Ето Сімпей

Ето́ Сімпе́й (яп. 江藤新平, えとうしんぺい; 18 березня 1834 — 13 квітня 1874) — японський політичний діяч, юрист, законодавець кінця періоду Едо — початку періоду Мейдзі. Один з керівників реставрації Мейдзі, перший міністр юстиції Японії (31 травня 1872— 19 квітня 1873). Співзасновник Патріотичної громадської партії (1874). Керівник Саґського повстання (1874). Справжнє імя — Ето́ Тане́о, псевдонім — Нампаку.

Ето Сімпей
Період	Едо • Мейдзі
Народився	18 березня 1834 (Саґа, Саґа)
Помер	13 квітня 1874 (Саґа, Саґа)
Сьоґунат	сьоґунат Едо
Хан	Саґа-хан
Посади	міністр юстиції (1872—1873)
Сюзерен

Короткі відомості

Ето Сімпей народився 18 березня 1834 в західнояпонському уділі Саґа-хан, в родині дрібного самурая. Змалечку хлопець навчався під керівництвом , вченого течії кокуґаку. Під впливом наставника Сімпей взяв участь русі «Шануймо Імператора, геть варварів!», який мав за мету повалення сьоґунату Токуґава та вигнання іноземців з Японії. 1862 року юнак без дозволу місцевої влади полишив рідний уділ і прибув до Кіото, де познайомився із Сандзьо Санетомі. Проте влада змусила Сімпея повернутися додому і взяла під домашній арешт.

1867 року уряд Саґа-хану звільнив Сімпея і призначив інспектором ханських повітів. Після реставрації Мейдзі 1868 року новий Імператорський уряд прийняв його на службу військовим наглядачем міста Едо. На цій посаді юний адміністратор виступав за перенесення Японії з Кіото до Едо, майбутнього Токіо.

Керівники Імператорського уряду вважали Сімпея талановитим юристом і тому сприяли його кар'єрному росту. Так, після виконання обов'язків голови Едоського суду, він керував громадськими і фінансовими справами міста на посаді судді Едоського гарнізону, а з 1871 року виконував обов'язки віце-мінстра культури і віце-голови Лівої палати Великої державної ради, що займалася підготовкою законопроєктів. Сімпей був головним відповідальним за укладання нового японського , який базувався на .

31 травня 1872 року, за заслуги в царині юриспруденції, Сімпей був призначений першим міністром юстиції Японії. Він докладав зусиль до становлення незалежної судової влади в країні, уніфікації поліцейських структур і затвердження нового , що діяв до 1880 року.

1873 року Сімпея підвищили до Імператорського радника. В ході дебатів про завоювання Кореї він підтримав сторону силовиків Сайґо Такаморі й Ітаґакі Тайсуке. Після поразки в дебатах міністр полишив уряд і перейшов в опозицію.

В січні 1874 року Сімпей підписав разом із Ітаґакі Тайсуке та Соедзімою Танеомі , депутати якого обиралися б всенародним голосуванням. Наступного місяця того ж року, протестуючи проти олігархизації влади, він очолив самурайську опозицію колишнього Саґа-хану. Ставши головою Партії завоювання Кореї, Сімпей підняв повстання проти центральної влади в Саґа. Урядові війська придушили цей збройний виступ за півтора місця. Сімпея, який намагався втекти до провінції Тоса, арештували і стратили 13 квітня 1874 року. Його голова була виставлена на показ.

Примітки

1. яп. 江藤胤雄, えとうたねお.
2. яп. 南白, なんぱく.
3. Ето Сімпей // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.
4. яп. 征韓党, せいかんとう, сейкан-то.

Джерела та література

Ето Сімпей // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊. (яп.)

• Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — К. : «Аквілон-Прес», 1997. — 256 с. — .
• Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — К. : Либідь, 1997. — 462 с. — .
• Рубель В. А. Нова історія Азії та Африки: Постсередньовічний Схід (XVIII — друга половина XIX ст.). — К. : Либідь, 2007. — 560 с. —

Посилання

• (яп.) Ґото Сьодзіро. Японські новітні портрети // Національна парламентська бібліотека Японії [ 14 серпня 2009 у Wayback Machine.]
• (яп.)