Гура ни корінні забайкальці нащадки від змішаних шлюбів росіян з бурятами тунгусами евенками монголами маньчжурами Варто

Гура́ни — корінні забайкальці, нащадки від змішаних шлюбів росіян з бурятами, тунгусами, евенками, монголами, маньчжурами. Варто зауважити, що слово «гуран» запозичене росіянами з бурятського мови і означає самець козулі. Але не усі вчені погоджуються з цією гіпотезою і в свою чергу висувають ще один варіант походження слова «гурани». Багато забайкальців мають змішану кров. Європеоїдна і монголоїдна раси зустрілися в межах сибірських кордонів — Західного і Східного Забайкалля. Цим пояснюється поява в пласті побутової лексики місцевого населення особливого слова «гуран», яке позначає певне поняття: людина змішаної крові в четвертому поколінні, увібрав у себе риси російських першопрохідників і корінного населення — тунгусо.

Загальна інформація

Судячи з архівних документів, вже в XVIII столітті російські поселенці в Забайкаллі вживали слово гуран як ім'я або прізвисько. Пізніше так почали називати і тих слов'ян, які змішалися з бурятами або монголами, а також — з маньчжурамі. До гуранів відноситься не кожен сучасний метис, а людина, що несе мітку поколінь, що має «коріння» в Забайкаллі.

Ще одна із версій походження назви цілої етнічної групи, полягає в тому, що забайкальські козаки шили зимові шапки зі шкіри гурана, самця козулі, зберігаючи ріжки козулі. Цей головний убір нагадував голову гурана, і вводив в оману на полюванні. Тривалі зими сприяли тому, що цей характерний головний убір відклався у свідомості, давши прізвисько цілій етнічній групі. Дуже цікавим варіантом, стала і наступна версія. Гурани — це були воїни забайкалля, саме вони охороняли російський кордон. Отамани, ватажки гуранського війська, часто з політичних та економічних міркувань змушували синів одружитися з бурятками і монголками. Але сини не завжди були слухняними. Вони сідали на лихого коня і крали в поселеннях прекрасних дироверок. І ці непристойні вчинки дозволяли підтримувати в гуранськом народі російську кров і російський дух. І через цей насправді добрий вчинок, синів прозвали гуранами — тобто козлами.

Історія

Історію гуранів можна розпочати з 1851 року. Саме в цьому році за пропозицією генерал-губернатора Східного Сибіру М. М. Муравйова, (згодом граф Муравйов — Амурський) і царським указом, Миколи I, було сформовано Забайкальське козаче військо, чисельністю близько 50 тисяч осіб до 1854 р. З дозволу центрального уряду Росії, губернатор Східного Сибіру, екстрено організував перекидання військ і забайкальських козаків у пониззя Амура, у зв'язку із загрозою інтервенції англійців і французів на Камчатку. У 1854–1856 рр.. було організовано три сплаву військ і козаків зі Східного Забайкалля по річках Шилка, а потім Амур до Миколаївська. У 1857 р. почалося переселення кількох сотень сімей забайкальських козаків з метою організації уздовж берега Амура козачих селищ (Амурської лінії козачого війська). Згодом з цих козаків був утворений Амурський козачий полк.

З перших днів свого утворення, Забайкальське козацьке військо приступило до виконання головного завдання — заселення нових земель. Саме ж явище можна охарактеризувати як колонізацію Далекого Сходу. І як не гарно звучить «Велике переселення», але слово колонізація доречніше.

До кінця літа 1857 року, 17 козацьких поселень на Амурі утворили Амурську козачу кордонну лінію з протяжність від злиття Шилка і Аргуні до островів Малого Хінгану (по Пашкове) з протяжністю 1158 верст (1238 км).

