Борис Голіцин

Борис Борисович Голіцин (нар. 18 лютого (2 березня) 1862(18620302), Санкт-Петербург, — 4 (17) травня 1916, там само) — російський фізик і геофізик, один із засновників сейсмології, академік Петербурзької АН (1908). Представник російського княжого роду.

Голіцин Борис Борисович
рос. Борис Борисович Голицын
Народився	18 лютого (2 березня) 1862 Санкт-Петербург, Російська імперія^[1]
Помер	4 (17) травня 1916 (54 роки) Петергоф, Санкт-Петербурзька губернія, Російська імперія^[1] ·інфекційне захворювання
Поховання	^d
Країна	Російська імперія
Діяльність	фізик, сейсмолог, викладач університету, метеоролог, геофізик
Alma mater	Морський кадетський корпус Військово-морська академія імені М. Г. Кузнєцова
Галузь	геофізика
Заклад	^d ^d ^d ^d
Відомі учні	^d
Аспіранти, докторанти	^d
Членство	Лондонське королівське товариство Російська академія наук Петербурзька академія наук
Рід	Голіцини
Батько	^d
Мати	^d
Нагороди	іноземний член Лондонського королівського товариства^[d] (23 березня 1916)
Голіцин Борис Борисович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Голіцин.

Біографія

Закінчив Морську академію в Петербурзі (1886) і Страсбурзький університет (1890).

Викладав в Московському університеті (1891—1893), Морській академії (1894—1914), в Петербурзькому жіночому медичному інституті (1897—1908) і Вищих жіночих Бестужевських курсах (1909—1916).

Творчий доробок

Основні праці — з теорії теплового випромінювання, теорії критичного стану речовини, сейсмології, оптики, рентгенівського випромінювання. Найважливіший внесок Б. Б. Голіцин зробив у теорію теплового випромінювання. Він полягає у введенні уявлення про температуру випромінювання абсолютно чорного тіла (1893). Дисертація Б. Б. Голіцина, яка містила ці ідеї, була відкинута рядом вчених, однак згодом ці ідеї отримали повне визнання. У галузі сейсмології Голіцину належить розробка теорії і конструкції електродинамічних сейсмографів і введення їх у практику, а також вирішення низки завдань теоретичної сейсмології. Зокрема, він знайшов розв'язок задачі про визначення вогнища землетрусу за даними однієї сейсмічної станції (1902).

Сейсмограф Голіцина. Національний музей природи і науки Японії, Токіо, Японія.

Поклав початок систематичному вивченню сейсмічності та застосуванню сейсмічних досліджень до вивчення внутрішньої будови Землі. У галузі теорії критичного стану речовини Голіцину належать теоретичні дослідження флуктуацій густини поблизу критичної точки і розробка експериментальних методів визначення критичної температури.

У 1911 Голіцина обрали президентом Міжнародної сейсмічної асоціації (нині — англ. International Association of Seismology and Physics of the Earth's Interior (IASPEI)). У 1913 році став директором Головної фізичної обсерваторії, під його керівництвом були розгорнуті великі дослідження з геофізики. Член Лондонського королівського товариства (1916).

Його іменем названо шар Голіцина. У 1916 році вчений встановив, що за різким зростанням кутів виходу сейсмічної радіації на епіцентральній відстані (приблизно 2000 км) існує аномалія в Мантії Землі.

У світовій науковій літературі для цього шару загальновживаною є назва «20 границя розділу».

Примітки

1. Голицын Борис Борисович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
   d:Track:Q649d:Track:Q17378135

Джерела

• Саваренский Е. Ф., Б. Б. Голицын и некоторые задачи современной сейсмологии, «Изв. АН СССР, сер. Геофизическая», 1963, № 1, с. 3; 3юков П. И., Хргиан А. Х., Б. Б. Голицын как физик, в сборнике: История и методология естественных наук, в. 3, М., 1965, с. 242.
• Булюбаш Б. От сейсмометра к теории расширяющейся Вселенной // Наука и технологии РФ

Посилання

• Стаття в БСЭ [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Академик А. Н. Крылов ПАМЯТИ КНЯЗЯ Б. Б. ГОЛИЦЫНА