Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Джованні Гронке (італ. Giovanni Gronchi; 10 вересня 1887, Понтедера — 17 жовтня 1978, Рим) — італійський політик, третій президент Італії (з 1955 по 1962 рік). Президентський термін Гронке, який представляв ліве крило християнських демократів, ознаменувався невдалою спробою «зсуву вліво» з метою відкриття урядової коаліції для лівих партій.
| Джованні Гронкі Giovanni Gronchi | |
|---|---|
| італ. Giovanni Gronchi | |
 Giovanni Gronchi | |
| 3-й Президент Італійської республіки | |
| 11 травня 1955 — 11 травня 1962 | |
| Попередник | Луїджі Ейнауді |
| Наступник | Антоніо Сеньї |
| | |
| Народився | 10 вересня 1887[1][2][…] Понтедера, Провінція Піза, Тоскана, Італія[4] |
| Помер | 17 жовтня 1978[1][2][…] (91 рік) Рим, Італія |
| Відомий як | політик |
| Громадянство |  Італія |
| Національність | італієць |
| Alma mater | Пізанський університет і d (1908)[5] |
| Політична партія | Християнсько-демократична партія |
| У шлюбі з | Карла Біссатіні |
| Релігія | католицтво |
| Нагороди |   |
 | |
 Роботи у Вікіджерелах | |
 Висловлювання у Вікіцитатах | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Біографія
Початок політичної кар'єри
Джованні Гронке народився 10 вересня 1887 року в місті Понтедера (Тоскана). Він став одним з перших членів Християнського руху в Італії, заснованого католицьким священиком Ромоло Мурреєм в 1902 році. Свій перший вчений ступінь у галузі літератури і філософії Гронке отримав, навчаючись в Вищої Нормальної школі Пізи. З 1911 по 1915 він працював учителем у кількох містах Італії у тому числі в Пармі, Массі, Бергамо і Монці.
З початком Першої світової війни Гронке зголосився добровольцем на фронт, а після її закінчення в 1919 році став одним із засновників Католицької італійської народної партії. В 1919 і в 1921 роках він обирався в італійський парламент депутатом від Пізи. У той же час він очолював італійську конфедерацію християнських трудящих, а в 1922-1923 роках був заступником міністра промисловості і торгівлі в першому уряді Беніто Муссоліні. Однак у квітні 1923 року на національному засіданні Народної партії в Турині було прийнято рішення зняти з усіх урядових посад представників даної партії, серед яких був і Джованні Гронке. Після цього він повернувся на посаду лідера профспілок, і надалі часто потрапляв в опалу у фашистських загонів, з якими йому доводилося стикатися.
В 1924 році, після того як Луїджі Стурцо пішов з посади секретаря Народної партії, цю посаду зайняв Гронке, разом з двома іншими видними партійними діячами (Спатар і Родино). У тому ж році він був знову обраний до парламенту і долучився до антифашистської опозиції, так званого Авентинського руху. В 1926 році, з приходом в країні нового режиму, Гронке був виключений з парламенту.
У період з 1926 по 1943 рік Гронке, не бажаючи примкнути до фашистської партії, припинив свою політичну кар'єру. Всі ці роки він заробляв на життя, ведучи власний бізнес, спочатку як продавець, а потім промисловець.
Кар'єра в уряді Італії
В 1943-1944 роках він був одним із засновників нової Християнсько-демократичної партії, а також став лідером лівого крила фракції, поряд з Джорджіо Ла Піра, Джузеппе Доссетті і Енріко Маттеї. У ті ж роки він був членом багатопартійного Комітету національного визволення, де представляв свою партію. Коли з початком «Холодної війни» соціалісти й комуністи були виключені зі складу уряду, Гронке різко протестував проти цього рішення.
Хоча Гронке нерідко вступав у протистояння з багатьма керівниками своєї партії, в тому числі і з її генеральним секретарем Альчіде де Гаспері, він все ж пробився досить високо в новому уряді Італії, очоливши в 1944-1946 роках міністерство промисловості, а в 1946 році був обраний до Установчих зборів. З 1948 по 1955 рік Гронке був президентом Палати депутатів Італії. При цьому він піддавався переслідуванням всередині власної партії: після того, як Гронке виступив проти ряду «надзвичайних заходів» уряду де Гаспері (включаючи обмеження права на страйк), верхівка ХДП закрила його газету «Ліберта».
