Гебраїзм (філологія)

Гебраї́зм [від лат. Hebraeus, грец. ‛εβραϊκός (‛εβραίϊκος) — єврейський] — слово, рідше вислів, запозичені з гебрейської мови, а також із сучасного івриту.

Запозичення з їдишу мають окрему назву — їдишизми.

Гебраїзми в українській мові

Прямих запозичень в українській мові практично не зафіксовано: першим проміжним ланцюгом виступає переважно грецька мова, з якої гебраїзми переходили до старослов'янської, а з неї — до давньокиївської мови, звідки потрапили до української. Менше гебраїзмів проникло в українську мову через їдиш, ще менше — через німецьку та французьку мови.

В українській мові гебраїзми:

• належать переважно до біблійної та релігійної лексики — Адам, алілуя, амінь, геєна, Едем, левіафан, манна, месія, Молох, осанна, Саваоф, сатана, серафим, Талмуд, Тора, хам, херувим;
• передають специфічні етнокультурні реалії — єврей, юдей, кабала, караїм, кошерний, маца, , пейси, рабин, хедер, цимес, .

Частину гебраїзмів становлять арґо (бахур, махлювати, хохма, шабаш, шмон та ін.) і окремі лексичні одиниці (бегемот).

До гебраїзмів належать і нові лексичні запозичення із сучасної гебрейської мови (кібуц, кнесет тощо).

Література

• Рибалкін В. С. Гебраїзм // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — . — С. 88.
• Гебраїзми // Мала філологічна енциклопедія / укладачі: Олександр Скопненко, Тетяна Цимбалюк. — Київ : Довіра, 2007. — 478 с. : іл. — . — С. 71.