Гукуні Уеддей

Гукуні Уеддей (фр. Goukouni Oueddei, 1944) — 1979–1982 роках. Нині проживає у вигнанні.

Гукуні Уеддей Goukouni Oueddei
фр. Goukouni Oueddei
Президент Чаду
23 березня 1979 — 21 жовтня 1982
Попередник	Фелікс Маллум
Наступник	Хіссен Хабре
Народився	1944(1944) в районі Тібесті
Відомий як	політик
Країна	Чад
Політична партія	^d
Батько	^d
Діти	^d
Релігія	Іслам,Сунізм

Біографія

Громадянська війна

Народився в сім'ї , духовного лідера () Народу Тубу, що населяв нагір'я . Вся історія Чаду після колонізації визначається суперництвом мусульманської півночі країни й християнського півдня, Уеддей був представником півночі. В кінці 1960-х років він вступив в , який ставив собі за мету боротьбу з режимом президента Томбалбая. У 1975 році Томбалбай був убитий в результаті державного перевороту, чим негайно скористалася Лівія, яка ще в 1973 році почала бойові дії в смузі Аузу в пустелі на кордоні з Чадом. У 1976 році Лівія окупувала смугу Аузу, поклавши початок повномасштабного конфлікту з Чадом. Конфлікт супроводжувався , між різними фракціями, які мали підтримку США, Франції та Лівії. Громадянська війна тривала до середини 1980-х років. При цьому сам Уеддей розглядав режим Томбалбая як інструмент зовнішньої політики Франції для втручання у внутрішні справи Чаду, і після повалення Томбалбая заручився підтримкою Лівії. Його опонент, Гіссен Габре, також житель півночі й представник народу Тубу, не підтримував втручання Лівії в справи Чаду.

За підтримки голови Лівії Муаммара Каддафі в 1978 році Уеддею вдалося витіснити війська Габре з північного Чаду і встановити контроль над північчю країни. У спільному наступі разом з іншою групою, яка користувалася підтримкою Лівії, , сили Уеддея швидко просувалися на південь до столиці країни Нджамена. Опинившись фактично в безнадійному становищі, президент Чаду генерал Фелікс Маллум звернувся за допомогою до Франції, і французьким військам, які прийшли на допомогу вдалося зупинити наступ Уеддея.

Як наслідок цього наступу, Маллум і Габре уклали союз, за ​​яким Габре став прем'єр-міністром країни. Однак суперечності між Маллумом, який представляв південь, і Габре, який представляв північ, були дуже сильні, і вже в лютому 1979 року в Нджамені й навколо нього почалися збройні зіткнення між силами Маллума і Габре. В результаті жителі півдня за покликом свого лідера, полковника Абделькадера Камуге, масово втікали з Нджамени на південь країни, і центральна адміністрація Чаду перестала існувати. Північ як і раніше знаходився під контролем Уеддея і Фроліна. У листопаді 1979 року, після тривалих міжнародних зусиль, в Нджамені було утворено коаліційний уряд, що включало як людей з півдня, так і представників півночі (не менше десяти фракцій). Президентом країни став Гукуні Уеддей, віцепрезидентом — Абделькадар Камуге, Гіссен Габре отримав пост міністра оборони.

Президент Чаду

Вже через кілька місяців вуличні бої в Нджамені поновилися, при цьому сили Габре воювали проти пролівійських фракцій. Бої тривали протягом декількох місяців, в результаті чого близько половини населення Нджамени бігло в сусідній Камерун. У грудні 1980 року лівійські війська за участю танків і важкої артилерії витіснили сили Габре зі столиці, а сам Габре змушений був тікати в Судан.

З самого початку Уеддея розглядали як лівійську маріонетку, а його можливості всередині країни були вкрай обмежені, оскільки він представляв лише малу частину політичних сил.

У січні 1981 року Гукуні Уеддей здійснив державний візит в Триполі, після закінчення якого Каддафі оголосив, що Лівія і Чад мають намір об'єднатися в єдину державу під назвою «Ісламська республіка Сахель». У той час як для Лівії, яка перебувала в міжнародній ізоляції, таке об'єднання було б способом політично закріпити свої військові успіхи, в Чаді повідомлення про об'єднання було сприйнято вкрай негативно усіма політичними силами, які боялися як відродження багаторічного домінування арабів в регіоні, так і, з поглядів християн, встановлення ісламської держави. Сусідні африканські країни також висловилися в досить негативно, і Каддафі змушений був фактично денонсувати рішення. Згодом він втратив цікавість до справ Чаду і в 1982 році, сподіваючись поліпшити своє зовнішньополітичне становище, після року окупації вивів лівійські війська з Нджамени. Відразу після цього війська Габре, які перебували в Судані й користувалися військовою та фінансовою підтримкою США і Єгипту, перейшли кордон і 7 червня Взяли Нджамену. Гукуні Уеддей втік до Лівії.

Після повалення

У 1983 році Уеддей повернувся в Чад і очолив партизанський рух з метою повалення Габре, якого підтримувала Лівія. Була зроблена спроба врегулювання, в ході якої Уеддей зажадав прийняття нової конституції й лібералізацію діяльності політичних партій. Габре відмовився, і врегулювання не відбулися.

У жовтні 1986 року лівійська поліція заарештувала Уеддея, поранивши його під час арешту. У лютому 1987 року він залишив Лівію і попрямував до Алжиру. З того часу він продовжує жити у вигнанні в Алжирі.

17 квітня 2007 року Уеддей зустрівся з чинним президентом Чаду, Ідрісом Дебі, щоб обговорити шляхи припинення . Зустріч відбулася в столиці Габона Лібревілі. Однак вже 19 квітня лідери двох груп повсталих відхилили пропозицію Гукуні Уеддея про посередництво. 30 липня 2007 року на один день Уеддей, серед двадцяти інших політиків Чаду у вигнанні, повернувся в Чад для консультацій з Ідрісом Дебі.

Він зустрівся з президентом Нігеру 4 березня 2008 року, обговорюючи ситуацію в Чаді після в лютому 2008 року.

У 2013 році його молодша дитина, Сааді Гукуні Уеддей, був призначений урядом Чаду як міністр соціальних справ.

Спецпосланець

Через протести в Бурунді, центральні африканські лідери, в тому числі Дебі, назначили Гукуні як спеціального посланця в район Великих озер 25 травня 2015 року, щоб допомогти вирішити ситуацію в Бурунді.

Примітки

1. Martin Meredith. Держава Африки. — Free Press (Лондон), 2005. — С. 354. — .
2. Justine Spiegel, «Saadie Goukouni Weddeye, enfant de l'exil» [ 21 лютого 2016 у Wayback Machine.], Jeune Afrique, 7 February 2013 (фр.).
3. Clement Manirabarusha and Goran Tomasevic, «Opposition breaks off Burundi peace talks over killing of opposition leader» [ 29 вересня 2015 у Wayback Machine.]