Ельдорадо період у колумбійському футболі коли національний чемпіонат був одним з найсильніших у світі Тривав п ять рокі

Ельдорадо — період у колумбійському футболі, коли національний чемпіонат був одним з найсильніших у світі. Тривав п'ять років (1949—1953).

Історія

1948 року в Колумбії була створена загальнонаціональна професіональна ліга. Вона отримала назву Ліга Демайор, що в перекладі означає Старший дивізіон. З наступного року керівники клубів почали запрошувати до складів своїх колективів відомих легіонерів і при цьому ігнорували правила ФІФА щодо виплати коштів за трансферні переходи колишнім командам. У великій мірі цьому спряв страйк футболістів в Аргентині, які вимагали збільшення заробітної плати. У такій ситуації багато аргентинських гравців погодилися виступати в колумбійських командах.

Міжнародна федерація футболу, через порушення клубами трансферних правил, позбавила членства Федерацію футболу Колумбії. Санкції були накладені і на збірну Колумбії, якій було заборонено брати участь у міжнародних турнірах.

Першим значним трансфером стала поява у складі столичного «Мільйонаріоса» 30-річного аргентинця Адольфо Педернери з «Рівер Плейта». Згодом до нього приєдналися співвітчизники Альфредо Ді Стефано, Хуліо Коцці, Нестор Россі, Уго Реєс, Антоніо Баес, уругваєць Рамон Вільяверде, парагваєць Хуліо Сезар Рамірес та інші.

Цей шлях обрали і інші команди ліги. Більшу частину складу «Депортіво Калі» складали аргентинські футболісти. Кольори «Депортіво Перейри» захищали кращі гравці з Парагваю. «Індепендьєнте Медельїн» зконцентрувався на перуанських футболістах, а «Універсидад» з Боготи — на косториканцях. По одному сезону відіграли за «Кукута Депортіво» чемпіони світу 1950 року Шуберт Гамбетта і Еусебіо Техера, всього у цій команді грало 12 уругвайців.

«Атлетіко Хуніор» запросив гравців збірної Бразилії і Тіма, віце-чемпіона світу 1938 року Белу Шароші і півзахисника ужгородського «Спартака» та італійського «Луккезе» Михая Урама. Ще один віце-чемпіона світу 1938 року Дьюла Женгеллер грав за «Депортіво Самаріос». У складі цієї команди виступали 10 колумбійців, 8 угорців, 2 югослава, австрієць, аргентинець, італієць і румун.

Син власника столичного клубу «Санта-Фе» навчався в Англії, і за його рекомендацією були запрошені гравці «Сток Сіті» Ніл Франклін, і Чарлі Міттен з «Манчестер Юнайтед». Ще двоє «манкуніанців» — Генрі Кокберн і Джон Астон — відмовилися переїджати до Колумбії. «Мільйонаріос» також залучив до свого складу футболістів з Британських островів: Боббі Флавелла («Хартс» Единбург) і Біллі Хіггінса («Евертон» Ліверпуль). Запрошень було набагато більше, але британці остерігалися санкцій з боку власної федерації.

У чемпіонаті 1949 року на поле виходили 222 футболісти, у тому числі: 13 аргентинців, 8 перуанців, 5 уругвайців, по два чилійця, еквадорця і домініканця, а також іспанець. Через два сезони кількість легіонерів збільшилася до 320 футболістів. В основі найсильнішого клуба, «Мільйонаріоса», грав лише один колумбієць — Франсіско Сулуага. 1952 року «Блакитний балет» запросили на турнір присв'ячений 50-річчю мадридського «Реала». Команда з Боготи стала переможцем з трьома перемогами і двома нічиїми, у тому числі були сильнішими від ювілярів — 4:2 (дубль на рахунку Ді Стефано). Між цими командами відбулися ще чотири матчі, у Колумбії та Венесуелі: латиноамериканці здобули дві перемоги і два поєдинки завершилися внічию.

У тогочасному чемпіонаті Колумбії було втілено декілька прогресивних ідей. Вперше в світовому футболі командам дозволялося робити по дві заміни, вперше в Латинській Америці на футболках гравців були номери. На ігри запрошувалися арбітри з Англії і Іспанії.

1951 року був підписаний «Пакт Ліми», який врегульовував відносини з Міжнародною федерацією. Гравці мали повернутися у свої колишні команди безкоштовно до 15 жовтня 1954 року, або за них виплачувалася компенсація. Колумбійським клубам було заборонено до цього терміну продавати футболістів. Ця заборона поширювалася і на їх колишні команди.

Найбільш відомим гравцем епохи Ельдорадо є Альфредо Ді Стефано, який п'ять разів здобував Кубок європейських чемпіонів у складі мадридського «Реала» і двічі визнавався найкращим футболістом Європи.

