Бісик Іван Іванович

Бісик Іван Іванович (15 листопада 1948(19481115), с. Ходовичі Стрийського району Львівської області — 29 жовтня 2018, м. Калуш Івано-Франківської області, Україна) — академік інженерних наук України, інженер-хімік-технолог, кандидат економічних наук, віце-президент ВАТ «Оріана» (1991—1997), голова правління ЗАТ «Лукор» (2000—2002), президент підприємства «Вінісін» (2003—2010).

Іван Бісик
Народився	15 листопада 1948(1948-11-15) Ходовичі, Стрийський район, Дрогобицька область, Українська РСР, СРСР
Помер	29 жовтня 2018(2018-10-29) (69 років) Калуш
Громадянство	Україна
Діяльність	академік інженерних наук України, інженер-хімік-технолог, кандидат економічних наук, голова правління ЗАТ “Лукор”, очільник підприємства “Вінісін”
Alma mater	Калуський хіміко-технологічний технікум (1967)
Нагороди	Заслужений працівник промисловості України, Ветеран праці, Медаль за заслуги перед Прикарпаттям
1967–1973 — навчання в Львівському політехнічному інституті та отримання кваліфікації інженера-хіміка-технолога. 1969–1971 — займав посаду старшого майстра-диспетчера на Калуському хіміко-металургійному комбінаті. 1971–1977 — працював начальником сульфатної фабрики КХМК. 1977–1981 — очолював цех з виробництва полівінхлориду на КХМК. 1981–1987 — працював начальником з організації праці та заробітної плати. 1984–1987 — здобуття освіти інженера-економіка в Ленінградському Інженерно-економічному інституті. 1987–1991 — займав посаду заступника з економіки та управління генерального директора Виробничого Об'єднання «Хлорвініл». 1991–1997 — віце-президент концерну «Оріана» з економіки і управління. 1997–1999 — заступник з економіки та зв'язків із спільними підприємствами «Вінісін» та «Оріана». 2000–2002 — Голова Правління закритого акціонерного товариства «Лукор». 2002– займав посаду заступника директора з організації і управління в ДП «Інтер Макс». 2003–2006 — працював на посаді президента (голови) СП ТзОВ «Вінісін». 2006–2009 — очолював ТзОВ «Вінісін». 2009–2010 — працював радником директора ТзОВ «Вінісін». 2011–2012 — займав посаду доцента для викладання на кафедрі загальноекономічних та гуманітарних дисциплін Калуського факультету. Поряд з основною роботою займався викладацькою діяльністю в ПНУ ім Стефаника. Нагороди та відзнаки 1970 — нагороджений ювілейною медаллю «За доблесну працю». 1975 — нагороджений знаком «Переможець соціалістичного змагання». 1975 — нагороджений знаком «Ударник дев‘ятої п‘ятилітки». 1975 — нагороджений за винахід «Спосіб отримання безхлорного калійно-магнієвого добрива». 1976 — нагороджений за винахід «Спосіб отримання калійних добрив». 1988 — нагороджений знаком «Ветеран праці» — 20 років. 2000 — присвоєно ступінь академіка Академії інженерних наук України. 18 травня 2001 рік — присвоєно звання «Заслужений Працівник промисловості України», нагороджений почесною грамотою Міністерства Хімічної промисловості. 2006 — нагороджений грамотою за активну участь в будівництві та щедру пожертву на будову храму в с. Сівка-Калуська Калуського деканату від Архиєрея Івано-Франківської єпархії Володимира Війтишина. 2011 — нагороджений грамотою від Володимира Війтишина. 2010 — нагороджений медаллю «За заслуги перед Прикарпаттям». 2004 — нагороджений грамотою від Софрона Мудрого ЧСВВ. 2000 — нагороджений ювілейною грамотою «Святого 2000-го року Різдва Христового від Софрона Мудрого ЧСВВ УГК». 2011 — нагороджений почесною грамотою «Про проголошення почесним громадянином Общини Бачка Паланка Республіки Сербія» Отримав службове посвідчення генерал-майора УРК — радник отамана з інженерних наук Івано-Франківського обласного козацького товариства ВГО «УРК». Особисте життя Дружина — Бісик Жанна Вікторівна Донька — Бісик Ірина Іванівна Чоловік доньки — Максимяк Володимир Внук — Максимяк Іван Внучка — Максимяк Олена Правнучка — Максимяк Софія Син — Бісик Андрій Іванович Дружина сина — Чепуріна Анастасія Внук — Бісик Марк Андрійович Джерела . naftohimik.info. 1.11.2021. Архів оригіналу за 2 листопада 2021. Процитовано 29 жовтня 2021. Хто є хто на Івано-Франківщині: Довідково-біографічне видання: [Т.1] / Ред. кол.: В. В. Болгов, В. М. Дорошенко, І. Т. Зварич та інші. — Київ — 2002. 271 с.