Ворошилова Катерина Давидівна

Катерина Давидівна Ворошилова (ім'я при народженні — Гітля Горбман, потім Голда Горбман) (1887—1959) — дружина маршала Радянського Союзу Климента Єфремовича Ворошилова, російська революціонерка, потім — радянський державний та партійний діяч.

Ворошилова Катерина Давидівна
Екатерина Давидовна Ворошилова
З Надією Аллілуєвою, Йосипом Сталіним та чоловіком
Народилася	1887(1887) село Мардарівка, Ананьївський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія
Померла	1959(1959) Москва, СРСР ·Рак
Поховання	Новодівичий цвинтар
Громадянство	СРСР
Діяльність	революціонерка, політик
Партія	соціалісти-революціонери і КПРС
Батько	Давид Лейбович Горбман
У шлюбі з	Ворошилов Климент Єфремович
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Голда Давидівна Горбман народилася у селі Мардарівка під Одесою в 1887 році в єврейській родині. Батько — Давид Лейбович Горбман, був маклером, помер у 1910 році від астми.

У 1897 році Голда Давидівна вступила до професійного училища ім. О. Сегал у Одесі, яке закінчила у 1902 році. Працювала кравчинею. Після знайомства з Серафимою Гопнер захопилася революційними ідеями і у 1904 році, у віці 17 років, долучилася до партії соціалістів-революціонерів. За революційний активізм заслана до Архангельської губернії, де познайомилася з Авелем Єнукідзе, якого покохала. Стосунки були розірвані одразу після вагітності Голди. Дівчині довелося зробити аборт, внаслідок чого вона на все життя залишилася безплідною.

Знайомство із засланим Ворошиловим у кінці 1909 року принесло глибокі почуття. Проживши на батьківщині півтора місяці після звільнення, Голда повернулася у заслання до коханого. Жандарм, приставлений до Климента, вимагав її від'їзду. Тоді молодята пішли на хитрість: повісили у хаті вирізаний з журналу портрет імператора, зібрали селян-свідків. Прийшовши жандарм став матюкатися, що стороння не поїхала. У відповідь Климент вказав, що той сміє лихословити перед ликом государя — жандарм злякався відповідальності та дозволив дівчині залишитися.

Шлюб їх був дозволений при умові вінчання у церкві. Голда прийняла православне хрещення і стала Катериною Давидівною Ворошиловою. Молодята звільнилися із заслання у вересні 1910 року. Родина прокляла віровідступницю та провела формальний обряд її поховання.

Катерина Ворошилова змінила й політичні погляди, ставши марксистською. У 1917 році вступила до РСДРП(б). Слідувала за чоловіком і в роки Громадянської війни, виконуючи функції помічниці, соратниці — як дружина командира брала на себе турботу про жінок, дітей, старих. У 1924 році, прибувши до Катеринослава, дізналася про дії працівника соцзабезу Шалехіна, який відмовлявся платити пенсії пенсіонерам царського часу — на його думук, ці «буржуї та старорежимники» не заслуговували нічого, окрім спалення у крематорії. З подання Катерини Ворошилової відбулося негайне зняття Шалехіна та відновлення пенсійних виплат.

Емігрантське видання у 1925 році стверджувало, що Ворошилов зумів піднятися «наверх» завдяки дружині, яка пробудила у ньому духовні інтереси (до читання — він краще за всіх членів партзборів цитував класиків марксизму-ленінізму) та зуміла завдяки своїй комунікабельності та привабливості «дістати» йому друзів у владних колах.

Могила Ворошилової на Новодівочому цвинтарі.

Після хвороби у 1928 році та операції, що послідувала за нею, погладшала, перестала собі подобатися. Припинила з'являтися на публіці, закрилася «коконом» від усіх, крім родини. З цього періоду Катерина Ворошилова здобула імідж типової радянської партледі — непоказної, сухої, холодної, суворо ділової — «парттітки» за визначенням сучасників. Можливо причиною згортання публічності став також острах арешту. Ймовірно, Катерина Давидівна знала таємницю самогубства Надії Аллілуєвої — остання її сварка зі Сталіним відбулася на бенкеті у будинку Ворошилових.

Щоденник, ведений дружиною маршала протягом десятиліть, старанно уникає опису «проблемних місць» — очевидно, в розрахунку на його вивчення співробітниками НКВС. Записи дозволяють судить про присутність кохання між подружжям протягом усього життя. Так, повідомляючи про пожежу на дачі у 1949 році, Катерина Давидівна зазначила, що найсильніше шкодує про листи чоловіка, які згоріли.

У 1953 році у Катерини Давидівни був діагностований рак. Вона продовжувала працювати, протягом довгого часу приховуючи хворобу від чоловіка. Померла на 73-ому році життя у 1959 році.

Діти

Дітей у Ворошилових не було. У 1918 році вони усиновили сироту Петра (1914—1984); після смерті Михайла Фрунзе взяли на себя його дітей Тимура (1923—1942) і Таню (н. 1920).

У культурі

Образ суворої партійної жінки Каті Іванової у фільмі «Дівчина з характером» був змальований з Катерини Ворошилової — навіть ім'я не стали міняти.

Примітки

1. Екатерина Ворошилова. Партледи с характером. Документальный фильм из цикла «Кремлёвские жёны». НТВ. Процитовано 10 вересня 2013.

Посилання

• . Газета «Новая». Архів оригіналу за 26 липня 2014. Процитовано 11 вересня 2013..