На IV з'їзді ХДП в 1952 році Гронке спільно з представником центристського течії в християнській демократії Амінторе Фанфані виступив проти електорального союзу з вкрай правими силами (неофашистами і монархістами) і за створення «лівоцентристського блоку» з Італійської соціалістичною партією та іншими лівими, виключаючи комуністів. На V з'їзді ХДП в 1954 році Гронке знову закликав, змінивши союзників, здійснити «зсув вліво».
В 1955 році термін першого президента Італії Луїджі Ейнауді підійшов до кінця, і парламент повинен був вибрати його наступника. Новий секретар Християнсько-демократичної партії Амінторе Фанфані сприяв лібералові Чезаре Мерцагора, який у той час очолював сенат країни. Однак вкрай праве крило ХДП на чолі з Джузеппе Пелла, Джуліо Андреотті, Гвідо Гонелла і Сальваторе Скока підтримало лідерів лівих Джованні Пасторе, Джорджо Бо і Акілле Марацці, що виступили проти партійного керівництва, з метою просування Джованні Гронке. Після довгих перепалок і остаточного краху центристської коаліції, 29 квітня 1955 року Гронке був обраний президентом Італії, набравши 658 голосів з 833.
Президентство
У своєму інавгураційному зверненні до парламенту Гронке закликав до соціальних реформ, дотримання громадянських свобод, подолання бідності і безробіття. Його діяльність на посаді президента ознаменувалася прагненням поступово відкрити уряд для лівих партій. Праві критики зображували політику Гронке як крок до можливого повернення соціалістів і комуністів в уряд, а отже — і до виходу Італії з НАТО. Тому ці проекти зустріла жорстка опозиція з боку ліберальних партій.
У спробі вийти з глухого кута, в 1959 році Гронке призначив прем'єр-міністром довіреного члена його власної католицької лівої фракції Фернандо Тамброні. Однак незабаром Тамброні виявився провідником правого політичного курсу, включаючи цензуру і антикомуністичні переслідування. Зіткнувшись з великим опором, він утримався в парламенті лише завдяки голосам неофашистів з Італійського соціального руху. В 1960 році в багатьох містах Італії пройшли масові заворушення проти політики Тамброні, особливо серйозні з них були в Генуї, Лікаті та Реджо-Емілії, де поліція відкрила вогонь по демонстрантах, убивши десятьох осіб. На вулиці Генуї були виведені танки. У відповідь Загальна італійська конфедерація праці провела багатомільйонний страйк, підтриманий Комуністичною, Соціалістичною, Соціал-демократичною та Республіканською партіями.
Після цього Трамбоні і його уряд християнських демократів були змушені з ганьбою піти у відставку. Сумний досвід правління Тамброні підмочив репутацію Джованні Гронке, і до кінця свого терміну в 1962 році він мав славу в суспільстві як президент-невдаха. В 1962 році за підтримки Енріко Маттеї Гронке спробував отримати другий мандат, але ця спроба з тріском провалилася, і президентом був обраний Антоніо Сеньї.
З 11 травня 1962 року — довічний сенатор (відповідно до конституції Італії).
Цікаві факти
- Є одним з чотирьох людей, хто двічі відкривав Олімпійські ігри. Інші — Гітлер, Єлизавета II і Хірохіто. Якщо Джованні Гронке, Адольф Гітлер і Хірохіто відкривали ігри вдруге в своїх країнах, то Єлизавета II відкривала ігри в двох країнах — у Канаді в 1976 і Великій Британії в 2012 році.
Література
- (it) Igino Giordani, Alcide De Gasperi il ricostruttore, Rome: Edizioni Cinque Lune, 1955.
- (it) Giulio Andreotti, De Gasperi e il suo tempo, Milan: Mondadori, 1956.
- Paul Ginsborg, A History of Contemporary Italy, Penguin Books, 1990 (lengthy account of post-war events in Italy from a rather heavily biased left-wing point of view; Gronchi's election and its peculiar political circumstances are not covered; the Tambroni affair is narrated, but Gronchi's role in it is glossed over).