Але як же все ж таки утворилась ціла етнічна група гуранів? У середині XVII століття в Передбайкаллі проживали булагати і ехірітами, а також хонгодори та інші досить великі групи — ойратского (західномонгольского) походження. У Забайкаллі кочували хорінскі полки і численні групи власне монгольського походження (сонголи, сартули, ашебагати, атагати, хатагіни. Хубдути та ін.) Крім того, по обидві сторони Байкалу мешкали також евенки (тунгусо), частина яких виявилася асимільованою бурятами. Вже в той час російські буряти знаходилися на стадії консолідації, йшов процес формування бурятської народності. Росіяни вперше з'явилися в Забайкаллі у 40-х роках XVII століття. Величезну роль у колонізації краю відіграли козаки і селяни. Серед кочовищ бурят і евенків поступово виростали поселення російських селян і козаків. Для закріплення і охорони прирубіжних земель на початку XVIII ст. велика частина забайкальського козацтва була переселена на ці землі.

Козаки були холостяками і їм в прямому смислі цього слова доводилось одружуватись на бурятках, тунгусах, евенках, манжурах. Не від шаленого кохання, а просто від того, що іншого вибору не було. Саме тому, найбільш поширеним визначенням гуранів стало те, що це суміш забайкальських козаків з бурятами. Варто зауважити, що слово «гуран» запозичене росіянами з бурятського мови і означає самець козулі.

Культура

Культура Гуранів являє собою поєднання культур народів Азії і Європи, формування якої йшло паралельно з розвитком суспільного життя в Забайкаллі. Свій внесок у цю культуру внесли багато племен і народів, які впродовж тисячоліть змінювали один одного на цій території. У ній знайшли відображення культурні цінності, ідеали і норми кочовий цивілізації, північних лісових мисливців, європейських народів і звичайно ж росіян. В результаті взаємодії і взаємопроникнення цих культурних традицій вони виявилися тісно переплетені, що знайшло відображення в побуті, звичках, нормах суспільної моралі, мистецтві. На цій основі виникли явища релігійного і культурного синкретизму. У той же час, основні риси національних культур зберегли свою своєрідність.

Культура Гуран приділяє основне місце коню. Це зумовили розвиток видів традиційного художнього ремесла гуран, таких як плетіння з кінського волосу, ковальська і ювелірна справа.

Житло гуранів

Юрта — це традиційне житло бурят, а також і гуран. Завдяки конструкції її можна швидко зібрати й розібрати, невелика вага — все це важливо при кочуванні з місця на місце. Взимку вогонь у юрті дає тепло, влітку при додатковій конфігурації її навіть використовують замість холодильника. Права (західна) частина юрти — це чоловіча сторона. На стіні висіли лук, стріли, шабля, рушниця, сідло і збруя. Ліва — жіноча, тут знаходилася господарське і кухонне приладдя. У північній частині знаходився вівтар. Двері юрти завжди були на південній стороні. Серед гуран і бурятів, що живуть на західній стороні Байкалу, використовувалися дерев'яні юрти з вісьмома стінами.

Ритуальні танці

— древній кругової танець з співами. У кожного племені Забайкалля ехор мав свою специфіку. Перед полюванням або після нього, вечорами гуркни (буряти, маньчжури) виходили на галявину, розпалювали велике вогнище і, взявшись за руки, танцювали всю ніч ехор з веселими ритмічними співами. У родовому танці забували всі образи і розбіжності, радуючи предків цим танцем єднання.

В наш час цю особливість культури ще досі не забули. В Улан-Уде в Етнографічному музеї народів Забайкалля проводиться літній фестиваль Ніч ехор. Представники різних районів Бурятії та Іркутської області змагаються в конкурсі на найкращий ехор. В кінці свята всі охочі можуть зануритися в цей древній танець. Сотні людей різних національностей, взявшись за руки, весело кружляють навколо багаття.

Свята

Найдревнішим та найулюбленішим святом Забайкальського народу вважається «Игры трех мужей». Це дуже давнє свято, яке має історію в тисячоліття. На це свято з'їжджалися представники різних племен, вони домовлялися про мир і оголошували війну. На цьому святі проходять обов'язкові змагання за трьома видами спорту — це стрільба з лука, стрибки і боротьба. До змагань готуються заздалегідь. Найкращих коней відбирають з табуна, лучники тренуються у стрільбі по мішені і на полюванні.

Писемність

До середини 30-х років XX століття східні та південні буряти (пізніше гурани), використовували старомонгольську писемність — спадщина епохи Чингісхана.

Посилання

Народи Сибіру: Гурани^{[недоступне посилання з липня 2019]}