Бичков Ігор Іванович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бичков.

Ігор Іванович Бичков (19 квітня 1958, Чебоксари, СРСР — 8 червня 2009, Москва, Росія) — радянський футболіст і футбольний тренер, чемпіон світу серед молодіжних команд 1977 року. Майстер спорту СРСР.

Ігор Бичков
Особисті дані
Повне ім'я	Ігор Іванович Бичков
Народження	18 квітня 1958(1958-04-18)
	Чебоксари, СРСР
Смерть	8 червня 2009(2009-06-08) (51 рік)
	Москва, Росія
Зріст	174
Прізвисько	Гара, Гора
Громадянство	СРСР  Росія
Позиція	півзахисник, нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1975–1977 35 (4) 1977–1979 ЦСКА (Москва) 17 (0) 1980–1986 Іскра (Смоленськ) 224 (13) 1987–1989 Пноймант Шмеквіц ()
Національна збірна
Роки Збірна І (г) 1977 СРСР (U-21) 5 (0)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада 1997–1998 Хімки (футбольний клуб)
Звання, нагороди
Нагороди
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.

Клубна кар'єра

З 1962 проживав у Йошкар-Олі. Там же в 1968 почав займатися футболом під керівництвом тренерів Миколи Смоли та Анатолія Подойникова. У сімнадцять років дебютував у складі , яка грала у другій лізі першості СРСР. 1976 року старший тренер «Дружби» Олександр Афонін вирушив на навчання до Вищої школи тренерів і в Москві порекомендував Бичкова тренеру юніорської збірної СРСР Сергію Мосягіну. Після чемпіонату світу 1977 року був призваний до ЦСКА. У складі армійців за два роки не закріпився, провівши лише 17 ігор. Однією з причин була часта зміна тренерів. Зокрема, Бичков користувався прихильністю Всеволода Боброва, а Олег Базилевич його у складі не бачив. В 1980 Бичков був рекомендований іншій армійській команді — смоленської «Іскрі», яка виступала в першій лізі. Бувши офіцером, він не зміг залишити армійські клуби, відмовивши зокрема московському «Локомотиву» та «Пахтакору». Кар'єру завершив у 1986 році.

Виступи за збірні

У лютому 1977 року був запрошений до Ташкента на навчально-тренувальний збір команди СРСР, що складалася з гравців до 20 років. Незабаром був зарахований до складу збірної, яка мала взяти участь у чемпіонаті світу в Тунісі. Номінально Бичков був заявлений як нападник, хоч найчастіше діяв на позиції лівого півзахисника. У всіх п'яти матчах турніру він виходив у стартовому складі, три з них, у тому числі півфінал та фінал, відіграв без замін. У півфіналі проти збірної Уругваю своїми вмілими діями Бичков зумів нейтралізувати лідера суперників Віктора Діого та сам створив кілька небезпечних моментів. Радянська команда вийшла у фінал, перемігши в серії ударів із 11-метрової позначки. Так само вирішився результат вирішального матчу, де суперником радянської команди була збірна Мексики. Свою спробу у фінальному матчі Бичков реалізував, пробивши в лівий кут (хоча воротар встиг зреагувати, м'яч все ж таки влетів у ворота).

У складі збірної був єдиним представником другої ліги. Відразу ж після повернення команди в СРСР був призваний до ЦСКА.

Після ігрової кар'єри

Після завершення професійного етапу ігрової кар'єри Бичков виступав на аматорському рівні за команду Західної групи військ. Повернувшись додому, він дізнався про загибель в автокатастрофі свого друга та партнера зі збірної Олександра Новікова, який на чемпіонаті світу був воротарем. Зважаючи на складне становище країни в 1990-і роки Ігорю Івановичу доводилося торгувати взуттям на ринку і працювати шофером. Пізніше він зумів повернутися у футбол і почав працювати у підмосковному клубі «Хімки», який на той момент змагався у нижчих дивізіонах першості Росії. Тренував молодіжний та основний склади. У вересні 1998 року залишив клуб через незадовільні результати. Незабаром лікарі виявили у нього невиліковне захворювання — розсіяний склероз. Бичков став інвалідом І групи. В останні роки життя працював консьєржем.

Помер 8 червня 2009 року після тривалої хвороби.

Освіта

У 1977 році закінчив Йошкар-Олінський будівельний технікум, в 1986 — , в 1999 — Вищу школу тренерів (з відзнакою).

Особисте життя

Був одружений. Після смерті дружини у нього залишився син.

Пам'ять

18 листопада 2011 року в Музеї спортивної слави Марій Ел відкрито погруддя Ігоря Бичкова. Авторами є скульптори Анатолій Ширнін та Сергій Яндубаєв. Там же є персональна експозиція.

Примітки

1. http://football.lg.ua/index.php?option=com_joomleague&func=showPlayer&p=132&pid=4356&Itemid=
2. Гара, держись! [ 2008-11-21 у Wayback Machine.]
3. Ушел из жизни Игорь Бычков. оригіналу за 5 січня 2010. Процитовано 9 серпня 2011.
4. Скончался легенда марийского футбола Игорь Бычков. Legalstavka | Legalbets (ru-RU) . 10 червня 2019. Процитовано 10 січня 2024.
5. 1980 год: Первый сезон смоленской «Искры» в Первой лиге. ФК «Днепр» Смоленск (ru-RU) . оригіналу за 15 червня 2023. Процитовано 15 червня 2023.
6. Лауреатами премии «Гордей 2008» стали Игорь Бычков, Владимир Малков и сборная Марийской АССР-78
7. . Архів оригіналу за 3 листопада 2011. Процитовано 10 січня 2024.{{}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий ()
8. Селфи-палка Филимонова и шаржи на победителей: как выбирали лучшего футболиста Марий Эл. Марийская правда. 7 січня 2017. оригіналу за 20 квітня 2017. Процитовано 19 квітня 2017.

Література

• Бычков Игорь Иванович // Марийская биографическая энциклопедия / Авт.-сост. В. А. Мочаев. — Йошкар-Ола: Марийский биографический центр, 2007. — С. 60. — 2032 экз. — .

Посилання

• Гара, тримайся!
• Ігор Бичков на weltfussball.de