Делятицький Дмитро Євгенович

Дмитро́ Євге́нович Деляти́цький (14 серпня 1976, Хабаровськ, РРФСР) — український військовик, генерал-майор Військово-Морських Сил ЗС України, командир корпусу Морської піхоти ВМС ЗСУ. Повний кавалер ордена Богдана Хмельницького.

Дмитро Делятицький Делятицький Дмитро Євгенович
Генерал-майор
Загальна інформація
Народження	14 серпня 1976(1976-08-14) (47 років) Хабаровськ, РРФСР
Військова служба
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Військово-морські сили
Рід військ	Морська піхота
Війни / битви	Російсько-українська війна
Командування
з 2024  Морська піхота, командувач 2023 Військова академія, начальник 2018—2023  Морська піхота, Начальник штабу — заступник командувача 2015—2018  36 ОБрМП, Командир 2012—2014  1 ОБМП, Командир 2012 81-й окремий батальйон логістики (в/ч А2934)
Нагороди та відзнаки
Орден Данила Галицького Медаль «10 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України) Медаль «За сумлінну службу» II ст. (Міністерство оборони України) Медаль «За сумлінну службу» III ст. (Міністерство оборони України)
Делятицький Дмитро Євгенович у Вікісховищі

Начальник Військової академії у Одесі (2023), заступник командувача Морської піхоти Військово-морських сил Збройних сил України (2018—2023), командир 36-ї окремої бригади морської піхоти (2015—2018), 1-го окремого батальйону морської піхоти (2012—2014).

Життєпис

У 1997 році закінчив загальновійськовий факультет Одеського інституту сухопутних військ за спеціальністю «Бойове застосування танкових підрозділів» (освітньо-кваліфікаційний рівень «бакалавр»). Після закінчення навчання обіймав посаду командира взводу 1019-го окремого механізованого батальйону . З 1999 по 2004 був командиром роти цього ж батальйону. З 2004 по 2005 рік — командир роти військ берегової оборони у Феодосії (частина А-0289, розформована).

З 2005 по 2007 рік служив офіцером Відділу управління особового складу командування ВМС, після чого протягом двох років був заступником командира 1-го окремого батальйону морської піхоти. З 2009 по 2012 рік — начальник штабу, перший заступник . З січня по серпень 2012 року — командир цього ж батальйону.

16 серпня 2012 року прийняв командування 1-м окремим батальйоном морської піхоти.

На початку березня 2014 року під час українсько-російського конфлікту в АР Крим в/ч А2272 1-го окремого батальйону морської піхоти була заблокована російськими військовими, що вимагали здати зброю та боєприпаси. Українські військові відмовилися виконати ці вимоги, а командир батальйону Дмитро Делятицький у інтерв'ю каналу «Кремль.tv» повідомив, що він та усі його підлеглі лишаються вірними присязі народу України, а він особисто виступає за єдину та неподільну державу.

Під час зіткнення з російськими окупаційними силами отримав переломи ребер, після чого потрапив у полон, утримувався в одиночній камері. Наприкінці березня 2014 був звільнений з полону.

У 2015 році Делятицький став командувачем 36-ї окремої бригади морської піхоти, сформованої із залишків 36-ї бригади берегової оборони, 1-го і 501-го батальйонів морської піхоти.

У 2018 році був призначений начальником штабу — заступником командувача морської піхоти України.

20 травня 2023 генерал Делятицький був призначений начальником Військової академії в Одесі.^[]

2024 року в ході масштабної зміни керівництва ЗСУ призначений командиром корпусу Морської піхоти ВМС ЗСУ.

Звання

• Підполковник
• Полковник
• Бригадний генерал (6 грудня 2021)
• Генерал-майор (24 серпня 2023)

Відзнаки та нагороди

• Орден Богдана Хмельницького I ступеня (24 травня 2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі
• Орден Богдана Хмельницького II ступеня (26 березня 2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі
• Орден Богдана Хмельницького III ступеня (17 травня 2019) — за значні особисті заслуги у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, громадянську мужність, самовідданість у  відстоюванні конституційних засад демократії, прав і свобод людини, вагомий внесок у культурно-освітній розвиток держави, активну волонтерську діяльність
• Орден Данила Галицького (21 серпня 2014) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високопрофесійне виконання службового обов'язку
• Медаль «10 років Збройним Силам України»
• Медаль «За сумлінну службу» II ст.
• Медаль «За сумлінну службу» III ст.

Див. також

• Морська піхота України

Примітки

1. . «5 канал». Архів оригіналу за 13 березня 2014. Процитовано 13 березня 2014.
2. . Архів оригіналу за 7 серпня 2016. Процитовано 13 січня 2016.
3. . Архів оригіналу за 20 жовтня 2021. Процитовано 20 жовтня 2021.
4. . Цензор.нет. 11 лютого 2024. Архів оригіналу за 13 лютого 2024.
5. Указ Президента України від 21 серпня 2014 року № 660/2014 «Про відзначення державними нагородами України»
6. Указ Президента України від 17 травня 2019 року № 270/2019 «Про відзначення державними нагородами України»
7. Указ Президента України від 6 грудня 2021 року № 621/2021 «Про присвоєння військового звання»
8. Указ Президента України від 24 серпня 2023 року № 520/2023 «Про присвоєння військового звання»
9. Указ Президента України від 24 травня 2022 року № 366/2022 «Про відзначення державними нагородами України»
10. Указ Президента України від 26 березня 2022 року № 175/2022 «Про відзначення державними нагородами України»

Посилання

• . ВО Спілка ветеранів та працівників силових структур «Звитяга». Архів оригіналу за 13 березня 2014. Процитовано 13 березня 2014.
• . «Youtube». 5 березня 2014. Архів оригіналу за 10 березня 2014. Процитовано 13 березня 2014.
• . «Youtube». 11 березня 2014. Архів оригіналу за 10 липня 2014. Процитовано 13 березня 2014.