Економіка НікарагуаЗагальна характеристикаПолітична карта Нікарагуа Економічна карта Нікарагуа 1979 Нікарагуа г ч аграрн

Загальна характеристика

Нікарагуа — г.ч. аграрна країна. Основні галузі промисловості: харчова, хімічна, металовиробна, текстильна та легка промисловість, нафтова. У загальному вантажообігу країни провідна роль належить автотранспорту. Основна частина транспортних артерій зосереджена в західній частині країни. У 1993 загальна протяжність доріг в країні — понад 24 тис. км, здебільшого без твердого покриття. Національна авіакомпанія здійснює польоти на внутрішніх і міжнародних лініях з столичного летовища Лас-Мерседес. Гол. морські порти — , Пуерто-Кабесас і Блуфілдс. Найбільший морський порт — Корінто, сполучений зі столицею залізницею.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП — $ 2,2 млрд. Темп зростання ВВП — 4 %. ВВП на душу населення — $452. Прямі іноземні інвестиції — $ 133 млн. Імпорт (нафта, несільськогосподарська сировина, споживчі товари тривалого користування і обладнання) — $ 1,5 млрд (г.ч. США — 31 %; Ґватемала та Японія — по 10 %; Нідерланди — 7,7 %; Мексика — 2,8 %). Експорт (сільськогосподарська продукція, передусім кава, бавовна, цукор, м'ясо і банани) — $ 896 млн (г.ч. США — 36 %; Німеччина — 12,7 %; Коста-Рика — 4,5 %; Іспанія — 4,2 %).

У 20 ст. уряд витрачав на потреби оборони значні кошти, і до кінця 1980-х років в країні лютувала галопуюча інфляція і гостро відчувався нестача споживчих товарів і ліків. У 1987 уряд зіткнувся з серйозними економічними труднощами і був змушений згорнути майже всі соціальні програми. У червні 1989 вибухнула жорстока економічна криза, національна валюта знецінилася. Активізувався чорний ринок. Відродження економіки почалося в 1996, коли зростання виробництва становило 5,5 %, в 1997 — 7 %, 2000 — 4 %.

Енергетичні потреби більш ніж наполовину задовольняються за рахунок дров. Як промислове джерело енергії використовується нафта, що імпортується. Відносно малопотужні ГЕС є в і , а на вулкані Момотомбо побудована геотермальна станція.

Трансформація економіки у другій половині ХХ ст

Основу економіки Нікарагуа складає сільське господарство. На експорт продукується бавовна, кава, м'ясо і цукор. Кукурудза, сорго, рис, бобові, гарбузи і інші харчові культури вирощуються для внутрішнього споживання. На Карибському узбережжі розвинений промисел креветок, що складає важливу статтю експорту. Великі площі в Нікарагуа зайняті лісами, однак зараз вони інтенсивно вирубуються. Більшість населення Нікарагуа живе і трудиться на низовинах між Тихим океаном і берегами озер Нікарагуа і Манагуа. Ґрунт в цьому регіоні надзвичайно родючий. Там вирощується бавовник, кукурудза, рис, банани і боби — як для споживання власного населення, так і на експорт.

Обробна промисловість дає близько 25 % національного прибутку. Основні галузі пов'язані з переробкою сільськогосподарської сировини — очищенням цукру, обробкою і розфасуванням м'ясопродуктів, виробництвом харчових масел, напоїв, сигарет, какао, розчинної кави і бавовняних тканин. Є декілька промислових підприємств, що виробляють цемент, хімічні продукти, папір і металовироби, а також нафтопереробний завод.

До 1979 експортні сільськогосподарські культури вирощувалися в основному у великих маєтках, що належали нечисленній еліті, зокрема сімейству . Ці маєтки займали велику частину найкращих орних земель. Значна частина харчових продуктів імпортувалася. Після довгих років нестабільності господарство Нікарагуа занепало. Відчутний дефіцит продовольства і питної води .Прагнучи підвищити доходи, Нікарагуа розвиває нові галузі і веде втдобуток корисних копалин — золото, срібло, мідь. До середини 20 ст. основною експортною культурою була кава; пізніше стали експортувати бавовну, м'ясо і цукор. Всі великі землевласники були об'єднані в могутні асоціації виробників бавовни, кави або скотарів, а понад 40 % сільського населення залишилося безземельним. Утворення Центральноамериканського загального ринку створило стимул для швидкого розвитку нових галузей економіки. Революція 1979 внесла корінні зміни в структуру господарства країни. З експропріацією власності сімейства Сомоси і його оточення в сільськогосподарському, промисловому і комерційному секторах значна частина економіки опинилася під контролем держави. Уряд провів також націоналізацію всіх підприємств гірничодобувної промисловості, банків і страхових компаній і взяв у свої руки весь експорт і частину імпорту. Впроваджувалися економічне планування і контроль над ціноутворенням, заробітною платою, наданням кредитів і курсом іноземної валюти. Близько 40 % всього виробництва в країні знаходилося під контролем держави.

Див. також

Джерела

Гірничий енциклопедичний словник: у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X