Бєлоу сов Сергі й Микола йович 18 березня 1897 11 липня 1985 радянський історик кандидат історичних наук 1947 директор І

Бєлоу́сов Сергі́й Микола́йович (18 березня 1897 — 11 липня 1985) — радянський історик, кандидат історичних наук (1947), директор Інституту історії України АН УРСР (1936—1941).

Сергій Миколайович Бєлоусов

рос. Сергей Николаевич Белоусов

Народився

6 (18) березня 1897
Тула, Російська імперія

Помер

11 липня 1985 (88 років)
Київ, Українська РСР, СРСР

Поховання

Країна

Діяльність

Alma mater

Комуністична академія
Інститут червоної професури

Галузь

історія

Заклад

Інститут історії України АН УРСР

Науковий ступінь

кандидат історичних наук

Аспіранти, докторанти

Худяк Раїса Аврамівна

Партія

КПРС

Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бєлоусов.

Життєпис

Народився в Тулі, губернському місті Російської імперії (нині — обласний центр Російської Федерації) в родині робітника. Закінчив початкову школу, з 1909 року працював у зброярській майстерні, друкарні, на Тульському збройовому заводі.

З 1920 року — на партійно-комсомольській роботі. Навчався у Москві в Комуністичній академії (1924—1926) та Інституті червоної професури (1930—1933, відділення партійного будівництва та історії партії). У 1932—1933 роках — завідувач кафедри історії партії і партійного будівництва, в. о. професора 2-го Московського обласного комуністичного університету.

У лютому 1933 року призначений начальником політвідділу Грушківської МТС Одеської області. У 1934—1936 роках — секретар Бобринецького райкому КП(б)У Одеської області.

23 листопада 1936 року Політбюро ЦК КП(б)У, а 26 грудня того ж року — Президією АН УСРР призначений директором Інституту історії України. У 1937—1938 роках, за сумісництвом, — секретар парткому АН УРСР. За редакцією Бєлоусова Інститут історії України у 1937—1941 роках опублікував збірки статей з історії України, кілька випусків «Нарисів з історії України», тощо.

У липні 1941 року призваний до лав РСЧА, до липня 1946 року обіймав посаду начальника політвідділу 1-го Туркестанського військового кулеметного училища, підполковник.

Після демобілізації працював в Інституті історії України: старшим науковим співробітником, в. о. завідувача відділення історії радянського суспільства (1951—1955). За сумісництвом викладав в Інституті підвищення кваліфікації, викладав марксизм-ленінізм у Київському університеті. У 1947 році захистив кандидатську дисертацію на тему «УРСР у боротьбі за завершення будівництва соціалістичного суспільства. 1935 — червень 1941». Підданий критиці в постанові ЦК КП(б)У «Про політичні помилки й незадовільну роботу Інституту історії України АН УРСР» (29 серпня 1947).

Від 1964 року — на пенсії. Помер у м. Київ.

Основні роботи

Автор близько 100 робіт, у тому числі:

«Возз'єднання українського народу в єдиній Українській Радянській державі» (1951);
«Відбудова і розвиток народного господарства та культури УРСР в четвертій сталінській п'ятирічці (1946—1950 рр.)» (1953);
«КПРС — натхненник і організатор комуністичного будівництва на Україні» (1960) та ін.

Нагороди

Нагороджений орденом Леніна (1934) і медалями.

Джерела та література

Рубльов О. С. Бєлоусов Сергій Миколайович [ 22 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 249. — .

Це незавершена стаття про науковця.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.