Маккартизм англ McCarthyism явище притаманне внутрішній політиці США 1950 54 пов язане з діяльністю сенатора Джозефа Мак

Маккартизм (англ. McCarthyism) — явище, притаманне внутрішній політиці США 1950-54, пов'язане з діяльністю сенатора Джозефа Маккарті; суть якого полягала в протидії й боротьбі з комуністичним проникненням та шпигунством на користь СРСР, переважно в апараті влади й серед інтелектуальної еліти, у переслідуванні осіб з лівими переконаннями; вияв атмосфери холодної війни.

Маккартизм — у ширшому розумінні — політично мотивовані звинувачення в нелояльності, зраді. Термін походить від прізвища американського сенатора Джозеф Маккарті, організатора Комісії з розслідування антиамериканської діяльності.

Розгортання «холодної війни» позначилося і на внутрішньополітичному житті країн Заходу. Обмежувалися демократичні права, гонінь зазнавали ліві сили (комуністи, антивоєнні сили та рухи, громадяни, які симпатизували СРСР). В США ця тенденція проявилась в політиці маккартизму. Маккартизм виник як реакція на революцію в Китаї й втрату китайського ринку, яка була підсилена війною в Кореї.

Виступаючи в лютому 1950 p., сенатор Джозеф Маккарті заявив: «Шість років тому у сфері впливу СРСР було 180 млн осіб… Тепер вже 800 млн осіб опинилися під абсолютною владою Радянської Росії — зростання на 400 %. Причини, через які ми виявились безсилими, не в тому, що наш єдиний могутній противник послав війська для вторгнення на наші береги, а в зраді тих, до кого наша нація відноситься так добре… На мою думку, державний департамент зазнав комуністичної інфільтрації». Ця промова стала сигналом для антикомуністичних сил. Всупереч президентському вето у вересні 1950 р. було прийнято закон «Про внутрішню безпеку». Почалися гоніння й арешти лідерів Комуністичної партії США (арештовано 140 осіб) і профспілок (арештовано 100 осіб), переслідування лівоналаштованих професорів, «полювання на відьом», шпигуноманія. Маккартизм не став довготривалою тенденцією внутрішньої політики США. Потепління міжнародного становища призвело до відновлення демократичних процесів.

Під впливом цих факторів продовжувало погіршуватись економічне становище: зростали податки, державний дефіцит, а в січні 1951 р. почалась стрімка інфляція. Адміністрація змушена була піти на встановлення жорсткого контролю над цінами. Це не виправило становище і зрештою призвело до падіння авторитету демократів.

На цьому тлі зріс авторитет Республіканської партії. Популярний національний герой Дуайт Девід Ейзенхауер став офіційним кандидатом республіканців на посаду президента. Вибори 1952 р. перетворились в особистий тріумф Ейзенхауера. Соціально-економічний розвиток США у період правління республіканців можна схарактеризувати таким чином: повільні темпи розвитку виробництва і часті кризи (1953—1954, 1957—1958, 1960—1961 pp.), початок впровадження автоматизації в різних сферах виробничого процесу (впровадження автоматичних машин, конвеєрного методу обробки, автоматичних контрольних систем, електронно-обчислювальних систем), помітні зміни структури робочої сили (збільшення кількості робітників невиробничої сфери, скорочення фермерів в суспільстві відносно інших верств населення з 16,6 % до 12 %), інтенсивний розвиток військово-промислового комплексу. Все це відбулося на тлі етатизації соціально-економічних процесів. У 50-ті роки проходить трансформація республіканської та демократичної партій: соціально-економічний розвиток країни вбачається ними у розвитку державного регулювання економікою.

Ці два чинники мали значний вплив на його внутрішньополітичний курс. З одного боку, він не розширював соціальні програми, започатковані демократами, з іншого — він не дозволив їх скоротити, як цього вимагала більшість республіканців. Ще формуючи концепцію свого президентства, Ейзенхауер говорив, що країна потребує спокою після великих потрясінь Другої світової війни.

На період правління адміністрації Ейзенхауера припадає потепління відносин між СРСР та США, припинення війни у Кореї. У 1950-ті роки вдалося запобігти гострих міждержавних криз. Головною метою США було усунення загрози проникнення СРСР у нові регіони світу. З цією метою було розроблено «доктрину Ейзенхауера», згідно з якою США повинні заповнити «вакуум», який з'явився в результаті розпаду колоніальних імперій Великої Британії та Франції й утворення незалежних держав, а також протидіяти СРСР не всюди, а там, де складуться сприятливіші умови.

Література

А. Субботін. Шпигуноманія // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.788

Інтернет-ресурси

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Joseph McCarthy

Badash, Lawrence (30 жовтня 2007). . Oregon State University. Архів оригіналу за 5 лютого 2008. Процитовано 16 січня 2008.
Beyer, Mary & Michael Beyer (January 2006). . International Journal of Baudrillard Studies. Архів оригіналу за 1 жовтня 2006. Процитовано 2 листопада 2006. {{}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= ()
. Dwight D. Eisenhower Online Documents. Dwight D. Eisenhower Presidential Library, Museum, and Boyhood Home. Архів оригіналу за 16 жовтня 2015. Процитовано 30 жовтня 2013.
Navasky, Victor S. (28 червня 2001). . The Nation. Архів оригіналу за 14 квітня 2009. Процитовано 2 листопада 2006.
(Fall 2004). . Claremont Review of Books. Claremont Institute. Архів оригіналу за 27 січня 2012. Процитовано 27 грудня 2011.

Це незавершена стаття з історії.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.