Договір комерційної концесії

За договором комерційної концесії одна сторона (правовласник) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за платню (роялті) право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Договір комерційної концесії є одним із новітніх договірних інститутів у цивільному праві України. У світовій практиці відповідний інститут має назву «франчайзинг» (фр. franchissage — пільга, привілей).

Зміст

Суть відносин, що виникають внаслідок договору комерційної концесії полягає в тому, що одна сторона передає іншій стороні за платню на певний строк чи безстроково права на використання торговельної марки, , ноу-хау тощо, надає їй консультаційну чи технічну допомогу у виробництві і реалізації продукції, виконанні робіт і наданні послуг. Така схема дає великим компаніям можливість розширювати ринки збуту, а маленьким та середнім — ефективно здійснювати підприємницьку діяльність, використовуючи при цьому засоби індивідуалізації, ноу-хау, репутацію та перших.

За розподілом прав і обов'язків у зобов'язанні, що виникає за ним, договір є двостороннім — права і обов'язки мають обидві сторони.

За способом укладення договір комерційної концесії є консенсуальним — він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов.

Сторонами у договорі виступають суб'єкти підприємницької діяльності.

Договір комерційної концесії є самостійним видом цивільно-правового договору (а не різновидом ліцензійного договору).

Предмет договору

Договір комерційної концесії спрямований на передання права користування комплексом прав, що належать правовласнику:

• право на використання об'єктів права інтелектуальної власності.
• право на використання та ділової репутації.

Ліцензійні зобов'язання є одним із елементів предмета договору комерційної концесії, комерційний досвід та ділова репутація не є об'єктами інтелектуальної власності. Проте надання можливості їх використання є особливістю договору комерційної концесії і підставою розмежування з ліцензійним договором.

Комерційний досвід є результатом набутих правовласником знань і навичок у зв'язку з тривалою працею в певній сфері підприємницької діяльності. Правовласник зобов'язується надавати користувачеві комерційну, технічну й організаційну допомогу.

Право на використання ділової репутації надається опосередковано — шляхом використання засобів індивідуалізації правовласника: Комерційне найменування або Знак для товарів і послуг.

Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обігу.

Договір комерційної субконцесії

За договором комерційної субконцесії особа, що є користувачем за договором комерційної концесії, надає іншій особі (субкористувачу) право користування наданим йому правовласником комплексом прав або частиною комплексу прав. При цьому, з метою забезпечення інтересів правовласника, укладання договору субконцесії можливе лише за умови, що це прямо передбачено договором концесії.

Розмежування у законодавстві України

Незважаючи на певну термінологічну схожість, договір комерційної концесії слід відмежовувати від , а також концесійних договорів, визначених законами України «Про концесії», «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг».

Приклади

За принципом комерційної концесії (або подібним) працюють такі відомі компанії, як Coca-Cola, McDonald's, Kodak тощо.

Примітки

1. Треба мати на увазі, що в українському законодавстві використовується термін «правововолоділець», зокрема у Цивільному кодексі України.
2. Див. статтю 1115 Цивільного кодексу України.
3. Див. статтю 1117 Цивільного кодексу України.
4. Див. статтю 1116 Цивільного кодексу України.
5. Див. статтю 1119 Цивільного кодексу України.

Див. також

• Франчайзинг
• Інтелектуальна власність
• Знак для товарів і послуг

Джерела

• Глава 76 Цивільного кодексу України («Комерційна концесія»).
• В. М. Коссак, І. Є. Якубівський. Право інтелектуальної власності. — Київ: Видавництво «Істина», 2007