Генбачів Володимир Йосипович іноді Ґембачів 10 липня 1872 Полтава 8 січня 1957 Орлеан генеральний хорунжий Армії Українс

Генбачів Володимир Йосипович (іноді Ґембачів; 10 липня 1872, Полтава — 8 січня 1957, Орлеан) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.

Генбачів Володимир Йосипович

Генерал-майор

Генерал-хорунжий

Володимир Генбачів

Загальна інформація

Народження

10 липня 1872
Полтава, нині Україна

Смерть

8 січня 1957 (84 роки)
Орлеан, Франція

Військова служба

Приналежність

УГА

Командування

начальник штабу 6-го Полтавського корпусу Армії Української Держави
командувач 3-го Корпусу УГА

Нагороди та відзнаки

Орден Святої Анни 3 ступеня

Орден Святого Станіслава 2 ступеня

Орден Святого Станіслава 3 ступеня

Орден Святого Володимира 3 ступеня

Орден Святого Володимира 4 ступеня

Георгіївська зброя

Життєпис

Генбачів в часі служби в УГА, сидить в центрі (третій зліва)

Народився 10 липня 1872 року в м. Полтава (тоді Російська імперія, нині Україна).

Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус, 3-тє військове Олексіївське училище (1892). Служив у 2-й вилазній батареї Новогеоргіївської фортечної артилерії та 3-й Закаспійській артилерійській бригаді. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1903). У 1908–1912 рр. викладав в Олексіївському військовому училищі (Москва). У 1914 р. — начальник штабу 2-ї стрілецької бригади. Нагороджений Георгіївською зброєю (3 лютого 1915). З 24 жовтня 1916 р. — командир 6-го стрілецького полку. З 15 вересня 1917 р. — в. о. начальника відділу штабу 4-ї армії. З 15 жовтня 1917 р. — генерал-майор.

З 17 серпня 1918 р. — начальник штабу 6-го Полтавського корпусу Армії Української Держави. Після протигетьманського повстання у Полтаві намагався проїхати до Києва, але був заарештований, перебував під домашнім арештом.

З грудня 1918 р служив в Українській Галицькій Армії. У травні—липні 1919 р. — командувач III-го та IV-го Галицьких корпусів. У липні—листопаді 1919 р. — начальник тилу УГА.

У грудні 1919 р. перейшов до Збройних Сил Півдня Росії. У 1920 р. емігрував.

Доля після 1920 року

За однією версією: після 1922 р. повернувся в Україну, в Єлисаветград (зараз Кропивницький), де жив принаймні до 1926 р. Подальша доля невідома.

За іншою: 1920 евакуйований в Константинополь. З 1923 року у Франції. Помер 8 січня 1957 року в м. Орлеан, Франція. Похований на великому Орлеанському цвинтарі.

Примітки

Українська Галицька Армія: Матеріяли до історії. [ 12 червня 2018 у Wayback Machine.] — Вінніпег : Видав хорунжий УСС Дмитро Микитюк, 1960. — Т. 2. — С. 26.

Джерела

Литвин М. Р., Науменко К. Є. Збройні сили України першої половини XX ст. Генерали і адмірали / Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. — Львів; Харків : Сага, 2007. — 244 с. — С. 65.
Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К. : Темпора, 2007. — 104 с. — .

Це незавершена стаття про вояка чи воячку Української галицької армії.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Українська Галицька Армія: Матеріяли до історії. [ 12 червня 2018 у Wayback Machine.] — Вінніпег : Видав хорунжий УСС Дмитро Микитюк, 1960. — Т. 2. — С. 26.