Молекулярна хмара — порівняно густі холодні конденсації міжзоряного газу, в яких водень перебуває переважно в молекулярному стані (H2).
Молекулярна хмара | |
Молекулярна хмара у Вікісховищі |
Молекулярний водень важко зареєструвати за допомогою інфрачервоних або радіоспостережень, тому наявність молекул H2 визначають за випромінюванням молекул монооксиду вуглецю (CO). Співвідношення між світністю CO й масою H2 вважають постійним, хоча є підстави сумніватися в істинності такого твердження щодо деяких галактик. Зовні молекулярні хмари оточено оболонками з атомарного Гідрогену.
Молекулярні хмари привертають увагу тому, що вони є осередками зореутворення.
Спостереження
У межах нашої галактики обсяг молекулярного газу становить менше одного відсотка обсягу міжзоряного середовища. Водночас це найщільніша його складова, яка містить приблизно половину всієї газової (незоряної) маси в межах галактичної орбіти Сонця. Велика частина молекулярного газу міститься в молекулярному кільці між 3,5 і 7,5 кілопарсек від центру галактики (Сонце розташоване за 8,5 кілопарсек від центру). Великомасштабні карти розподілу чадного газу в нашій галактиці показують, що положення цього газу корелює з її спіральним рукавами. Те, що молекулярний газ перебуває переважно в спіральних рукавах означає, що молекулярні хмари мають утворюватися та розсіюватися за час, менший 10 мільйонів років — приблизно стільки триває проходження речовини через галактичний рукав.
Якщо брати вертикальний перетин галактики, молекулярний газ займає вузьку середню площину галактичного диска з характерною шкалою висот, Z, приблизно 50 — 75 парсеків, що значно тонше, ніж тепла атомна (Z=130 — 400 пк) та тепла іонізована (Z=1000 пк) газові компоненти міжзоряного середовища. Зони H II є винятками з розподілу іонізованого газу, оскільки вони являють собою своєрідні «бульбашки» в молекулярних хмарах, їх вертикальний розподіл приблизно такий же, як і молекулярного газу.
Такий розподіл молекулярного газу є усередненим на великих відстанях, проте дрібномасштабний розподіл газу дуже нерегулярний. Здебільшого газ сконцентровано в дискретних хмарах та комплексах хмар.
Маса хмар лежить у широкому діапазоні - від 10 до 107 M☉. Розподіл молекулярних хмар за масою описують співвідношенням:
, де:
- M - маса молекулярної хмари;
- N(M)dM - кількість молекулярних хмар із масою від M до M+dM.
Хоча за кількістю переважають хмари малої маси, але основна маса газу зосереджена в хмарах великих мас. Їх поділяють на такі групи:
- Велетенські молекулярні хмари;
- Молекулярні хмари меншої маси, які зазвичай називають «темними пиловим хмарами».
Типи молекулярних хмар
Велетенські молекулярні хмари
Великі області молекулярного газу з масами 104 — 106 сонячних мас називають велетенськими молекулярними хмарами. Такі хмари можуть сягати десятків парсеків у діаметрі й мати середню густину 10² — 10³ частинок у кубічному сантиметрі (середня густина поблизу Сонця — одна частинка в кубічному сантиметрі). Вони мають досить складну ієрархічну структуру, яка складається зі складних переплетінь ниток, листів, бульбашок та нерегулярних брил.
Найщільніші сегменти ниток і брил називають «молекулярними ядрами», а молекулярні ядра з максимальною густиною (понад 104 — 106 частинок у кубічному сантиметрі), відповідно, «щільними молекулярними ядрами». Під час спостережень молекулярні ядра пов'язують із чадним газом, а щільні ядра — з аміаком. Концентрація пилу в межах молекулярних ядер зазвичай достатня, щоб поглинати світло від далеких зір і, таким чином, вони виглядають як темні туманності.
Наймасивніше скупчення молекулярних хмар у галактиці - комплекс Стрілець B2, який утворює кільце навколо галактичного центру радіусом 120 парсеків. Область сузір'я Стрільця багата хімічними елементами та часто використовується як зразок астрономами, що шукають нові молекули в міжзоряному просторі.
