Арнольд Шенберґ

Арнольд Ше́нберг (нім. Arnold Schönberg; 13 вересня 1874, Відень — 13 липня 1951) — австрійський композитор, художник, педагог, музичний теоретик, диригент єврейського походження. Найбільший представник музичного експресіонізму, засновник Нової віденської школи, автор таких технік, як додекафонія і серійна техніка.

Арнольд Шенберг
Arnold Schönberg
Зображення
Арнольд Шенберг. Лос-Анджелес, 1948
Основна інформація
Повне ім'я	Арнольд Франц Вальтер Шенберг
Дата народження	13 вересня 1874(1874-09-13)
Місце народження	Леопольдштадт, Відень, Австрія
Дата смерті	13 липня 1951(1951-07-13) (76 років)
Місце смерті	Лос-Анджелес, Каліфорнія
Причина смерті	інфаркт міокарда
Поховання	Віденський центральний цвинтар
Роки активності	1897—1951
Громадянство	Австрія^[1]^[2], США, Австро-Угорщина і Німеччина^[2]
Професія	композитор, педагог, диригент, музикознавець
Вчителі	Александр фон Цемлінський
Відомі учні	^d, Альбан Берг, Віктор Ульман, ^d, ^d, ^d, , Джон Кейдж, Антон Веберн, ^d, (Едуард Штейерманн), ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, (Генріх Яловець), ^d, ^d, ^d, ^d, ^d і ^d
Інструменти	фортепіано
Мова	англійська
Жанр	експресіонізм, атональна музика, додекафонія
Заклад	^d
Батько	^d^[2]
Діти	^d^[2], ^d, ^d^[2], ^d і ^d
schoenberg.org
Цитати у Вікіцитатах  Файли у Вікісховищі

Вважається одним з найвпливовіших композиторів початку XX-го століття.

Біографія

Шенберг народився 13 вересня 1874 року у Відні в сім'ї небагатого купця єврейського походження. З 8 років починає вчитись гри на скрипці, згодом — на віолончелі; приблизно у той самий час робить перші спроби компонування. У 15 років втратив батька. Композицію, музичну теорію та історію опановує здебільшого самостійно. Значний вплив на розвиток композитора мали уроки А. Цемлінського, хоч і тривали всього декілька місяців.

У 1895—1899 роках керував хором металургів у Штоккерау біля Відня, що давало доволі скромний заробіток. У 1901 одружується із Матильдою Цемлінською, і вони переїжджають до Берліна, де Шенберг працює диригентом у кабаре Ернеста Вольцогена. В цей період також певний час викладає в консерваторії Штерна. З 1903 викладає у школі Шварвальд у Відні. Серед його учнів — Антон фон Веберн, Альбан Берг, (Ернст Кшенек), Стефанія Туркевич, Еґон Веллес і Ганс Ейслер. У 1904 році входить до щойно заснованого Товариства творчих артистів-музикантів, яке, щоправда, майже одразу розпалося. 1907 року Шенберг також починає малювати картини, які в певний момент були відомішими публіці, ніж його музика.

Влітку 1908 року дружина Шенберга Матильда залишила його, закохавшись в художника Ріхарда Герстля. Коли вона повернулася до чоловіка і дітей, Герстль покінчив життя самогубством. Це збіглося з переглядом музичної естетики Шенберга, і кардинальною зміною стилю. В 1911 випускає підручник гармонії (Harmonielehre), в якому узагальнив свої міркування про музику та педагогічний досвід.

З 1925 — професор композиції в Прусській академії мистецтв у Берліні, де працював до 1933 року. 1933 року з приходом до влади нацистів був звільнений з посади професора й невдовзі змушений був покинути Німеччину й переїхати до Франції, а потім до США, де спочатку викладав у Консерваторії Малкина в Бостоні, з 1935 року — в університеті Південної Каліфорнії, а з 1936 року — в Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі. У 1940 році Шенберг отримав громадянство США. Композитор помер у Лос-Анджелесі 13 липня 1951 року.

