Гидкі лебеді

«Гидкі лебеді» (рос. Гадкие лебеди) — повість братів Стругацьких. Написана у 1967 році, вперше опублікована у 1987 році. Пізніше стала частиною роману «Кульгава доля».

Гидкі лебеді
Гадкие лебеди
Жанр	наукова фантастика, психологічний роман
Форма	роман
Автор	брати Стругацькі
Мова	російська
Написано	1967
Опубліковано	1987
Країна	СРСР
Видавництво	Macmillan Publishers

Події цієї книги відбуваються в маленькому безіменному містечку, в якому безперервно ллють дощі. На околиці, в резервації, яка називається , живуть люди уражені якоюсь генетичною хворобою. Їх називають мокрецями. Цих людей ненавидять, бояться, і намагаються знищити, або хоча б відгородитися. Але з часом стає не зрозуміло, хто від кого намагається відгородитися насправді. Письменник Віктор Банев робить спробу знайти відповіді на ці питання.

Сюжет

Головний герой — популярний письменник Віктор Банев, ветеран минулої війни, середніх років, любитель випити і погуляти. Він їде зі столиці, побоюючись можливих репресій після того, як нешанобливо вчинив на зустрічі з правителем — паном Президентом. Він приїжджає в провінційне місто, в якому провів своє дитинство, де живуть його колишня дружина Лола і їхня дочка-підліток Ірма, і де вже кілька років постійно йде дощ.

Письменник потрапляє в низку дивних подій, пов'язаних з «мокрецями» або «очкариками» — дивними прокаженими людьми, хворими якоюсь генетичною хворобою, яка проявляється у вигляді жовтих кіл навколо очей. Мокреці живуть в колишньому лепрозорії, доросле населення міста мокреців боїться, вважаючи їх причиною всіх бід в місті, але багато підлітків їх просто обожнюють, в тому числі і дочка Банев Ірма. Хлопчик Бол-Кунац, приятель Ірми, запрошує письменника зустрітися з учнями школи, які вражають його своїми поглядами і поведінкою.

Після зустрічі з дітьми, «вихованими» мокрецями, стає ясно, що хоч би які розвинені вони не були, їм зовсім чужі такі загальнолюдські поняття, як жалість і милосердя. «Нове» і «розумне» ще не означає «добре», тому Стругацькі не відповідають прямо на питання «хороші» чи «погані» мокреці в людському розумінні цього слова.

Банев живе то в готелі, в ресторані, де він п'є щовечора, то в санаторії, де працює медсестрою його подруга-коханка Діана, що співчуває мокрецям та дає їм ліки. Письменник постійно вагається у своєму ставленні до жителів лепрозорію, але навіть при наявності неприязні до них, свідомо чи мимоволі їм допомагає, оскільки протиборчі їм сили йому ще більш неприємні. Бургомістр ставить на мокреців капкани, а поліцмейстер постійно затримує вантажі з книгами, які йдуть у лепрозорій, бо вважає, що може таким чином ослабити мокреців. Банев допомагає Діані визволити мокреця з капкана, заступається за нього в ресторані, викрадає затриману поліцією вантажівку з книгами і доставляє її в лепрозорій. Він не може визначитись, бо розуміє, що мокреці зможуть створити більш розумне суспільство, ніж нинішнє, але в той же час воно буде абсолютно холодним та беземоційним механізмом. На довершення всього Банєв абсолютно не бачить себе в Новому світі. Опозиційний письменник хороший тим, що викриває недоліки правлячої еліти, проте які ж недоліки він буде викривати в новому, досконалому суспільстві?

Банєв обговорює мокреців в застільних бесідах з головлікарем лепрозорію Юлом Големом, художником Ремом Квадрігою і санітарним інспектором Павором Сумманом. Банєву не подобається ні місцевий бургомістр, ні військові, які охороняють мокреців. Голем, в одній з численних застільних бесід, передбачає (натякає?), що таке генетична хвороба мокреців. На його думку вони — представники майбутнього людства, новий генетичний вид людей, котрі інтелектуально і морально перевершують звичайних людей. Можливості їх великі, а майбутнє нинішнього людського виду — жахливе. І вони прийшли, щоб не допустити його. Можливо саме тому вони орієнтовані на дітей.

Події починають розвиватися драматично. Павор Сумман виявляється не санітарним інспектором, а співробітником якоїсь організації, найімовірніше таємної поліції, що збирає всілякі відомості про мешканців лепрозорію і про їх контактах з жителями міста. Банєв дізнається, що Сумман винен у викраденні мокреця, мимовільним свідком чого став він сам, і видає того людям, схожим на співробітників армійської контррозвідки. Суммана заарештовують прямо у нього в номері, і він зникає. Співробітники організації, яким Банєв доніс на санітарного інспектора, нагороджують його від імені Президента медаллю «Срібний Трилисник» 2-го ступеня і дають зрозуміти, що за скоєні ним благодіяння Президент милостиво погодився зняти з письменника опалу. Тепер Банєв може повертатися в столицю, нічого не боячись і не побоюючись. Але він залишається в рідному місті, спостерігаючи за подіями.

Всі діти в місті йдуть від батьків жити в лепрозорій. Мокреці починають евакуацію. Коли всі мокреці залишають місто, дощ припиняється. Мокрець Павло Зурзмансор (колишній чоловік Діани) прощається з Банєвим. Голем повідомляє Банєву, що мокреців більше немає, не буде і не було. Останнім їде Голем. Банєв і Діана повертаються в місто, яке зникає під променями сонця. Вони бачать Ірму і Бол-Кунаца дорослими і щасливими. Але Банев говорить про себе: «все це прекрасно, але тільки ось що — не забути б мені повернутися».

Місце дії

В книзі не уточнюється місце та час дії, але викладена інформація свідчить про те, що події відбуваються у вигаданому світі чи паралельній реальності. Національний прапор країни — червоно-біле полотнище, грошова одиниця — крона, частина персонажів має східноєвропейські імена, інша — імена пов'язані з міфологією різних народів світу. В країні встановлено тоталітарний режим, який очолює «пан Президент». За пару десятків років до подій описаних в повісті країна пережила Велику війну, одним з наслідком якої і стало встановлення тоталітарного режиму.

Президент спирається на «Легіон Свободи», що складається з суспільно-активних, але не надто розумних хлопців, «грози лівих, правих і помірних». Ніякої виразної ідеології у них немає, важлива лише особиста відданість пану Президенту.

В місті весь час іде дощ, на вулицях дуже мало перехожих та автомобілів. Більшість будівель міста перебувають у занедбаному стані.

Герої

Віктор Банєв — головний герой, популярний письменник, ветеран Великої війни. Є узагальненим образом мандрівного поета-барда.

Ірма — його дочка. Як і інші діти міста, зневажливо ставиться до своєї матері та інших дорослих, але довіряє мокрецям.

Мокреці — люди вражені певною генетичною хворобою, утримуються в лепрозорії на околиці, мають значно вищий інтелект, ніж у інших мешканців міста. Причини та наслідки хвороби нікому не відомі, проте серед мокреців є лише дорослі, а діти не заражаються, незважаючи на те, що постійно з ними спілкуються. В одному з інтерв'ю Борис Стругацький розповів, що мокреці — це посланці з пост-апокаліптичного майбутнього, які прийшли, щоб врятувати людство від хибного шляху розвитку. Коли в кінці повісті їм це вдається, то мокреці зникають.

Посилання

• Б. Стругацкий. Комментарии к пройденному. 1979—1984 гг. [ 4 жовтня 2019 у Wayback Machine.]