Аусштайґери

Аусштайґерами — люди, які через свою поведінку намагаються звільнитися від суспільних норм, тоді, коли вони покидають свій конкретний життєвий світ внутрішньо чи зовнішньо.

Характеристика

Класичний приклад зустрічається ще у грецькій античності філософа Діогена. В ранньому християнстві монахи відлюдники траплялися в пустелях Далекого Сходу та в єгипетських пустелях, відлюдники також були{/3 } в Європі.

Сучасним прикладом служать альтернативні рухи такі, як Хіпі чи рух Нью-ейдж. Також колишні члени сект чи неонацистських структур почали називати аусштайґерами людей, які покидають свою країну, щоб деінде наслідувати інший стиль життя.

Зовнішнє і внутрішнє зречення

До зовнішнього зречення відносять аусштайґерів, що відмовляються від тих речей, які до зречення здавалися важливими у їхньому житті чи тих, що їхнє життя влагоджувало. Так, наприклад їхня трудова діяльність, друзі та знайомі, релігійні общини, політичні системи і рухи, місце проживання чи старі звички. Причина зречення від колишнього життя може бути різною. В принципі зречення передує відсутньому хорошому самопочуттю, яке стосується груп чи систем попереднього стилю життя. Категорично висловлена критика може дуже фундаментально сприйнятися, проте точно так само бути ухильною і ключовою. Одні аусштайґери йдуть так далеко, щоб відмовляються від свого громадянства, як це приміром трапилося з Гаррі Девісом. Розмови з аусштайґерами показують, що примуси та правила суспільства часто не відповідають їхнім інтересам і поглядам. Не рідко аусштайґери називають зростаючий капіталізм рушієм їхніх думок, який завдяки багатьом своїм рисам протиставляє і відчужує соціальне суспільство.

Причини для зречення знаходяться в різних галузях міжособистісного співіснування чи в мейнстрімі. Нормиіцінності аусштайґерів зазвичай більше не відповідають їхньому суспільствучи суспільній групі, до якої вони попередньо належали. Тільки через радикальні зміни своєї позиції в суспільстві аусштайґери бачать можливість відновити їхню особисту рівновагу, а саме внутрішнє задоволення.

Синонімом до внутрішнього зречення застосовують також поняття «внутрішня еміграція», при якому правильний спосіб життя поверхнево зберігається, але внутрішньо розірваний зі зовнішнім світом.. Це формулювання спочатку використовувалося у повоєнній Німеччині для виправдання та як докір, спрямований до емігрантів, коли ті не хотіли покидати гітлерівську Німеччину; воно просліджується в полеміці. Френка Тісса проти Томаса Манна.

Тематизація в мистецтві

Феномен політичного зречення був опрацьований в різних напрямах мистецтва, в тому числі в літературі та кіно та ще й в коміксах. Відомими прикладами з літератури вважають: Генрі Девід Торо: Уолден, або життя в лісі. (1854)

Герман Гессе: Сіддхартха. Індійська повість (1922)

Перед усім у 1960х роках тема також випливає в художніх фільмах все в більших масштабах: Безтурботний їздець

Забріскі-Пойнт

Пляж

Білий шум

Тепер я йду в дику далечінь

У коміксі Неймовірні Феррі Фрік Бразерс єдеться про трьох хіпі-аусштайґерів та їх пригоди.

Відомі аусштайґери

Маттіас Адріан

Бела Іволд Алтанс

Мануель Бауер

Фелікс Беннекенштайн

Йорг Фішер-Арон

Інго Хассельбах

Вольфганг Нідеррайтер

Примітки

Посилання

• Внутрішня еміграція // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 197.