Ауспіцій Тульський

Ауспіцій Тульський (лат. Auspicius Tullensis; фр. Auspice de Toul; dc490?) — єпископ Тульський у V столітті, п'ятим із записаних, і святим римо-католицької церкви. Також поет, відомий ямбічним віршем, заснованим на наголосі (а не на кількості, як у класичній латинській просодії). Це було нововведенням того часу. Зберігся його віршовий лист близько 470 року до Арбогаста, графа Трірського.

Ауспіцій Тульський
Народився	невідомо невідомо
Помер	478^[1] невідомо
У лику	святий

Ранні роки

Єпископ Авспіцій був частиною галло-римської аристократії, враховуючи також римського полководця франкського походження Арбоґаста, відомого за Феодосія Великого. Імовірно, народився на початку V століття і змінив Гелсіма на посаді єпископа Тула близько 478 року. Після більш ніж 500 років перебування в Римській імперії місто Туль (столиця Левків) потрапило під владу Королівства Франків, і, таким чином, Авспіцій був першим з єпископів Тула, який служив під керівництвом франків.

Смерть

Близько 485 року помер Сідоній, і, ймовірно, Авспіцій помер через кілька років (можливо, близько 490 року). Його наступником став святий Наш. Похований у могильнику Святого Мансуя, де його тіло було знайдено 1070 року під єпископатом Пібона.

Писання

Його рідкісні таланти та чесноти здобули йому повагу видатної людини свого часу. Він був другом поета Сідонія Аполлінарія, єпископа Клермона, і графа Арбогаста, губернатора Тріра при Хілдеріку I. Усі троє обмінялювались листуванням.

Арбогаст писав Сидонію з проханням проінструктувати його щодо його обов'язків і дати деякі пояснення священним книгам, але Сідоній вибачився і передав його до святого Лупуса, єпископа Труа або до Ауспіція, єпископа Тульського, обидва відзначалися глибокими знаннями та високим рангом. Граф звернувся до Ауспіція, і той надіслав йому дуже компліментарну відповідь у віршах. Лист був написаний десь між 460 і 475 роками. У ньому Ауспіцій хвалив Арбогаста за його навички латинської мови, а також натякнув на кінець римського панування. «...поки ти живеш і говориш, хоча латинське панування впало на кордонах, (латинські) слова не коливаються. Він високо оцінив високе походження і шляхетну вдачу князя. Він був більшим за свого предка з тим самим ім'ям, бо помер як язичник, але Арбогаст був християнином. Він також застерігає його від жадібності. Впевнений, що Арбогаст прийняв це близько до серця, Ауспіцій бачив у ньому майбутнього єпископа. Насправді, можливо, пізніше він став єпископом Шартрським. Нарешті він закликає його зустрітися з єпископом Трірським Ямвлихом.

Текст написано у віршовій формі 164 куплетів чотирьохстрофного ямбу. Він вважається раннім зразком ритмічної гімнстрофії, у слові переважає акцент. Як поет, він був першим західним, який прийняв ямбічний ритм, похідний від сатурніанського метра, бажаного метра римської народної та світської поезії. Поема збереглася в збірці різних творів, написаних або надісланих да Аустразії, яка була складена в 585 році. Єдиний збережений рукопис — Cod. Vaticano-Palatinus 869 s.IX.

Вшанування

Бревіарій Тульської єпархії завжди давав йому титул святого Авспіція. У Римському мартирологі його свято — 8 липня.

Примітки

1. opac.vatlib.it
   d:Track:Q84353965
2. A.D. Thiéry, Histoire de la ville de Toul et de ses évêques, suivie d'une notice de la cathédrale, vol. 1, Paris, Roret, 1841, p. 37.
3. Wilhelm Brandes, Des Auspicius von Toul Rhythmische Epistel an Arbogast von Trier, Wolfenbüttel, 1905
4. Penny MacGeorge, Late Roman Warlords (2002), p. 75
5. Lettre de St Auspice in Duchêne, Recueil des Historiens de France, vol 1, p.824
6. Blume, Clemens. "Hymnody and Hymnology." The Catholic Encyclopedia Vol. 7. New York: Robert Appleton Company, 1910. Ця стаття містить текст з джерела, що зараз в суспільному надбанні.

Подальше читання

• Брандес, Вільгельм. Ритмічне послання Ауспіція Тульського до Арбогаста Трірського . Вольфенбюттель 1905 р. Оцифрований (PDF, 1,3 МБ)
• Шанц, Мартін і Хозіус, Карл. Історія римської літератури . Том 4.2. Мюнхен 1971 (передруковано з 1920), с. 379f.
• Бехер, Матіас. Хлодвіг І .: Піднесення Меровінгів і кінець Стародавнього світу . Мюнхен 2011, с. 122.