Турніри

Підсумкові міця клубів у чемпіонатах епохи Ельдорадо:

Команда	Місто	Чемпіонат
Команда	Місто
^[en]	Арменія	—	—	5	5
«Атлетіко Хуніор»	Барранкілья	—	9	8	6	10
«Депортіво»	Барранкілья	13	—	—	—	—
^[es]	Барранкілья	—	11	7	14	9
«Мільйонаріос»	Богота
«Санта-Фе»	Богота		8	6	9	4
«Універсидад»	Богота	6	12	17	10	—
^[en]	Букараманга	11	6	12	15	12
«Америка»	Калі	10	10	13	7	—
^[en]	Калі	8	7
«Депортіво»	Калі			4	4	6
^[en]	Кукута	—	5		8	5
«Депортес Кальдас»	Манісалес	4		10	—	—
«Онсе Депортіво»	Манісалес	9	16	10	—	—
«Депортіво»	Манісалес	—	—	—	12	—
«Атлетіко Насьйональ»	Медельїн	7	15	15	13	7
«Індепендьєнте»	Медельїн	5	4	16	—	—
^[en]	Медельїн	12	14	18	—	—
^[en]	Перейра	14	13	11		11
^[en]	Санта-Марта	—	—	14	11	8

1951 року «Атлетіко Мунсіпаль» був перейменований на «Атлетіко Насьйональ».
1952 року «Депортес Кальдас» і «Онсе Депортіво» об'єдналися в одну команду під назвою «Депортіво Манісалес».
1953 року «Депортіво Самаріос» був перейменований на «Уніон Магдалена».

Легіонери

Список відомих легіонерів Ліги Демайор (1949—1953)

Команда	Місто	Гравці-легіонери
	Арменія
«Атлетіко Хуніор»	Барранкілья	Тім, ^[en] (обидва — Бразилія), ^[en], Імре Данко, Бела Шароші, Фернеш Ньєрш, Михай Урам (всі — Угорщина)
«Депортіво»	Барранкілья
	Барранкілья	Дельфін Бенітес (Парагвай), ^[en] (Аргентина)
«Мільйонаріос»	Богота	Адольфо Педернера, Альфредо Ді Стефано, Хуліо Коцці, Нестор Россі, ^[es], Рейнальдо Моурін, Уго Реєс, Маріо Фернандес (всі — Аргентина), ^[en] («Хартс» Шотландія), Рамон Вільяверде, ^[ru] (обидва — Уругвай), Біллі Хіггінс («Евертон» Англія), Ісмаель Соріа (Перу), Хуліо Сезар Рамірес (Парагвай)
«Санта-Фе»	Богота	^[en], ^[en], ^[es], Маріо Фернандес (всі — Аргентина), Ніл Франклін, ^[en], Чарлі Міттен (всі — Англія)
«Універсидад»	Богота	^[es] (Аргентина)
	Букараманга	^[es] (Аргентина)
«Америка»	Калі	^[en] (Коста-Рика), ^[es] (Аргентина)
	Калі	Атіліо Лопес, ^[en] (обидва — Парагвай)
«Депортіво»	Калі	^[en] (Перу), Каміло Сервіно (Аргентина)
	Кукута	Шуберт Гамбетта, Еусебіо Техера, Антоніо Сакко, ^[en], Рамон Вільяверде, ^[pt], ^[pl], ^[en], ^[en] (всі — Уругвай)
«Депортес Кальдас»	Манісалес	^[it] (Литва)
«Онсе Депортіво»	Манісалес
«Депортіво»	Манісалес
«Атлетіко Насьйональ»	Медельїн
«Індепендьєнте»	Медельїн	^[ru], ^[en] (обидва — Перу)
	Медельїн
	Перейра	Енріке Авалос, ^[es], Марселіно Варгас, Сесар Фретас, Кармело Коломбо (всі — Парагвай), ^[en] (Італія)
	Санта-Марта	Дьюла Женгеллер (Угорщина), Їржи Ганке (Чехословаччина), ^[en], ^[en], Алессандро Адам (всі — Італія), Рудольф Штріттіх (Австрія), ^[en], Мілош Драголович (обидва — Югославія)

Примітки

Маріо Фернандес [ 23 грудня 2017 у Wayback Machine.] на сайті National-Football-Teams.com (англ.)

Посилання

Савин А. В. «Футбол». Энциклопедия (том 2). — М.: Человек, 213 — С. 376—382 (рос.)

[1] Маріо Фернандес [ 23 грудня 2017 у Wayback Machine.] на сайті National-Football-Teams.com (англ.)