- (it) Indro Montanelli and Mario Cervi, L'Italia del Novecento, Rizzoli, 1998 (in Italian; a somewhat journalistic account of twentieth-century Italy, from a liberal point of view).
- (it) S. Bertelli (ed.) Scritti e discorsi su Giovanni Gronchi a vent'anni dalla morte (1998), Giardini, 2000 (in Italian; mostly eulogies by old friends).
- (it) Nico Perrone, Il segno della DC, Bari: Dedalo Libri, 2002, .
Примітки
- Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- Encyclopædia Britannica
- Енциклопедія Брокгауз
- Гронки Джованни // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- Scuola Normale Superiore Elenco degli alunni della Scuola Normale Superiore di Pisa dal 1847 al 1970 — Pisa: Pacini Editore, 1973. — P. 41. — 104 с.
Посилання
- Біографія Джованні Гронке [ 9 листопада 2013 у Wayback Machine.] (італ.)
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Dzhovanni Gronke ital Giovanni Gronchi 10 veresnya 1887 18870910 Pontedera 17 zhovtnya 1978 Rim italijskij politik tretij prezident Italiyi z 1955 po 1962 rik Prezidentskij termin Gronke yakij predstavlyav live krilo hristiyanskih demokrativ oznamenuvavsya nevdaloyu sproboyu zsuvu vlivo z metoyu vidkrittya uryadovoyi koaliciyi dlya livih partij Dzhovanni Gronki Giovanni Gronchiital Giovanni GronchiDzhovanni Gronki Giovanni Gronchi3 j Prezident Italijskoyi respubliki11 travnya 1955 11 travnya 1962Poperednik Luyidzhi EjnaudiNastupnik Antonio SenyiNarodivsya 10 veresnya 1887 1887 09 10 1 2 Pontedera Provinciya Piza Toskana Italiya 4 Pomer 17 zhovtnya 1978 1978 10 17 1 2 91 rik Rim ItaliyaVidomij yak politikGromadyanstvo ItaliyaNacionalnist italiyecAlma mater Pizanskij universitet i d 1908 5 Politichna partiya Hristiyansko demokratichna partiyaU shlyubi z Karla BissatiniReligiya katolictvoNagorodi Verhovnij orden Hrista Roboti u Vikidzherelah Vislovlyuvannya u Vikicitatah Mediafajli u VikishovishiBiografiyaPochatok politichnoyi kar yeri Dzhovanni Gronke narodivsya 10 veresnya 1887 roku v misti Pontedera Toskana Vin stav odnim z pershih chleniv Hristiyanskogo ruhu v Italiyi zasnovanogo katolickim svyashenikom Romolo Murreyem v 1902 roci Svij pershij vchenij stupin u galuzi literaturi i filosofiyi Gronke otrimav navchayuchis v Vishoyi Normalnoyi shkoli Pizi Z 1911 po 1915 vin pracyuvav uchitelem u kilkoh mistah Italiyi u tomu chisli v Parmi Massi Bergamo i Monci Z pochatkom Pershoyi svitovoyi vijni Gronke zgolosivsya dobrovolcem na front a pislya yiyi zakinchennya v 1919 roci stav odnim iz zasnovnikiv Katolickoyi italijskoyi narodnoyi partiyi V 1919 i v 1921 rokah vin obiravsya v italijskij parlament deputatom vid Pizi U toj zhe chas vin ocholyuvav italijsku konfederaciyu hristiyanskih trudyashih a v 1922 1923 rokah buv zastupnikom ministra promislovosti i torgivli v pershomu uryadi Benito Mussolini Odnak u kvitni 1923 roku na nacionalnomu zasidanni Narodnoyi partiyi v Turini bulo prijnyato rishennya znyati z usih uryadovih posad predstavnikiv danoyi partiyi sered yakih buv i Dzhovanni Gronke Pislya cogo vin povernuvsya na posadu lidera profspilok i nadali chasto potraplyav v opalu u fashistskih zagoniv z yakimi jomu dovodilosya stikatisya V 1924 roci pislya togo yak Luyidzhi Sturco pishov z posadi