Бруно Гільдебранд

Бруно Гільдебранд (нім. Bruno Hildebrand; 6 березня 1812(18120306), м. Наумбург (Заале), Німеччина — 29 січня 1878, м. Єна) — німецький економіст та статистик, один з основних представників старої німецької історичної школи економіки. А також був членом-кореспондентом Петербурзької академії наук.

Бруно Гільдебранд
Bruno Hildebrand
Народився	6 березня 1812(1812-03-06) Наумбург, Саксонія-Ангальт
Помер	29 січня 1878(1878-01-29) (65 років) Єна
Країна	Німеччина
Національність	німець
Діяльність	економіст, статистик, викладач університету, політик
Alma mater	Лейпцизький університет Вроцлавський університет
Галузь	Економіст
Заклад	Вроцлавський університет Марбурзький університет імені Філіппа Цюрихський університет Бернський університет Єнський університет імені Фрідріха Шиллера
Посада	^d, ^d і ^d
Науковий керівник	^d^[1]
Аспіранти, докторанти	^d^[2] Карл Кніс^[3] ^d
Членство	Російська академія наук
Діти	,
Бруно Гільдебранд у Вікісховищі

Біографія

Пам'ятник Бруно Гільдебранду

На початку своєї наукової кар'єри працював професором у Вроцлаві, а потім в Марбурзі. Наполегливість, з якою Гільдебранд, особливо під час перебування на посаді проректора, захищав права цього університету, накликала на нього немилість Гессен-Кассельського уряду. За статтю, що з'явилася в 1846 році в німецькій «Лондонської газеті», Гільдебранд був притягнутий в Марбурзі до суду за звинуваченням в образі його величності і позбавлений всіх академічних посад. Тільки в 1848 році Гільдебранд був виправданий і тоді ж обраний у Франкфуртські національні збори.

Взимку 1849-50 років Гільдебранд був обраний в кургессенський ландтаг. Після повернення в міністерство, він виступив одним з найбільш рішучих його противників. З 1851 по 1861 роки Гільдебранд був професором в Цюріху і Берні, де заснував перше швейцарське статистичне бюро. У Швейцарії Гільдебранд заснував залізничну компанію . Участь в економічному житті Швейцарії викликала таку полеміку проти нього, що він змушений був переселитися в Німеччину, де отримав кафедру в Єні. Тут він став директором заснованого ним же центрального статистичного бюро Тюрингії. У 1863 році заснував журнал .

Гільдебранд відомий своєю різкою критикою класичної економічної теорії, особливо, робіт Давида Рікардо. У своїй головній роботі «Політична економія сьогодення і майбутнього» (нім. Die Nationalökonomie der Gegenwart und Zukunft) він спробував описати існуючі економічні закони. На його думку, економічний розвиток має лінійний нециклічний характер. Запропонована ним схема розвитку людства, яка полягала в розподілі економічного розвитку суспільства на три стадії: натуральне, грошове і кредитне господарство, виходила з мінової концепції і ігнорувала характер власності на засоби виробництва, яка визначає соціальну природу економічних формацій і класову структуру суспільства. Також виступав проти марксизму, заперечуючи сам факт капіталістичної експлуатації і захищав буржуазну та феодальну приватну власність, виправдовував соціальну нерівність, стверджуючи, що соціалізм нібито несе рівність на шкоду свободі.

Його сини — скульптор і лікар Отто, дочка — Аурелія, онук — католицький філософ Дітріх фон Гільдебранд. Миклухо-Маклай Микола Миколайович був знайомий з Бруно Гільдебрандом і листувався з Аурелією.

Основні роботи

• Die Nationalökonomie der Gegenwart und Zukunft. Frankfurt/Main 1848
• Историческое обозрение политико-экономических систем / Перевод под ред. В. Безобразова. — СПб., 1861. — 209 с.
• Политическая экономия настоящего и будущего. / Перевод М. П. Щепкина. — Либроком, 2012. — 296 с. (Язык издания: старорусский, русский)
• Die kurhessische Finanzverwaltung. Kassel 1850.
• Statistische Mitteilungen über die volkswirtschaftlichen Zustände Kurhessens. Berlin 1853.
• Beiträge zur Statistik des Kantons Bern, Bd. 1. Bern 1860.

Примітки

1. Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
   d:Track:Q829984
2. Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
   d:Track:Q829984
3. Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
   d:Track:Q829984

Посилання

• Гильдебранд, Бруно // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)