Жермен Бофран фр Germain Boffrand 1667 Нант 19 березня 1754 Париж уславлений французький архітектор і дизайнер інтер єрі

Жермен Бофран(фр. Germain Boffrand; 1667, Нант — 19 березня 1754, Париж) — уславлений французький архітектор і дизайнер інтер'єрів кінця XVII — середини XVIII ст.

Жермен Бофран
фр. Germain Boffrand
Арх.Ж. Бофран. Замок-палац Мальгранж, проєкт.
Народження	1667(1667) Нант, Лотарингія
Смерть	19 березня 1754(1754-03-19) Париж
Країна	Франція
Навчання	Нантський університет
Діяльність	архітектор, інженер доріг і мостів, письменник, скульптор
Праця в містах	Париж, Нансі, Люневіль, Коммерсі, Нант
Архітектурний стиль	пізнє бароко, рококо, ранній класицизм
Найважливіші споруди	низка палаців в Парижі (перебудови), інтер'єри отелю Субіз, перебудови і збільшення замків герцога Лотарингії та Люневіля, мисливський замок Коммерсі, план замку-палацу Ступініджі, вівтарів катедральних соборах Нансі і в Нанті
Нереалізовані проєкти	Шато де Мальгранж
Членство	Лондонське королівське товариство і Академія архітектури Франції
Учні	Етьєн Луї Булле і ^d
Нагороди	член Лондонського королівського товариства
Батько	^d
Жермен Бофран у Вікісховищі

Життєпис.Ранні роки в Лотарингії

Народився в місті Нант. Походить з родини архітектора і скульптора герцога Лотарингії Жана Бофрана. Мати з родини Кіно́, французький поет і драматург Філіп Кіно (Philippe Quinault) — її рідний брат.

Хлопчик був другим сином з дванадцяти дітей родини. Перші художні навички отримав в майстерні батька. Статки родини дозволили навчати старшого сина Жана та молодшого Жермена в Нантському університеті. По закінченні навчання в Нанті, мати вивезла 1682 року здібного Жермена в Париж, аби використати підтримку брата — Філіпа Кіно заради кар'єри сина.

У Парижі

Жермен Бофран починав художню кар'єру в Парижі як скульптор в майстерні Франсуа Жирардона. Дядя ( Філіп Кіно) ввів здібного юнака в коло тодішніх аристократів (майбутніх замовників) і з відомими діячами мистецтв. Згодом Жермен обрав головною сферою власних зацікавлень архітектуру.

Серед перших робіт молодого архітектора — Оранжерея в Версалі (ремонти). Він працює креслярем на будівництві Вандомської площі в Парижі з 1686 року, де відповідав за перші проєкти, та в монастирі капуцинів.

Конкуренція серед архітекторів в Парижі була надзвичайною, тому в період між 1699—1709 рр. незадіяний архітектор покинув Париж і працював в Лотарингії, котра ще не була захоплена Францією і була самостійною державою, та в Нідерландах. 1709 року він повернувся в Париж. В цей період відбулося формування архітектурного стилю Жермена Бофрана, пов'язаного з особливостями пізнього бароко Лотарингії та Південних Нідерландів, пишного, важкуватого і монументального в деталях і формах.

Експериментував Бофран і з дахами. У Франції, де полюбляли різновеликі дахи і башточки, він давав варіанти як з типовими високими дахами, майже середньовічними (замок д'Аруе, замок в Люневілі, Отель Субіз, герцогський замок в Нансі, власний замок Château de Thuillières), так і дахи пласкі, повністю приховані парапетом зі скульптурами (проєкт замку Мальгранж.)

