Асархаддон

Асархаддон, Ашшур-ах-ід-дін (аккад. Ашшур подарував брата) — цар Ассирії, син Синаххеріба від вавилонянки Накії, правив у 680–669 до н. е.. Один з наймогутніших царів Ассирії за усю її історію.

Асархаддон
Народився	8 століття до н. е.
Помер	26 жовтня 669 до н. е.^[1] Харран, Парфія
Країна	Ассирія Вавилон
Діяльність	суверен
Знання мов	аккадська
Посада	Цар Ассирії^[d] і Цар Вавилону^[d]
Батько	Сін-аххе-еріба
Мати	^d
У шлюбі з	^d^[1]
Діти	Шамаш-шум-укін, Ашшурбаніпал і ^d
Медіафайли у Вікісховищі

Створення міжнародної коаліції — Асархаддон і васали

Асархаддон, зображення на так званій «переможній стелі». Фрагмент того ж зображення, що й ліва, але з деталями. Після 671 до н. е. Пергамський музей, Берлін

Життєпис

Вже за декілька років до смерті батька був призначений спадкоємцем трону і усі ассирійці присягнули йому на вірність. Усе це викликало обурення з боку старших братів Ассархаддона, які організували замах на свого батька, однак вбивши Синаххеріба, вони пересварилися через те, що кожен хотів бути царем. Цим скористався Ассархадон, який в той час був в одній з західних провінцій. Він повів вірні йому війська на Ніневію і, захопивши владу, проголосив себе царем. Для того, щоб заручитися підтримкою впливових кіл в державі, він вирішив покращити стосунки з жерцями і запровадив спеціальний податок на користь храмів.

На відміну від батька, який знищив Вавилон, Асархадон, навпаки, відбудував та заселив місто. Усі вавилоняни, які знаходилися в рабстві в Ассирії, були звільнені й відправлені на батьківщину. До відновлення Вавилону було залучено десятки тисяч людей та найкращі ассирійські архітектори, серед яких і Арадах-хешу, під орудою якого був збудований знаменитий зикурат Етеменанкі. Тож недарма цар потім хвалився у своїх надписах, що відбудував Вавилон кращим, ніж той був.

Продовжив завоювання свої попередників. У 679 до н. е. уклав угоду про оборону проти кімерійців з урартським царем Русою. Ассирійці зіштовхнулися з кімерійцями в південно-східній Малій Азії і розбили їх. Уривок з ассирійських джерел, де Ассархаддон говорить про «воїнів гімірра», дав підставу ототожнювати їх з кімерійцями.
Потім ассирійці воювали проти повсталого Сидона, який захопили і зруйнували, а його царя Абді-Мількутті — стратили. Після цього Асархаддон уклав договір з царем Тіру Баалом, за яким ассирійці могли використовувати його флот і завдяки цьому встановили свою гегемонію в Східному Середземномор'ї. Міста Кіпру визнали владу Асархаддона і відправили йому подарунки.

У 676 до н. е. здійснив невдалий похід до Аравії.

У 674 до н. е. ассирійці вперше спробували завоювати Єгипет, але були відбиті. В 673–672 до н. е. завоював Шубрію — напівнезалежну область між Ассирією та Урарту, куди тікали раби. Шубрію було підкорено, а рабів повернуто господарям. Але тим часом на сході повстали три області, які пізніше утворили Мідійське царство. Зайнятий підготовкою походу в Єгипет цар не придушив це повстання.

У 671 до н. е. розпочав війну з Єгиптом, приводом для якої став перехід підвладного ассирійцям правителя Сидона під руку фараона Тахарки та їх спільна підготовка до війни з Ассирією. Асархаддон розбив війська фараона Тахарки і зайняв Мемфіс, змусивши самого Тахарку втекти на південь. Ассирійський цар зберіг при владі місцевих правителів дельти, одного з яких, Нехо І, він призначив новим фараоном. Асархадон в своєму надписі розписує як осипав милостями Нехо і залишив у нього «радників і послів для нашого з ним союзу», окрім наглядачів-радників Асархаддон залишив і гарнізони. На Єгипет було накладено щорічну данину в 180 кілограмів золота і 9 тон срібла. Але як тільки ассирійський цар з військом повернувся додому, Тахарка повернув собі владу в Єгипті.

Після повернення з єгипетського походу Асархаддон зайнявся домашніми справами — старшого сина Ашурбаніпала він призначив спадкоємцем ассирійського трону, а молодшого, від вавилонянки, Шамашшумукіна — царем Вавилону.

У 669 до н. е. в Єгипті розпочалося повстання. Асархаддон знову повів війська, які розбили армію фараона і підкорили Нижній Єгипет, але сам помер в дорозі.

Див. також

• Ахікар

Примітки

1. https://gw.geneanet.org/lizennwenn?lang=en&n=d+assyrie&oc=0&p=assarhaddon
2. Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
   d:Track:Q47757534d:Track:Q2826570
3. За іншими джерелами в 681—669 роках до нашої ери
4. Можливо, це стало результатом впливу та виховання його матері вавилонянки
5. Гаврилюк Н. О. Гіміррі [ 9 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — .

Джерела

• Amitai Baruchi-Unna, "Crossing the Boundaries: Literary Allusions to the Epic of Gilgamesh in the Account of Esarhaddon's Egyptian Campaign, " in Mordechai Cogan and Dan'el Kahn (eds), Treasures on Camels' Humps: Historical and Literary Studies from the Ancient Near East Presented to Israel Eph'al (Jerusalem, Magnes Press, 2008),
• Erle Leichty, "Esarhaddon's Eastern Campaign, " in Mordechai Cogan and Dan'el Kahn (eds), Treasures on Camels' Humps: Historical and Literary Studies from the Ancient Near East Presented to Israel Eph'al (Jerusalem, Magnes Press, 2008),
• David Damrosch, The buried book: The Loss and Rediscovery of the Great Epic of Gilgamesh (Henry Holt and Co., 2007),
• Barbara N. Porter (1993). Images, power, and politics: figurative aspects of Esarhaddon's Babylonian policy. American Philosophical Society. pp. 62–. . Retrieved 8 June 2011.

Посилання

• A summary of Assyrian kings [ 8 квітня 2020 у Wayback Machine.]
• The murderer of Sennacherib [ 18 лютого 2020 у Wayback Machine.] — by
• Esharhaddon's Syrio-Palestinian Campaign [ 26 січня 2021 у Wayback Machine.]
• Esarhaddon Chronicle [ 10 листопада 2016 у Wayback Machine.]