

• Куди втікати? Бесіда з В.Медвідем // Золоті ворота. – 1994. – Ч. 1(7);
• Микола Закусило: «Полісся велике, а Мошки малі: я писав «Грамотку» упродовж 25 років» // Літературна Україна. – 2006. – 17 серп.;
• Микола Закусило: «Я малюю архетипи, які будять і не дають заснути» // Літературна Україна. – 2006. – 23 лист.
• Що хорошого, що поганого. Відповідь на анкету // День. – 2007. – 19 трав.;
• Направовлівовнизназадвпередуверхколомминулоговмайбутнє (Випробування словоживописом. Розмова з В. Каверіном) // Українська літературна газета. – №7, 8. – 2010. – 2, 16 квіт.;

Джерела інформації про автора

• Яскажук В. Пісня рідного краю // Зоря. – 1987. – 5 груд.;
• Тарнавський В. Нове ім’я: Микола Закусило // Зустріч. – 1992. - №13. – Жовт.;
• Горбач А.-Г. У десяту болючу річницю Чорнобиля // Нью-Йорк: Наше життя. – 1996. – Ч. 4;
• Зборовська Н. Завершення епохи, або українська літературна ситуація кінця 1980-90 рр. // Кур'єр Кривбасу. – 1996. – Вересень-жовтень;
• Ukraina irredenta. 13+2. – К.: Асоціація «Нова література». – 1997;
• Гуцуляк О. Закусило Микола // Плерома. - №3. - МУЕАЛ. «Повернення деміургів». – Ів.-Франк.: Лілея-НВ. - 1998. – С. 55;
• Сулима М. Житомирська прозова школа у дзеркалі давньої української літератури // Літературна Україна. – 1998. - 11 черв.;
• Логвиненко О. На землі, під землею, в небесах // Літературна Україна. – 2000. – 8 черв.;
• Іванюк М. Попіл лиха стукає в серце митця // Президентський вісник. – 2000. – 16—22 груд.;
• Чиншева О. Письменник, який пише фарбами, а малює словом // День. – 2002. - 30 серп.;
• Білякова Л. Художня “демонологія” Миколи Закусила // Київ сьогодні. – 2002. – Ч.30. – 30 серп.;
• Харченко Т. Забути, щоб згадати // Україна молода. –2002. - 3 верес.;
• Міфи. Сни. Реальність // Літературна Україна. – 2002. - 12 верес.;
• Онищенко В. Заїлий мистець // Шлях перемоги. – 2002. - Ч. 42. - 10—16 жовт.;
• Прокопів Ю. Сучасна українська проза крізь призму християнської традиції. (Своєрідність твору «Мічені хрестом» Миколи Закусила як проповіді-міфу). – Ів.-Франк.: Плай. – 2002;
• Кліпкова О. “Книга плачів” як засіб проти цинізму // Український інформаційний портал «Точка літературного кипіння». – К. – 2005. – 2 лют.;
• Сидор-Гібелинда О. Дивосвіт від Миколи Закусила // День. – 2006. - 30 лист.;
• Енциклопедія Сучасної України. - Т. 10. - К.: Інститут енциклопедичних досліджень Національної академії наук України. – К. – 2010. – С. 172;
• Яворський А. Ю. Поліська лексика в романах Миколи Закусила: архаїзми, запозичення / А. Ю. Яворський // Актуальні проблеми філології та перекладознавства : зб. наук. пр. / Хмельниц. нац. ун-т, Ф-т міжнар. відносин.– Хмельницький, 2015. – Вип. 8. – С. 142–145;

(Використано із книги-триптиху «Норинчанка і птах»)

Цитата

«Ох, якби проникнуть у сю таємнощ, таїну Вселенної, взнать хоть кроху, що ж воно таке тама і тута незвідане, нерозгадане, непізнаване, до болю болюче. Дай розгадку йому, дай порадуватись хоч мить, ходь кліп сеї птички-мошечки, піднестися над сею таїнственістю, мироточеністю, миротвореністю… Е ні, не дає Творець відповіді, не хоче повідать істину в закапелки пам’яті, а затуманює, закривулює, заліснює і веде далі, у глибини непрочитані, непроторені, неозорені, у глуш, глухомань дрімучу, тягучу, аби заплутать, заблудить, загудить у сій тяглій пустелі, у лісі сього незборимого вселенського чуття, у йкому тілько гуснеш і тонеш, бачачи картини сонного, непробудного, святошного сну. І в сьому сні-обмані, омані явивого сьвіта твердієш і намагаєшся прощупать тілько себе – навіть ущипнеш! – і вжахнешся, що се ж ти, один-одньохенькі в усьому вимирі, обширі, а інчі – такі ж само путники – десь бовтаються, а він, сьвіт, їм податливий, а тобі ні, а, може, і їм ні й тобі ні – і ви тілько схрещуєтесь на кривих дорогах і розбігаєтесь, як небесні зорельоти, пускаючи за собою дим незгасної розлуки… О, жодна сила не стане Творцеві на перешкоді, якшо сей рух зачнеться в Його думці, їкшо час зародить сю думку, жодна потуга не стане на заваді так, аби і руху-духу сего не з’явилося для всеосяжних дивовижних форм. Чи може се зробить той рух-дух, йкий став самим собою у сотворенні з нічого – не припада й подумать більшого, а чи складнішого. Бо се є дуже просто: замисел Творця не розгадується ніколи.»

Посилання

• Довідник Спілки письменників України [ 16 травня 2022 у Wayback Machine.]
• Біографія на сайті журналу Ї [ 16 квітня 2008 у Wayback Machine.]
• Енциклопедія Сучасної України [ 15 серпня 2020 у Wayback Machine.]