Барокові корені мистецтва Бофрана

Лоренцо Берніні. Проєкт добудов до палацу Лувр (?)
Луї Лево. Коллеж Чотирьох Націй, головний фасад.
Ж. Бофран. Замок Мальгранж, проєкт

В арсеналі французьких архітекторів важливе місце посіла тричастинна композиція — центральний (високий) корпус, два бічні павільйони і галереї, що пов'язують все в єдине ціле. За цією схемою побудовані -

Люксембурзький палац, головний фасад (арх. Соломон де Брос)
замок Шеверні(арх. Жак Буйє де Блуа)
Колеж чотирьох націй (арх. Луї Лево)

Звертався до цієї схеми і відомий майстер римського бароко — Лоренцо Берніні. З його творами пов'язаний головний фасад невідомої споруди, яку роспізнають як варіант добудов палацу Лувр. Схема отримає характер канонічної для низки архітекторів XVIII і навіть XIX століття. За нею будуватимуть прибічники рококо і класицизму в Швеції (Дроттнінгхольм, Китайський будиночок-палац. ) За цією схемою побудована низка садиб в Російській імперії, митці якої надзвичайно спростували чи взагалі відмовившись від декору фасадів.

Але ні у кого, окрім Жермена Бофрана, не відчувались так сильно барокові корені його мистецтва. Це доводить проєкт замку Мальгранж та його порівняння з бароковим проєктом добудов Лоренцо Берніні. В обох заокруглений центральний об'єм, бічні павільйони і напівциркульні галереї, котрі пов'язуюсь композицію в єдине ціле. У Бофрана бароковий характер споруди підсилюють великі волюти центральної вежі, запозичені архітектором у барокових церков і скульптури на парапетах, котрі візуально закінчують волюти і пілястри (типова деталь барокових споруд). І лише вигладжені фасади галерей та бічних павільйонів, прикрашених тільки вікнами та пілястрами, свідчать про впливи класицизму.

Народження рококо

Докладніше: Рококо

**Жермен Бофран**, інтер'єр готелю Субіз - зразок стилю рококо

Проєкт Ж. Бофрана. Декор спальні принца де Роган, Готель де Субіз, знищено

Початок XVIII століття в Парижі був відзначений народженням стилю рококо. До формування нового стилю в живопису були причетні художники француз Антуан Ватто й італійка з Венеції Розальба Кар'єра, діяльно підтримані багатієм і меценатом П'єром Кроза. Жермен Бофран став першою значною фігурою серед дизайнерів інтер'єрів, започаткувавших рококо в палацовому декорі численних готелів (приватних міських маєтків французьких аристократів). Овальна зала готелю Субіз стала зразком нового стилю — з його відмовою від класичної тектоніки і колон-пілястр, з арочними вікнами, рослинним декором, що оплітав картини-вставки і переходив на стелю. Ордерний декор заміняють на дерев'яні панелі, картини і дзеркала вплітають в чудернацькі звивисті орнаменти, легкі і примхливі. Важливою особливістю інтер'єрів стають легкі й зручні меблі, котрі витісняли пишні і важкі меблі бароко. Примхливі орнаменти і низка дзеркал ламали реальні кордони приміщень і перетворювали їх на ілюзорні, майже казкові помешкання. (Роботи проведені з 1732 року, інтер'єри знищені).

Архітектурна практика і кар'єра Ж. Бофрана

Ж. Бофран. План палацу д'Амело для Парижа. 1712 рік.
Ж. Бофран. Поземний план замку-палацу Мальгранж для міста Нансі, 1711-1715 рр.
Ж. Бофран. Мисливський замок Ступініджі, Турин, план.
Замок Мальгранж, розріз
Ж. Бофран. План мисливського замку Бошфор у Брюсселі
Ж. Бофран. Розріз замку Бошфор в Брюсселі
Ж. Бофран. Замок-палац д'Альнуа.

Мисливський замок Ступініджі, фасад на почесний двір.

Ще сміливішим був Жермен Бофран у власних архітектурних проєктах. Не відмовляючись від важкуватої монументальності барокового класицизму Франції, він сміливо поєднує гнучкі й ефектні барокові форми зі знахідками архітекторів-попередників на кшталт Франсуа Мансара, Жака Буйє де Блуа чи Луї Лево. Компромісно поєднані об'єми, взяті із барокових церков, з житловими блоками дали незвичний для французького класицизму XVII століття ефект пишної імпозантності і репрезентативності. Цей ефект особливо відчутний в споруді замку-палацу в Люневілі чи в проєкті замку-палацу Мальгранж. Бофран сміливо ігнорував архітектуру Версаля, котру почали розглядати як зразок і майже канонізували. Архітектурні споруди Бофрана розглядались як неможливі в проєктах для короля, але були цілком принадними для приватних палаців аристократії, як французької, так і західноєвропейської. Саме цей прошарок французького суспільства разом з багатіями третього стану (незнатні буржуа) сприймали його сміливі проєкти і реалізовували їх.

