Вітів Петро Іванович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вітів.

Петро Іванович Вітів (нар. 15 липня 1956, с. Росохач, нині Україна) — український учасник національно-визвольних змагань, політв'язень, правозахисник. Орден «За мужність» I ступеня (2006). Батько українського військовослужбовця Володимира Вітіва.

Петро Вітів
Петро Іванович Вітів
Народився	15 липня 1956(1956-07-15) (67 років) Росохач, Чортківський район, Тернопільська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство	УРСР →  Україна
Національність	українець
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Учасники Росохацької групи біля 560-річної липи в Скала-Подільському парку

Життєпис

Петро Вітів на кіномарафоні «Синьо-жовта стрічка», Тернопіль, 22 січня 2024 року

Закінчив 8 класів Росохацької школи.

Член підпільної патріотичної Росохацької групи,

Петро брав безпосередню участь у підготовці та здійсненні головної акції організації — встановленню в Чорткові чотирьох українських національних прапорів та вивішування 19 листівок 21 січня 1973 року напередодні 55-ї річниці проголошення Української Народної Республіки Четвертим Універсалом  Центральної Ради (22 січня 1918) і 54-ї річниці «Акта злуки ЗУНР з УНР» (22 січня 1919). Акція була також приурочена до річниці початку арештів української інтеліґенції. Листівки закінчувалися гаслами: «Свободу українським патріотам!», «Ганьба політиці русифікації!», «Хай живе зростаючий український патріотизм!». Заарештований 11 квітня 1973 року ОГ УКДБ в Тернопільської области. Звільнений з-під варти під підписку про невиїзд через тиждень після арешту. Проти неповнолітнього Вітіва кримінальну справу не порушували.

Проживає в рідному селі. Реабілітований.

У кінці 80-х — на початку 90-х рр. Петро брав активну участь у русі за незалежність. Був членом-засновником Чортківського «Меморіалу», членом Української Гельсінкської Спілки, Української Республіканської, відтак Республіканської Християнської партії.

Разом з побратимами веде активну просвітницьку роботу.

Нагороди та відзнаки

• Орден «За мужність» I ступеня (18 серпня 2006) — за громадянську мужність, виявлену при піднятті національного прапору України у місті Києві у 1966 році та місті Чорткові Тернопільської області у 1973 році, активну участь у національно-визвольному русі;

Про членів Росохацької підпільної організації Харківською правозахисною групою видана книжка «Юнаки з огненної печі», відзнято документальні фільми «Прапори» (2018) та «Росохацька група»(2023).

26 січня 2012 року відкрито меморіальну таблицю на фасаді Чортківського гуманітарно-педагогічного коледжу з написом: «На цьому будинку Чортківського педагогічного училища в ніч з 21 на 22 січня 1973 року члени Росохацької патріотичної організації (Вітів П.І., Винничук П.М., Кравець А.М., Лисий М.С., Мармус М.В., Сапеляк С.Є., Слободян М.В.) під керівництвом Володимира Мармуса встановили національний прапор України і політичні прокламації до 55-х роковин проголошення незалежності УНР та в протест проти репресій комуністичної диктатури. Слава Україні! Героям Слава!».

3 вересня 2023 року на фасаді , де навчалися члени патріотичної організації відкрили меморіальну дошку членам Росохацької групи. Відкрили пам’ятну дошку три учасники Росохацької групи — Володимир і Микола Мармуси та Петро Вітів.

Примітки

1. Указ Президента України від 18 серпня 2006 року № 693/2006 «Про нагородження орденом «За мужність»»
2. Рагуцька, Лілія (12 травня 2023). Змалку знав, що таке Україна: на фронті загинув син учасника національно-визвольних змагань 70-х років Володимир Вітів. Фото. OBOZREVATEL (укр.). Процитовано 4 жовтня 2023.
3. Мармус Микола Васильович — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 19 лютого 2023.
4. Нагороджені 9 українців, які підняли прапор в 1973. Права людини в Україні. Процитовано 26 березня 2024.
5. Овсієнко, В.В (10 липня 2005). ВІТІВ ПЕТРО ІВАНОВИЧ. Дисидентський рух в Україні (укр.). Процитовано 26 березня 2024.
6. Зустріч «Росохацька група Спогади» (укр.), процитовано 28 січня 2023
7. 49 річниця Росохацького чину (укр.), процитовано 28 січня 2023
8. «Гартовані» ч.111 День Прапора з Росохацькою групою (укр.), процитовано 28 січня 2023
9. У Білобожниці показали фільм про легендарну «Росохацьку групу». Погляд (укр.). 12 лютого 2024. Процитовано 12 лютого 2024.
10. Білоруська опозиція захоплюється Росохацькою групою. Погляд (укр.). 25 березня 2024. Процитовано 25 березня 2024.
11. Указ Президента України від 18 серпня 2006 року № 693/2006 «Про нагородження орденом «За мужність»»
12. Юнаки з огненної печі, 2003.
13. Тизер документального фільму 'Прапори' (укр.), процитовано 22 січня 2023
14. Документальний фільм до 50-річчя Росохацької групи (укр.), процитовано 23 січня 2023
15. ovsienko (29 січня 2012). Правда стає історією. сайт Майдан (укр.). Процитовано 29 березня 2024.
16. Савицька, Дана (3 вересня 2023). Меморіальну дошку з іменами членів Росохацької групи відкрили на Тернопільщині. Суспільне Новини.

Джерела

• Вітів Петро Іванович // Реабілітовані історією. Тернопільська область : у 5 кн. / О. Бажан, Є. Гасай, П. Гуцал (упорядники). — Тернопіль : Терно-граф, 2018. — Кн. 5. — С. 444. — .
• Горяча, Н. Чортків у постатях. Петро Вітів // У круговерті часу (Сторінками історії Чорткова (1918—1991 рр.). Книга третя / П. С. Федоришин. — Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. — С. 87. — .
• Вітів Петро Іванович [ 30 липня 2021 у Wayback Machine.] // Дисидентський рух в Україні.
• Вітів Петро Іванович 2 [ 30 липня 2021 у Wayback Machine.] // Дисидентський рух в Україні.

Посилання

Зовнішні відеофайли
	Документальний фільм до 50-річчя Росохацької групи на YouTube // Телекомпанія TV-4. — 2023. — 23 січня.
	В ГУЛАГ за українські прапори. «Росохацька група» на YouTube // Обличчя Незалежності. — 2021.
	У Чорткові попрощалися з Василем Мармусом — сином дисидента, учасника «Росохацької групи» на YouTube // Телекомпанія TV-4. — 2022. — 16 вересня.