Елдфріт

Елдфріт (давн-англ. Ealdfrith, Aldfrith, Aldfrid; близько 630 — 14 грудня 704) — король Нортумбрії у 685-704 роках. Правління Елдфріта розглядається як початок Золотого століття Нортумбрії.

Елдфріт
Король Нортумбрії
Правління	685-704
Попередник	Егфріт
Наступник	Едвульф
Біографічні дані
Релігія	християнство
Народження	близько 630
Смерть	14 грудня 704 Дріффілд
Дружина	Кутберга Вессекська
Діти	Осред, Осрік, Оффа, Осана
Династія
Батько	Освіу
Мати	Фін Ірландська
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Походив з династії Еоппінгів. Старший син Освіу, короля Нортумбрії, та Фіни, доньки верховного короля Ірландії Колмана Ріміда. Народився близько 630 року, коли батько Елдфріт все ще перебував у Дал Ріаді у вигнанні.

Він не повернувся з батьком до Берніції у 633 році, а виховувався матір'ю згідно ірландських звичаїв. Ельдфріт отримав гарну освіту в монастирі Мальмсбері, при цьому він був не богословом, а скоріше, філософом.

У 685 році, коли загинув на війні з піктами бездітний король Егфріт (зведений брат Елдфріта), Ельдфріту вдалося зайняти трон Нортумбрії. Він став першим королем Нортумбрії, який сам керував обома частинами королівства — Дейрою і Берніцією.

Ельдфріт відмовився від агресивної політики попередників й перейшов до оборони. Тому правління цього короля тривало переважно мирно. Елдфріт навів порядок в королівстві, зміцнив кордон з Мерсією ровами і валами.

За часів Ельдфріта авторитет церкви в Нортумбрії був уже дуже високий. Священики й абати були вже не лише духовними пастирями, але й великими землевласниками. Завдяки підтримці короля монастирі в Монквермут-Ярроу, Вітбі та Рипоні стали центрами освіти, науки, торгівлі і встигли накопичити неабиякі багатства. Хоча Йоркська архієпархія, створена для Пауліна, ще продовжувала формально існувати, кафедра залишалася вільною, а Нортумбрійськиа церква підпорядковувалася Кентерберійському архієпископу.

У 686 році до Нортумбрії повернувся Вільфрід з приписом від папи римського Івана V відновити опального єпископа на кафедрі в Еофервіку. Елдфріт відмовився підкоритися Івану V, поставивши за єпископа Бозу. Вільфрід був змушений шукати притулку в Мерсії. Водночас підтримував Кутберта та Едберта, що один за одним були єпископами Ліндісфарну.

Король усіляко підтримував поширення освіти. Надавав значні кошти для утримання науковців. Вважається один з найбільш культурних володарів свого часу. Розпочато створення Ліндісфарнського євангелія.

Йому вдалося замиритися з усіма сусідами, окрім піктів. У 697 році проти Піктії було розпочато похід, під час якого у 698 році війська супротивника на чолі із королем Бруде IV завдали поразки Нортумбрії, в битві загинув військовий очільник останньої Беортред.

У 702 або 703 році організував церковний собор в Аустерфільді, де були присутні єпископи з усіх англосаксонських королівств та Бертвальд, архієпископ Кентерберійський. Тут розглядалося питання щодо повернення Вільфріда на кафедру в Елфервіку. Втім усі відкинули можливість останнього знову стати єпископом.

Елдфріт помер 704 року в Дріффілді після тяжкої хвороби. Після його смерті в Нортумбрії почалася війна між військовиком Едвульфом і сином короля Осредом.

Родина

Дружина — Кутберга, донька Кенреда Вессекського.

Діти:

• Осред (696—716), король у 705—716 роках
• Осрік (700—729), король у 718—729 роках
• Оффа (д/н—750)
• Осана, черниця

Джерела

(англ.)

• David W. Rollason: Northumbria, 500—1100: Creation and Destruction of a Kingdom. Cambridge University Press, 2003, .
• Yorke, Barbara. The Conversion of Britain: Religion, Politics and Society in Britain c. 600—800. London: Longman, 2006. .