Васи ль Степа нович Ку чер 7 20 липня 1911 19110720 Війтівці 17 квітня 1967 Київ український радянський письменник член

Васи́ль Степа́нович Ку́чер (7 (20) липня 1911(19110720), Війтівці — 17 квітня 1967, Київ) — український радянський письменник, член Правління (Спілки радянських письменників УРСР).

Василь Степанович Кучер

Народився	7 (20) липня 1911(1911-07-20) село Вітовці (за іншими даними — село Вербів, нині Любимівка) на Житомирщині
Помер	17 квітня 1967(1967-04-17) (55 років) Київ
Поховання	Байкове кладовище
Країна	СРСР
Діяльність	український радянський письменник
Alma mater	ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Заклад	ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Партія	КПРС

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кучер.

Біографія

Народився 7 (20 липня) 1911 року в селі Вітовці (за іншими даними — село Вербів, нині Любимівка) на Житомирщині. Батько був сільським вчителем, мати — простою селянкою. Після закінчення семирічної школи в селі Ставище Попільнянського району, деякий час працював на Кожанському цукровому заводі. 1926 року був направлений комсомолом на навчання до Білоцерківського педагогічного технікуму, який він і скінчив у 1930 році. В цей час він вже починає виступати в пресі, ставши сількором окружної газети «Радянська нива» в Білій Церкві, а згодом і «Радянського села» в Харкові.

У 1930—1934 роках навчається в Харківському університеті і працює спершу в газеті «Сільськогосподарський пролетар», а потім у редакції журналу «Трактор». Перше оповідання В.Кучера «Ініціатива» було опубліковано 1931 року в журналі «Молодий більшовик». На початку 1930-х років він став членом літературного об'єднання «Трактор» (входило до спілки селянських письменників «Плуг») а з 1934 року — член Спілки радянських письменників. В. Кучер відслужив у Червоній армії (закінчив військову авіаційну школу в Харкові), працював на редакційній роботі в журналі «Молодняк» (пізніше «Молодий більшовик») та у видавництвах, публікував статті та нариси в періодичній пресі, та багато і плідно працював на літературній ниві. В 1940 році вступив в ВКП(б).

З початку німецько-радянської війни В. Кучер — фронтовий кореспондент армійської газети «За Родину», очолює воєнний відділ газети «За Радянську Україну», керує радіостанцією. Брав участь у боях при обороні Одеси, Севастополя, Сталінграда, нагороджений бойовими орденами і медалями, війну закінчив у званні капітана третього рангу. Після війни повністю присвятив себе літературній роботі, займаючись цією справою до останнього дня свого життя.

Помер 17 квітня 1967 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Твори

«Дві новели», збірка (1932)
«Марта», збірка (1932)
«Cuscuta», збірка (1932)
«Мої друзі», збірка (1934)
«Все вище і вище», збірка (1936)
«Квітує жито», збірка (1938)
«Дорога веде на заставу», збірка (1939)
«Кармалюк», повість (1940)
«Морський характер», збірка (1942)
«Людмила Павлюченко», нарис (1943)
«Засвітились вогні», збірка (1947)
«Золоті руки», збірка (1948)
«Полтавка», збірка (1949)
«Зорі в степу», збірка (1951)
«Вогник», збірка (1952)
«Чорноморці», роман (1952)
«Дружба», збірка (1954)
«Устим Кармалюк», роман (1954) — гостросюжетний роман про відомого ватажка українського селянського визвольного руху проти російського кріпосництва на Поділлі Устима Кармалюка. Автор торкається подій повстання декабристів, побуту засуджених українців у таборах Сибіру. Персонажем роману є також відомий російський художник Тропінін Василь Андрійович.
Кучер В. Повісті та оповідання / Василь Кучер. — Київ: Рад. письменник, 1949. — 276 с.
«Криниця», збірка (1955)
«Секрет», збірка (1956)
«Прощай, море», роман (1957)
«Дорога до людей», збірка (1958)
«Шовкові струни», збірка (1958)
«Шумлять верби», збірка (1959)
«Червоний вогонь», збірка (1959)
«Трудна любов», роман (1960)
«Чарівна ткаля», збірка (1960)
«Голод», роман (1961)
«Намисто», роман (1964)
«Орли воду п'ють», роман (1966)
«Ми не спимо на трояндах», роман (1967)
Кучер В. Кармалюк: роман / Василь Кучер. — Київ: Мол. більшовик, 1940. — 151, 1 с.

Кінематографічні роботи

Автор сценарію художнього фільму «Вітер зі Сходу» (1941, у співавт.), документальних кінокартин: «Село відроджується» (1946), «їх приголубила Вітчизна» (1949), «Книга — народу» (1951), «Свято достатку» (1952), «Львів» (1953), «На ювілейній виставці образотворчого мистецтва» (1954), «Земля Київська» (1958), дикторського тексту до стрічки «Свято на Тарасовій землі» (1964).

Пам'ять

Василю Кучеру на вулиці М. Коцюбинського, 2 у Києві

На будинку в Києві по вулиці вул. М. Коцюбинського, 2, де у 1957—1967 роках мешкав та працював письменник, встановлено меморіальну таблицю. На його честь названі вулиці у Києві і Севастополі.
В липні 2011 року в селі Любимівка відкрито музей імені Василя Кучера.
Бібліотека імені Василя Кучера на Лісовому масиві в Києві — філія центральної бібліотеки Деснянського району, носить його ім'я з моменту свого заснування на початку 1970-х років.

Література

Письменники Радянської України: 1917—1987: біобібліогр. довід. / упоряд. В. Коваль, В. Павловська. — Київ: Радянський письменник, 1988. — С. 340.
Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1962. — Кн. 2, [т. 4] : Крушельницький — Місто (початок). — С. 1247. — .