Жан-Марі Руар

Жан-Марі Руар (фр. Jean-Marie Rouart; нар. 8 квітня 1943, Неї-сюр-Сен) — французький прозаїк, есеїст і журналіст, член Французької академії з 1997 року.

Жан-Марі Руар
Народився	8 квітня 1943(1943-04-08)^[1]^[2]^[3] (81 рік) Неї-сюр-Сен, Сена^[d]
Країна	Франція
Діяльність	прозаїк-романіст, есеїст, журналіст
Знання мов	французька^[4]^[5]
Заклад	Ле Фігаро^[6], Paris Match^[6], ^d^[6] і Маґазін літтерер^[6]
Членство	Французька академія^[6]
Посада	^d^[6]
Батько	^d
Нагороди	^d (1991) ^d (1995) премія Ренодо (1983) ^d (1977) ^d (2018) ^d (1998) ^d (1975) ^d (1975) ^d
Сайт	jean-marierouart.com
La Blessure de Georges Aslo, Grasset, (1975) ^[fr] Grasset — Prix Interallié, (1977) Le Mythomane, Grasset, (1980) ^[fr] , Grasset — Prix Renaudot, (1983) Ils ont choisi la nuit, Grasset — ^[fr] de l'Académie française, (1985) Le Cavalier blessé, Grasset, (1987) La Femme de proie, Grasset, (1989) Le Voleur de jeunesse, Grasset, (1990) Le Goût du malheur, Gallimard, (1993) Omar, la construction d'un coupable, Le Fallois, (1994) Morny, un voluptueux au pouvoir, Gallimard, (1995) L'Invention de l'amour, Grasset, (1997) La Noblesse des vaincus, Grasset, (1998) Bernis, le cardinal des plaisirs, Gallimard — ^[fr] , (1998) Une jeunesse à l'ombre de la lumière, Gallimard, (2000) Discours de réception à l'Académie française, Grasset, (2000) Une famille dans l'impressionnisme, Gallimard, (2001) Nous ne savons pas aimer, Gallimard, (2002) Adieu à la France qui s'en va, Grasset — ^[fr] , (2003) Libertin et Chrétien, Desclée de Brouwer, (2004) Mes fauves, Grasset, (2005) Le Scandale, Gallimard, (2006) Devoir d'insolence, Grasset, (2008) Cette opposition qui s'appelle la vie, Grasset, (2009) La Guerre amoureuse, Gallimard, (2011) Napoléon ou la Destinée, Gallimard — ^[fr] et ^[fr] , (2012) Ne pars pas avant moi, Gallimard, (2014) Ces amis qui enchantent la vie, Robert Laffont, (2015) Une jeunesse perdue, Gallimard, (2017) Le Psychodrame français, éd. Robert Laffont, (2017) La vérité sur la comtesse Berdaiev, éd. Gallimard., (2018) Dictionnaire amoureux de Jean d'Ormesson, Plon., (2019) Ils voyagèrent vers des pays perdus, Albin Michel, (2021). Ce pays des hommes sans Dieu, Bouquins, (2021). Інше La Famille Rouart. Au cœur de l'Impressionnisme , catalogue de l'exposition sous la direction de Solange Thierry, édité par le musée de la vie romantique, Paris, 2004. Примітки Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011. d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563 GeneaStar d:Track:Q98769076d:Track:Q3100478 Roglo — 1997. — 10000000 екз. d:Track:Q83365652 Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011. d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563 CONOR.Sl d:Track:Q16744133 Французька академія — 1635. d:Track:Q161806d:Track:Q377066 Jean-Marie Rouart. Scope (фр.). Le Figaro. оригіналу за 25 червня 2021. Процитовано 20 червня 2021. Jean-Marie Rouard ou la quête perpétuelle (фр.). France culture. 6 травня 2018. оригіналу за 23 січня 2021. Процитовано 20 червня 2021. Посилання Коротка біографія та бібліографія на сайті Французької академії (фр.) Власні твори та література про: Жан-Марі Руар в каталозі SUDOC (Університетська система документації) Revenir aux dialectes locaux est une absurdité, France Soir, Nr. 19792, 9. Mai 2008, S. 2 Neuf auteurs témoignent: Le jour où j’ai eu honte, Le Figaro, 15 жовтня 2007 року