Живі картини

Живі картини (фр. tableaux vivants) — різновид пантоміми, композиції, які показують люди, що позують, наслідуючи відомі художні твори або уявні картини чи скульптури.

^[en] . Атітюди Емми Гамільтон. бл. 1790.

Виконанням живих картин прославилася Емма Гарт (у шлюбі — леді Гамільтон). Її здатність приймати різні пози, змінювати вираз обличчя, відтіняти свої живі картини грою шалей, виявив художник Джордж Ромні, натурницею якого вона була^:31. Свої вистави-«аттітюди» (тобто позування), що зображають античні твори мистецтва, Гарт проводила в багатих особняках та в аристократичних салонах. Гете, відвідавши 1787 року будинок лорда Гамільтона, британського посланника в Неаполітанському королівстві, описав таку виставу в своїй ^[de]»:

Кавалер Гамільтон… замовив їй ^[ru], який їй дуже пасує; при цьому вона розпускає своє волосся, бере кілька шалей і робить цілу низку змін у позах, жестах, лініях тощо, так що під кінець просто здається, що мрієш. Те, що стільки тисяч митців бажали б зобразити, бачиш тут цілком готовим у рухах та несподіваних змінах. Вона з'являється стоячи, уклінно, сидячи, лежачи, серйозна, сумна, насмішкувата, страстолюбна, кається, пестить, загрожує, боїться тощо; одне змінюється іншим, одне витікає з іншого. Вона вміє для кожного висловлювання пристосовувати і змінювати складки покривала і робить собі сотні різних головних уборів одними й тими ж хустками. Старий кавалер світить їй при цьому.

— Й. В. фон Гете. «Італійська подорож».

Джерелом натхнення для Емми Гарт була колекція античних ваз її майбутнього чоловіка, зокрема — знаменита Портлендська ваза. 1802 року Елізабет Віже-Лебрен, зустрівши леді Гамільтон у Лондоні, запросила її до себе, щоб улаштувати виставу для вузького кола знайомих:

Я поставила посеред моєї вітальні велику раму, прикриту праворуч і ліворуч ширмами. Величезна свічка розточувала сильне світло, залишаючись невидимою, і освітлювала леді Гамільтон, як висвітлюють картину… Леді Гамільтон набувала в цій рамі різних поз із дивовижною виразністю… Вона переходила від скорботи до радості, від радості до жаху так добре і так швидко, що всі ми були в захваті.

— Е. Віже-Лебрен. «Спогади»^:32.

Живі картини відповідали стильовим запитам часу, а тому приваблювали різних хореографів і давали поштовх новаторським пошукам^:33. Історик балету ^[ru] припускає, що головні діячі італійської ^[ru], уродженці Неаполя ^[ru] і ^[it] могли бачити або виступи леді Гамільтон, або їх зображення: «Принаймні, виразний жест, скульптурно витримана поза, виразна міміка — словом, усі засоби втілення сильної пристрасті були характерними ознаками хореодрами. Рух там народжувалося з виразної пози і вмирав у ній. А значить, досліди Емми Гамільтон пропонували професійній балетній сцені Італії цінний матеріал для пантоміми»^:32.

Миттєва зміна виразних поз породжувала мотив руху, його природне, вільне посилення. Природа такого, зупиненого на льоту руху цікавила і живописців, а завдяки живопису нові пластичні досліди проникали до професійного театру різних країн^:32. На рубежі XVIII—XIX століть пластичні досліди дилетанток так чи інакше позначалися насамперед у практиці балетного театру^:34. Слідом за ними балет звертався до живопису та скульптури, урізноманітнюючи як сюжети, так і свої виражальні засоби^:34.

Досліди живих картин впливали і власне на танець: так, фігури та групи танцівників із шалями часто зустрічаються на ескізах співробітника Вігано, театрального художника ^[en]:32.

1794 року художник ^[en], зафіксувавши численні позування леді Гамільтон у неокласичному стилі, опублікував альбом з 12 гравюр, які за його малюнками виконав (англ. Thomas Piroli). 1807 року художник Джеймс Джилрей видав розширений альбом карикатур за мотивами цих малюнків.

За часів французької революції в Парижі набули популярності групові живі картини на сюжети з античної історії. На відміну від імпровізацій Емми Гамільтон, вони були статуарними — кожне «полотно» демонструвалося деякий час, потім завіса закривалася і позування учасників змінювалися для наступної картини. Постановниками таких вистав були та художники Жак-Луї Давид та Жан-Батист Ізабе. року до Парижа приїхала німецька акторка ^[ru]. Вона давала свої вистави в театрі «Одеон», а також на спеціально обладнаній приватній сцені^:32. Опис її виступу залишив драматург ^[ru]:

перед «товариством, що складалося з першокласних вчених і художників… одягнена в легку туніку і оповита просторим покривалом з найтоншої вовни, вона оголосила, що представить твори скульптури починаючи від її витоків… З покривалом, стягнутим на лобі, яке спадало рівними довгими складками зобразила Ізіду, таємничу емблему природи». Ізіда перетворилася на лежачого сфінкса, а за ним пішли пози каріатид. «Єгипетський стиль змінила чудова пора Греції, і пані Шютц зуміла надати більшої грації своїм рухам і позам». З'явилися елементи сюжету: мармурова Галатея набувала життя і здатності відчувати, Ніобея намагалася врятувати від гніву Аполлона своїх дочок, ролі яких виконували три дівчини. Образи скульптури змінив живопис. Представляючи Магдалину, Шютц переходила «від виразності постаті, покликаної спокушати і подобатися, до передання каяття». Вишукана публіка визнала, що мистецтво Шютц «свідчить про глибоке і навіть витончене вивчення різних шкіл скульптури та живопису».

— T. Dumersan. Annales encyclopédiques^:34.

У Росії постановкою живих картин займалися Костянтин Маковський, ^[ru] та інші художники.

На початку XX століття відомою виконавицею живих картин була Ольга Десмонд. Її «Асоціація ідеальної культури» організовувала «вечори краси», на яких оголена Ольга виступала у вигляді статуї Венери, що ожила тощо. року вона дала єдиний виступ у Санкт-Петербурзі, на якому вперше представила на російській сцені оголену натуру. Через подальший скандал, її інші виступи міська влада заборонила.

Нині цей художній прийом іноді використовують модельєри під час показу мод. Так, ^[fr] одного разу влаштувала показ у паризькому готелі "^[fr] ", у номерах якого манекенниці, одягнені в моделі з її нової колекції, фарбували нігті та поправляли макіяж, імітуючи живі картини.

Див. також

• ^[en]

Примітки

1. Красовская, В. М. Западноевропейский балетный театр. Очерки истории. — Л. : Искусство, 1983. — 432 с.
2. Emma Hamilton Dancing — A new Exhibit at the Lewis Walpole Library // Yale University Library
3. Жани Саме. Высокая мода = Chere Haute Couture / пер. с фр. — СПб. : «Азбука-классика», 2010. — 320 с. — 15000 прим. — .

Література

• Wallner, «Sujets zu lebenden Bildern und Anleitung zu deren Darstellung» (Ерфурт, 1876—1881)
• Spiess, «Begleitende Worte zu lebenden Bildern» (1886)
• Живые картины // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
• ^[ru]«Живые картины» минувших веков [ 20 квітня 2022 у Wayback Machine.] // Родина. 2019, № 1. С. 131—133. (рос.)