sekretarya Narodnoyi partiyi cyu posadu zajnyav Gronke razom z dvoma inshimi vidnimi partijnimi diyachami Spatar i Rodino U tomu zh roci vin buv znovu obranij do parlamentu i doluchivsya do antifashistskoyi opoziciyi tak zvanogo Aventinskogo ruhu V 1926 roci z prihodom v krayini novogo rezhimu Gronke buv viklyuchenij z parlamentu U period z 1926 po 1943 rik Gronke ne bazhayuchi primknuti do fashistskoyi partiyi pripiniv svoyu politichnu kar yeru Vsi ci roki vin zaroblyav na zhittya veduchi vlasnij biznes spochatku yak prodavec a potim promislovec Kar yera v uryadi Italiyi V 1943 1944 rokah vin buv odnim iz zasnovnikiv novoyi Hristiyansko demokratichnoyi partiyi a takozh stav liderom livogo krila frakciyi poryad z Dzhordzhio La Pira Dzhuzeppe Dossetti i Enriko Matteyi U ti zh roki vin buv chlenom bagatopartijnogo Komitetu nacionalnogo vizvolennya de predstavlyav svoyu partiyu Koli z pochatkom Holodnoyi vijni socialisti j komunisti buli viklyucheni zi skladu uryadu Gronke rizko protestuvav proti cogo rishennya Hocha Gronke neridko vstupav u protistoyannya z bagatma kerivnikami svoyeyi partiyi v tomu chisli i z yiyi generalnim sekretarem Alchide de Gasperi vin vse zh probivsya dosit visoko v novomu uryadi Italiyi ocholivshi v 1944 1946 rokah ministerstvo promislovosti a v 1946 roci buv obranij do Ustanovchih zboriv Z 1948 po 1955 rik Gronke buv prezidentom Palati deputativ Italiyi Pri comu vin piddavavsya peresliduvannyam vseredini vlasnoyi partiyi pislya togo yak Gronke vistupiv proti ryadu nadzvichajnih zahodiv uryadu de Gasperi vklyuchayuchi obmezhennya prava na strajk verhivka HDP zakrila jogo gazetu Liberta Na IV z yizdi HDP v 1952 roci Gronke spilno z predstavnikom centristskogo techiyi v hristiyanskij demokratiyi Amintore Fanfani vistupiv proti elektoralnogo soyuzu z vkraj pravimi silami neofashistami i monarhistami i za stvorennya livocentristskogo bloku z Italijskoyi socialistichnoyu partiyeyu ta inshimi livimi viklyuchayuchi komunistiv Na V z yizdi HDP v 1954 roci Gronke znovu zaklikav zminivshi soyuznikiv zdijsniti zsuv vlivo V 1955 roci termin pershogo prezidenta Italiyi Luyidzhi Ejnaudi pidijshov do kincya i parlament povinen buv vibrati jogo nastupnika Novij sekretar Hristiyansko demokratichnoyi partiyi Amintore Fanfani spriyav liberalovi Chezare Mercagora yakij u toj chas ocholyuvav senat krayini Odnak vkraj prave krilo HDP na choli z Dzhuzeppe Pella Dzhulio Andreotti Gvido Gonella i Salvatore Skoka pidtrimalo lideriv livih Dzhovanni Pastore Dzhordzho Bo i Akille Maracci sho vistupili proti partijnogo kerivnictva z metoyu prosuvannya Dzhovanni Gronke Pislya dovgih perepalok i ostatochnogo krahu centristskoyi koaliciyi 29 kvitnya 1955 roku Gronke buv obranij prezidentom Italiyi nabravshi 658 golosiv z 833 Prezidentstvo U svoyemu inavguracijnomu zvernenni do parlamentu Gronke zaklikav do socialnih reform dotrimannya gromadyanskih svobod podolannya bidnosti i bezrobittya Jogo diyalnist na posadi prezidenta oznamenuvalasya pragnennyam postupovo vidkriti uryad dlya livih partij Pravi kritiki zobrazhuvali politiku Gronke yak krok do mozhlivogo povernennya socialistiv i komunistiv v uryad a otzhe i do vihodu Italiyi z NATO Tomu ci proekti zustrila zhorstka