Григорій Войток

Григорій Андрійович Войток (нар. 19 січня 1952, Осовець, Бобровицький район, Чернігівська область) — український журналіст і письменник.

Войток Григорій Андрійович
Народився	19 січня 1952(1952-01-19) (72 роки) Осовець, Бобровицький район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	письменник, журналіст
Alma mater	ННІ журналістики КНУ ім. Т. Шевченка
Заклад	Наше життя і Телерадіокомпанія «Обрій»
Членство	СЖ СРСР і Національна спілка журналістів України
Нагороди	Міжнародна літературна премія імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень»^[d]

Освіта

В 1967 році закінчив Осовецьку восьмирічку, а в 1969 — Озерянську середню школу.

Без відриву від роботи одержав диплом журналіста в Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка і диплом юриста з відзнакою Бобровицького радгоспу-технікуму.

Трудова діяльність і творчість

Працював у місцевому колгоспі і кількох підприємствах райцентру.

Був робсількором районної газети «Жовтнева зоря». В 1983 році прийнятий на постійну роботу — кореспондентом цієї газети. Через два місяці очолив сільськогосподарський відділ редакції, потім був призначений заступником редактора.

Публікувався в обласних газетах, а також республіканських — «Радянська Україна» і «Молодь України».

В 1998 році заснував і очолив телерадіокомпанію «Обрій» у м. Бобровиця Чернігівської області. В березні 1999 року вперше вийшли в ефір.

У 2012 опублікував книжку «Тернистий шлях благородної справи» — про Майнівський (потім Бобровицький) зооветеринарний технікум.

В 2016 роман Григорія Войтка «Безбатченки» вийшов друком у чернігівському видавництві "ПАТ "ПВК «Десна». Презентація роману відбулася 9 квітня 2016 в Києві.

У 2018 році Журі нагородило цією престижною відзнакою заступника генерального директора ТОВ «Земля і воля» Григорія Андрійовича Войтка — за плідну багаторічну діяльність в галузі літератури і публіцистики.

У 2019 році побачило світ нове видання — «Безбатченки. Книга II». У дилогії досліджується подальша доля безбатченків післявоєнної доби і «байстрюків від влади», котрі уособлюють собою справді національну наволоч — бездушну в своєму маніакальному прагненні наживи, цинічну та продажну; заздрісно-малоосвічених людців, лихих казнокрадів, доморощених «яничарів».

Громадська діяльність

Обирався на громадських засадах головою райкому профспілки працівників культури, куди входила профспілкова організація редакції газети.

В 1986 році був прийнятий у Спілку журналістів СРСР. Нині — член Національної спілки журналістів України.

Відзнаки

За журналістську роботу нагороджений срібною і бронзовою медалями ВДНГ СРСР, почесними знаками ВДНГ УРСР, Золотою медаллю української журналістики.

Лауреат ХІ Міжнародного фестивалю журналістів «Золотий передзвін Придесення» в номінації «Найкращий керівник електронних ЗМІ» (2011).

Лауреат Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» (2018).

Примітки

1. Надія Фурса: Пам'ятник благородній справі / «Чернігівщина» № 24 від 14 червня 2012.
2. Зустрічайте нову українську книгу. Архів оригіналу за 1 квітня 2016. Процитовано 20 березня 2016.
3. Тетяна Череп-Пероганич (30 березня 2016). Роман Григорія Войтка «Безбатченки» - урок з минулого, який варто усвідомити й зробити висновки. Книгобачення.
4. «Безбатченки» Григорія Войтка презентовано в столиці. Архів оригіналу за 10 квітня 2016. Процитовано 13 квітня 2016.
5. Вшановано лауреатів Міжнародного фестивалю журналістів «Золотий передзвін Придесення». Архів оригіналу за 13 листопада 2013. Процитовано 17 червня 2012.
6. Творчий неспокій Григорія Войтка. zemlyaivolya.net. Архів оригіналу за 15 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2024.

Посилання

• Григорій Войток: «В Україні граблі закінчилися, якщо не схаменемось — наступатимемо на міни!» [Архівовано 5 серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Олег Гончаренко. Справжня сага життя українського народу.
• Тетяна  Сидоренко. Українські реалії в романі «Безбатченки» Григорія Войтка [Архівовано 28 березня 2022 у Wayback Machine.]