Темні молекулярні хмари
Своїй назві вони завдячують вигляду в оптичному діапазоні. Такі хмари знайдено на невеликих відстанях від Сонця. Вони можуть закривати значну частину сузір'я, тому їх називають посилаючись на відповідне сузір'я, наприклад, або . Місцеві хмари утворюють кільце навколо Сонця, яке називають поясом Гулда.
Ізольовані темні хмари виділяють в окремий клас об'єктів, які називають глобулами. Найщільніші сегменти невеликих молекулярних хмар подібні до молекулярних ядер у велетенських молекулярних хмарах і, здебільшого, їх саме так і розглядають.
Високоширотні дифузні молекулярні хмари
1984 року IRAS ідентифікував новий тип дифузних молекулярних хмар. Це дифузні волокнисті хмари, видимі на високій галактичній широті (вони начебто визирають з-за площини галактичного диска). Типова густина таких хмар становить 30 частинок на кубічний сантиметр.
Див. також
Примітки
- Зони H II утворюються під дією інтенсивної радіації, яку випромінюють .
Джерела
- Craig Kulesa. Overview: Molecular Astrophysics and Star Formation. Research Projects. Архів оригіналу за 4 липня 2012. Процитовано 22 травня 2014.
- Молекулярні хмари // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 302. — .
- Ferriere, D. (2001). The Interstellar Environment of our Galaxy. Reviews of Modern Physics. 73 (4): 1031—1066. doi:10.1103/RevModPhys.73.1031.
- Dame та ін. (1987). A composite CO survey of the entire Milky Way. Astrophysical Journal. 322: 706—720. doi:10.1086/165766.
{{}}
: Явне використання «та ін.» у:|author=
() - Williams, J. P.; Blitz, L.; McKee, C. F., (2000). The Structure and Evolution of Molecular Clouds: from Clumps to Cores to the IMF. Protostars and Planets IV. Tucson: University of Arizona Press. с. 97.
- Cox, D. (2005). The Three-Phase Interstellar Medium Revisited. Annual Reviews of Astronomy and Astrophysics. 43: 337.
- . ESO Press Release. Архів оригіналу за 7 грудня 2018. Процитовано 17 лютого 2012.
- Di Francesco, J., et al. An Observational Perspective of Low-Mass Dense Cores I: Internal Physical and Chemical Properties / B. Reipurth, D. Jewitt, and K. Keil. — Protostars and Planets V. — С. 17—32. — arXiv:astro-ph/0602379.
- . Архів оригіналу за 12 березня 2007. Процитовано 22 травня 2014.
- Grenier (2004). The Gould Belt, star formation, and the local interstellar medium. The Young Universe. Electronic preprint [ 2 грудня 2020 у Wayback Machine.]
- Low та ін. (1984). Infrared cirrus — New components of the extended infrared emission. Astrophysical Journal. 278: L19. doi:10.1086/184213.
{{}}
: Явне використання «та ін.» у:|author=
() - Gillmon, K., and Shull, J.M. (2006). Molecular Hydrogen in Infrared Cirrus. Astrophysical Journal. 636: 908—915. doi:10.1086/498055.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Molekulyarna hmara porivnyano gusti holodni kondensaciyi mizhzoryanogo gazu v yakih voden perebuvaye perevazhno v molekulyarnomu stani H2 Molekulyarna hmara Molekulyarna hmara u Vikishovishi Syudi perenapravlyayetsya zapit Veletenski molekulyarni hmari Na cyu temu potribna okrema stattya Hmara sho vidokremilasya vid tumannosti Kilya Poblizu vidno neshodavno sformovani zori yih zobrazhennya maye chervonij kolir oskilki sinye svitlo rozsiyuyetsya pilom Protyagom dekilkoh miljoniv rokiv svitlo vid yaskravih zir zrujnuye cyu molekulyarnu hmaru Ce zobrazhennya ohoplyuye priblizno dva svitlovih roki j bulo zroblene orbitalnim kosmichnim