opoziciya z boku liberalnih partij U sprobi vijti z gluhogo kuta v 1959 roci Gronke priznachiv prem yer ministrom dovirenogo chlena jogo vlasnoyi katolickoyi livoyi frakciyi Fernando Tambroni Odnak nezabarom Tambroni viyavivsya providnikom pravogo politichnogo kursu vklyuchayuchi cenzuru i antikomunistichni peresliduvannya Zitknuvshis z velikim oporom vin utrimavsya v parlamenti lishe zavdyaki golosam neofashistiv z Italijskogo socialnogo ruhu V 1960 roci v bagatoh mistah Italiyi projshli masovi zavorushennya proti politiki Tambroni osoblivo serjozni z nih buli v Genuyi Likati ta Redzho Emiliyi de policiya vidkrila vogon po demonstrantah ubivshi desyatoh osib Na vulici Genuyi buli vivedeni tanki U vidpovid Zagalna italijska konfederaciya praci provela bagatomiljonnij strajk pidtrimanij Komunistichnoyu Socialistichnoyu Social demokratichnoyu ta Respublikanskoyu partiyami Pislya cogo Tramboni i jogo uryad hristiyanskih demokrativ buli zmusheni z ganboyu piti u vidstavku Sumnij dosvid pravlinnya Tambroni pidmochiv reputaciyu Dzhovanni Gronke i do kincya svogo terminu v 1962 roci vin mav slavu v suspilstvi yak prezident nevdaha V 1962 roci za pidtrimki Enriko Matteyi Gronke sprobuvav otrimati drugij mandat ale cya sproba z triskom provalilasya i prezidentom buv obranij Antonio Senyi Z 11 travnya 1962 roku dovichnij senator vidpovidno do konstituciyi Italiyi Pomer 17 zhovtnya 1978 roku v Rimi u vici 91 roku Cikavi faktiYe odnim z chotiroh lyudej hto dvichi vidkrivav Olimpijski igri Inshi Gitler Yelizaveta II i Hirohito Yaksho Dzhovanni Gronke Adolf Gitler i Hirohito vidkrivali igri vdruge v svoyih krayinah to Yelizaveta II vidkrivala igri v dvoh krayinah u Kanadi v 1976 i Velikij Britaniyi v 2012 roci Literatura it Igino Giordani Alcide De Gasperi il ricostruttore Rome Edizioni Cinque Lune 1955 it Giulio Andreotti De Gasperi e il suo tempo Milan Mondadori 1956 Paul Ginsborg A History of Contemporary Italy Penguin Books 1990 lengthy account of post war events in Italy from a rather heavily biased left wing point of view Gronchi s election and its peculiar political circumstances are not covered the Tambroni affair is narrated but Gronchi s role in it is glossed over it Indro Montanelli and Mario Cervi L Italia del Novecento Rizzoli 1998 in Italian a somewhat journalistic account of twentieth century Italy from a liberal point of view it S Bertelli ed Scritti e discorsi su Giovanni Gronchi a vent anni dalla morte 1998 Giardini 2000 in Italian mostly eulogies by old friends it Nico Perrone Il segno della DC Bari Dedalo Libri 2002 ISBN 88 220 6253 1 PrimitkiBibliotheque nationale de France BNF platforma vidkritih danih 2011 d Track Q19938912d Track Q54837d Track Q193563 Encyclopaedia Britannica d Track Q5375741 Enciklopediya Brokgauz d Track Q237227 Gronki Dzhovanni Bolshaya sovetskaya enciklopediya v 30 t pod red A M Prohorov 3 e izd Moskva Sovetskaya enciklopediya 1969 d Track Q649d Track Q17378135 Scuola Normale Superiore Elenco degli alunni della Scuola Normale Superiore di Pisa dal 1847 al 1970 Pisa Pacini Editore 1973 P 41 104 s d Track Q109378460d Track Q114415951d Track Q13375d Track Q672416PosilannyaBiografiya Dzhovanni Gronke 9 listopada 2013 u Wayback Machine ital