З французом Бофраном радиться архітектор-італієць, котрий будує мисливський замок Ступініджі в П'ємонті - з його двома курдонерами, діагональними флігелями, котрі надзвичайно активно втручаються в природне оточення. З паризьким митцем радиться курфюрст Баварії Максиміліан Еммануїл II, в замку якого створені фонтан і мисливський павільйон за проєктами Бофрана. З паризькою зіркою радився німецький архітектор Бальтазар Нейман під час свого перебування в столиці Франції. Деякий час Бофран бере участь в будівництві палацу-резиденції князя-єпископа в місті Вюрцбург, що сприяє розповсюдженню стилю регенства по князівським резиденціям в Європі. За проєктами Бофрана було виконано декор анфілади парадних залів.

З 1709 року він — академік Королівської академії архітектури. Вже через рік після прибуття в Париж Бофрана 1710 року запросили на перебудову палацу Бурбон. Архітектор брав участь в конкурсі на створення площі короля Луї XV. З 1711 року його призначили на посаду надвірного архітектора герцога Лотарингії. В 1712—1715 роках він вибудував палацик в новому кварталі Парижа Фобур Сент-Оноре, котрий згодом став відомий як Отель де Дюрас. Жермен Бофран перебудував низку приватних замків в провінціях Франції.

1724 року Бофран головний архітектор будівництва шпиталів і лікарень — серед його робіт Виховний будинок-прихисток в Іль де ла Сіте і Будинок для позашлюбних дітей ( 1727 рік, знищений). Жермен Бофран добудовував комплекси лікарень Сальпетріер, Отель Дьє та Бісетр.

Помер в Парижі на 87 році життя.

Учні архітектора Ж. Бофрана

Шарль-Луї Клеріссо ( Charles-Louis Clérisseau, 1721—1820 ), відомий дослідник давньоримської архітектури

Еммануель Гера ( Emmanuel Héré de Corny, 1705—1763 ), будівничий барокової церкви Сен Жак в місті Люневіль і комплексу палацу короля Станіслава в Нансі.
Домінік Франсуа Бар Шефдевілле ( François Dominique Barreau de Chefdeville, 1725—1765 )

Родина Бофрана

Жермен Бофран був одружений. Два його сини працювали в архітектурній майстерні батька. Але вони померли раніше за батька (перший в 1732, другий в 1745 р.)

Вибрані твори

Арсенальна бібліотека (Париж, перебудови і збільшення)
Готель Субіз, інтер'єри в стилі рококо
Готель де Віллар
Готель де Брольї
Готель де Майєн
Готель Малий Люксембург
Готель Лебрен
Готель де Месм, перебудови
Готель Феррарі, Нансі
Готель Бово-Краон
Замок д'Аруе, перебудови
Замок Альнуа (Château d'Aulnois)
Замок Герцога Лотарингії, добудови, Нансі
Шато де Люневіль
Мисливський замок, Коммерсі, Лотарингія
Палац Юстиції
Церква Сент Меррі, каплиця
Катедральний собор Нансі, вівтар
Катедральний собор в Нанті, вівтар
Палац Ступініджі, Турин, Італія, план палацу
Палац, Вюрцбург, Німеччина, парадні сходи та ін.

Друковані видання

(«Книга архітектури»), 1745 рік

Див. також

Джерела

Michel Gallet, Jörg Garms: Germain Boffrand, Paris 1986.
Jean-Francois Bovy: «Le pavillon de chasse de Maximilien-Emmanuel de Bavière à Boitsfort par Germain Boffrand». Brüssel 1998.
Кузьмина М.Т. Мальцева Н.Л. «История зарубежного искусства», М. «Искусство», 1971

Примітки

Kimball 1943 p. 38.
Кузьмина М.Т. Мальцева Н.Л. «История зарубежного искусства», М. «Искусство», 1971, с. 241

[1] Kimball 1943 p. 38.

[2] Кузьмина М.Т. Мальцева Н.Л. «История зарубежного искусства», М. «Искусство», 1971, с. 241