teleskopom Gabbl 1999 roku Molekulyarnij voden vazhko zareyestruvati za dopomogoyu infrachervonih abo radiosposterezhen tomu nayavnist molekul H2 viznachayut za viprominyuvannyam molekul monooksidu vuglecyu CO Spivvidnoshennya mizh svitnistyu CO j masoyu H2 vvazhayut postijnim hocha ye pidstavi sumnivatisya v istinnosti takogo tverdzhennya shodo deyakih galaktik Zovni molekulyarni hmari otocheno obolonkami z atomarnogo Gidrogenu Molekulyarni hmari privertayut uvagu tomu sho voni ye oseredkami zoreutvorennya SposterezhennyaMolekulyarna hmara Barnard 68 za 500 sv rokiv vid Soncya z diametrom 0 5 sv rokiv U mezhah nashoyi galaktiki obsyag molekulyarnogo gazu stanovit menshe odnogo vidsotka obsyagu mizhzoryanogo seredovisha Vodnochas ce najshilnisha jogo skladova yaka mistit priblizno polovinu vsiyeyi gazovoyi nezoryanoyi masi v mezhah galaktichnoyi orbiti Soncya Velika chastina molekulyarnogo gazu mistitsya v molekulyarnomu kilci mizh 3 5 i 7 5 kiloparsek vid centru galaktiki Sonce roztashovane za 8 5 kiloparsek vid centru Velikomasshtabni karti rozpodilu chadnogo gazu v nashij galaktici pokazuyut sho polozhennya cogo gazu korelyuye z yiyi spiralnim rukavami Te sho molekulyarnij gaz perebuvaye perevazhno v spiralnih rukavah oznachaye sho molekulyarni hmari mayut utvoryuvatisya ta rozsiyuvatisya za chas menshij 10 miljoniv rokiv priblizno stilki trivaye prohodzhennya rechovini cherez galaktichnij rukav Yaksho brati vertikalnij peretin galaktiki molekulyarnij gaz zajmaye vuzku serednyu ploshinu galaktichnogo diska z harakternoyu shkaloyu visot Z priblizno 50 75 parsekiv sho znachno tonshe nizh tepla atomna Z 130 400 pk ta tepla ionizovana Z 1000 pk gazovi komponenti mizhzoryanogo seredovisha Zoni H II ye vinyatkami z rozpodilu ionizovanogo gazu oskilki voni yavlyayut soboyu svoyeridni bulbashki v molekulyarnih hmarah yih vertikalnij rozpodil priblizno takij zhe yak i molekulyarnogo gazu Takij rozpodil molekulyarnogo gazu ye userednenim na velikih vidstanyah prote dribnomasshtabnij rozpodil gazu duzhe neregulyarnij Zdebilshogo gaz skoncentrovano v diskretnih hmarah ta kompleksah hmar Masa hmar lezhit u shirokomu diapazoni vid 10 do 107 M Rozpodil molekulyarnih hmar za masoyu opisuyut spivvidnoshennyam N M d M M 1 5 d M displaystyle N M dM propto M 1 5 dM de M masa molekulyarnoyi hmari N M dM kilkist molekulyarnih hmar iz masoyu vid M do M dM Hocha za kilkistyu perevazhayut hmari maloyi masi ale osnovna masa gazu zoseredzhena v hmarah velikih mas Yih podilyayut na taki grupi Veletenski molekulyarni hmari Molekulyarni hmari menshoyi masi yaki zazvichaj nazivayut temnimi pilovim hmarami Tipi molekulyarnih hmarVeletenski molekulyarni hmari Chastina Hmari Telcya Veliki oblasti molekulyarnogo gazu z masami 104 106 sonyachnih mas nazivayut veletenskimi molekulyarnimi hmarami Taki hmari mozhut syagati desyatkiv parsekiv u diametri j mati serednyu gustinu 10 10 chastinok u kubichnomu santimetri serednya gustina poblizu Soncya odna chastinka v kubichnomu santimetri Voni mayut dosit skladnu iyerarhichnu strukturu yaka skladayetsya zi skladnih perepletin nitok listiv bulbashok ta neregulyarnih bril Najshilnishi segmenti nitok i bril nazivayut molekulyarnimi yadrami a molekulyarni yadra z maksimalnoyu gustinoyu ponad 104 106 chastinok u kubichnomu santimetri vidpovidno shilnimi molekulyarnimi yadrami Pid chas sposterezhen molekulyarni yadra pov yazuyut iz chadnim gazom a