Городище (Білоцерківський район)

Городи́ще — село в Білоцерківському районі Київської області. Розташоване над річкою Рось. Входить до складу Білоцерківської міської громади.

село Городище
Країна	Україна
Область	Київська область
Район	Білоцерківський район
Громада	Білоцерківська міська громада
Код КАТОТТГ	UA32020010080042835
Основні дані
Засноване	XVI ст.
Населення	191
Поштовий індекс	09153
Телефонний код	[phone]
Географічні дані
Географічні координати	49°43′11″ пн. ш. 30°00′40″ сх. д. / 49.71972° пн. ш. 30.01111° сх. д. / 49.71972; 30.01111Координати: 49°43′11″ пн. ш. 30°00′40″ сх. д. / 49.71972° пн. ш. 30.01111° сх. д. / 49.71972; 30.01111
Водойми	р. Рось
Місцева влада
Адреса ради	09153, Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Пилипча, вул. Соборна, 5
Карта
Городище
Городище
Мапа
Городище у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Городище.

Історія

Городище, пам'ятник Костянтину Паустовському на острові Паустовського

Засноване в XVI столітті. При Катерині II Запорізька Січ була розігнана, частина козаків оселилася на берегах річки Рось біля Білої Церкви. Село пов'язане із Костянтином Георгійовиячем Паустовським - тут у власній садибі мешкав його дід Максим Григорович, помер батько Георгій Максимович, мешкали та поховані брати та сестри батька. Прадід письменника Григорій Паустовський-Сагайдачний оселився в Городищі в 1775 році. Хороші родючі землі були до цього часу розібрані першими поселенцями Пилипчі і Городищів. Тому Григорій Паустовський-Сагайдачний оселився на ділянці, розташованій на невеликій леваді над берегом річки навпроти острова Лісок. Місцевість була дуже мальовнича, та й зараз її ті, хто вперше бачать, називають «Маленької Швейцарією».

Оскільки предки Паустовського були вихідцями із знатної козацької родини гетьманів Сагайдачних, Григорій зумів виклопотати у царського уряду звання помісного дворянина.

Дворяни Паустовські все життя побоювалися за цілісність своєї левади, оскільки її в будь-який день міг проковтнути всемогутній граф Браницький, один з найбагатших магнатів в країні і повновладний господар Київської губернії. Річка Рось з усіма берегами вважалася священною власністю графа. Григорію Паустовському-Сагайдачному довелося піти навіть на такий крок, як прийняття католицтва. Костянтин Паустовський писав: «Наші діди і прадіди орали землю і були звичайнісінькими терплячими хліборобами, хоча вважалися нащадками запорізьких козаків».

Левада і весь маєток перейшли згодом до Максима Григоровича Паустовського. Останній власник маєтку - Ілля Максимович Паустовський, дядько письменника. У селі останнього власника називали Ілляшко, а місце, де стояла садиба, називають досі «Ілляшкова левада».

Охоронна грамота та інші документи після смерті Іллі перейшли до його сина Костянтина Ілліча і були загублені під час війни 1941-1945 рр. Існування цих документів підтверджує сам Костянтин Георгійович, а в 1920 році про них розповідав найстаріший житель Пилипчі сільський громадський писар Гервасій Маркович Білецький. Його розповідь була записана учителем місцевої школи і збереглася.

Сама садиба була знищена у 1930-х роках під час колективізації. На місці садиби школярі та педагоги висадили дерева, надавши їй первісного вигляду. Було відновлено і «криницю Паустовських». Вода з криниці славиться своєю надзвичайно чистою та цілющою водою. Сюди по воду приїздить безліч людей. Також на місці садиби ростуть верби, посаджені сином письменника Вадимом.

Городище, краєвиди

У селі і тепер мешкають близькі родичі Костянтина Паустовського, на 2002 рік мешкало 11 нащадків по діду Максиму Григоровичу. Сам письменник багато часу провів тут у дитинстві, потім відвідував село, востаннє 1954 року. Дитячі враження від перебування у Городищі описані у повісті «Далекі роки». Він писав: «Городище и Черкассы — это праздники, а гимназия — будни».

Населення — 191 житель (2001), 163 жителі (2009).

Відомі люди

• Мошинський Євген Іванович — генерал-хорунжий Армії УНР

Джерело

• Облікова картка на сайті ВРУ^{[недоступне посилання з липня 2019]}

Примітки

1. ЯРМОЛА, Валентина. . Архів оригіналу за 6 березня 2016.
2. . Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 22 січня 2016.