shilni yadra z amiakom Koncentraciya pilu v mezhah molekulyarnih yader zazvichaj dostatnya shob poglinati svitlo vid dalekih zir i takim chinom voni viglyadayut yak temni tumannosti Najmasivnishe skupchennya molekulyarnih hmar u galaktici kompleks Strilec B2 yakij utvoryuye kilce navkolo galaktichnogo centru radiusom 120 parsekiv Oblast suzir ya Strilcya bagata himichnimi elementami ta chasto vikoristovuyetsya yak zrazok astronomami sho shukayut novi molekuli v mizhzoryanomu prostori Temni molekulyarni hmari Svoyij nazvi voni zavdyachuyut viglyadu v optichnomu diapazoni Taki hmari znajdeno na nevelikih vidstanyah vid Soncya Voni mozhut zakrivati znachnu chastinu suzir ya tomu yih nazivayut posilayuchis na vidpovidne suzir ya napriklad abo Miscevi hmari utvoryuyut kilce navkolo Soncya yake nazivayut poyasom Gulda Izolovani temni hmari vidilyayut v okremij klas ob yektiv yaki nazivayut globulami Najshilnishi segmenti nevelikih molekulyarnih hmar podibni do molekulyarnih yader u veletenskih molekulyarnih hmarah i zdebilshogo yih same tak i rozglyadayut Visokoshirotni difuzni molekulyarni hmari 1984 roku IRAS identifikuvav novij tip difuznih molekulyarnih hmar Ce difuzni voloknisti hmari vidimi na visokij galaktichnij shiroti voni nachebto vizirayut z za ploshini galaktichnogo diska Tipova gustina takih hmar stanovit 30 chastinok na kubichnij santimetr Div takozhLDN 483PrimitkiZoni H II utvoryuyutsya pid diyeyu intensivnoyi radiaciyi yaku viprominyuyut DzherelaCraig Kulesa Overview Molecular Astrophysics and Star Formation Research Projects Arhiv originalu za 4 lipnya 2012 Procitovano 22 travnya 2014 Molekulyarni hmari Astronomichnij enciklopedichnij slovnik za zag red I A Klimishina ta A O Korsun Lviv Golov astronom observatoriya NAN Ukrayini Lviv nac un t im Ivana Franka 2003 S 302 ISBN 966 613 263 X Ferriere D 2001 The Interstellar Environment of our Galaxy Reviews of Modern Physics 73 4 1031 1066 doi 10 1103 RevModPhys 73 1031 Dame ta in 1987 A composite CO survey of the entire Milky Way Astrophysical Journal 322 706 720 doi 10 1086 165766 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite journal title Shablon Cite journal cite journal a Yavne vikoristannya ta in u author dovidka Williams J P Blitz L McKee C F 2000 The Structure and Evolution of Molecular Clouds from Clumps to Cores to the IMF Protostars and Planets IV Tucson University of Arizona Press s 97 Cox D 2005 The Three Phase Interstellar Medium Revisited Annual Reviews of Astronomy and Astrophysics 43 337 ESO Press Release Arhiv originalu za 7 grudnya 2018 Procitovano 17 lyutogo 2012 Di Francesco J et al An Observational Perspective of Low Mass Dense Cores I Internal Physical and Chemical Properties B Reipurth D Jewitt and K Keil Protostars and Planets V S 17 32 arXiv astro ph 0602379 Arhiv originalu za 12 bereznya 2007 Procitovano 22 travnya 2014 Grenier 2004 The Gould Belt star formation and the local interstellar medium The Young Universe Electronic preprint 2 grudnya 2020 u Wayback Machine Low ta in 1984 Infrared cirrus New components of the extended infrared emission Astrophysical Journal 278 L19 doi 10 1086 184213 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite journal title Shablon Cite journal cite journal a Yavne vikoristannya ta in u author dovidka Gillmon K and Shull J M 2006 Molecular Hydrogen in Infrared Cirrus Astrophysical Journal 636 908 915 doi 10 1086 498055