Творчість

Заведено виділяти три творчих періоди Шенберга. Твори першого періоду (ор. 1-10, 12-14) продовжують традиції пізньоромантичного мистецтва Р. Ваґнера, А. Брукнера, Р. Штрауса і Г. Малера. Водночас уже ранній творчості Шенберга притаманні лаконічність викладу ідеї та прозора фактура. Критики відзначають також логічність розвитку і структурну чіткість у його творах, а також майстерну поліфонічну техніку, що зближує його з Й. Брамсом. Серед найзначніших творів — секстет («Просвітлена ніч») (1899) та симфонічна поема («Пелеас і Мелізанда») (1902).

У творах другого періоду 1905—1910 років («Камерна симфонія» (1906) та ін.) спостерігається схильність композитора до експресіонізму. Напружений емоційний лад творів цього періоду зближує композитора з поетами та художниками експресіоністами, творам цього періоду характерна напруженість, підвищена експресивність та деформованість образів, ускладнення тональної системи, загостреність засобів музичної виразності.

З 1909 року починається третій етап творчості Шенберга, що характеризується відмовою від тональної системи, та утвердженням атональності, що спирається на дисонантні інтервали без розв'язання у консонанс. Серед перших атональних творів — 3 фортепіанні п'єси ор.11 та монодрама «Очікування» (Erwartung) ор.17. У циклі мелодекламацій «Місячний П'єро» Шенберг пропонує принципово новий прийом вокального виконавства — (Шпрехгезанг) (нім. Sprechgesang — букв. мова-голос), це дещо середнє між вільним інтонуванням мови та співом.

Пошуки гармонічної організації звуків приводять композитора до винаходу додекафонії. Серед перших додекафонічних творів — Сюїта для фортепіано, ор.25 (1921—1923), варіації для оркестру (1928).

Цікаві факти

Арнольд Шенберг, картина Ріхарда Герстля, 1906.

Арнольд Шенберг потерпав на (трискаїдекафобію). Саме тому його остання опера має граматично неправильну назву («Мойсей і Арон») («Moses und Aron») замість правильної «Мойсей і Аарон» («Moses und Aaron»): друга назва складається з тринадцяти букв. Народившись 13-го числа, він усе життя вважав, що це погана прикмета, і 13-го числа помер. Одного разу Шенберг відмовився взяти в оренду будинок під номером тринадцять і боявся того дня, коли доживе до 76 років, бо в сумі ці цифри становлять тринадцять. 1950 року в зверненні до Шенберга композитор Оскар Адлер наголосив на зловісності суми 7 + 6, і це очевидно загострило фобію. Зі слів Ґертруди, дружини композитора, в останній день свого життя, 13 липня 1951 року, Шенберг не вставав з ліжка, відчувши наближення смерті. Помер цього ж вечора, об 11:45, не доживши до 11:47 — часу, в позначенні якого сума годин і хвилин становить тринадцять.

1898 року Шенберг перейшов на протестантську конфесію, а в 1933-му знову повернувся до юдаїзму, відбувши в паризькій синагозі належний обряд.

Твори

Опери

• «Очікування» («Erwartung») — Монодрама для сопрано і оркестру, op. 17 (1909)
• «Щаслива рука» («Die Glückliche Hand») — Драма з музикою для хору і оркестру, op. 18 (1910—1913)
• «З сьогодні на завтра» («Von heute auf morgen») — одноактна опера для 5 голосів і оркестру, op. 32 (1929)
• («Мойсей і Арон») («Moses und Aron») — Опера в трьох діях (1930—1950, незакінчена)

Для оркестру

• («Просвітлена ніч») («Verklärte Nacht»), op. 4 (1899)
• («Пісні Гурре») — для соліста, хору і оркестру (1900, оркеструва́ння 1911)
• («Пеллеас і Мелісанда») («Pelleas und Melisande») op. 5 (1902/03)
• Камерна симфонія № 1 op. 9 (1906)
• (5 п'єс для оркестру), op. 16 (1909)
• Три маленькі п'єси для камерного оркестру (1910)
• Варіації для оркестру, op. 31 (1926/28)
• Музика до кіносцени (Begleitmusik zu einer Lichtspielszene) для оркестру, op. 34 (1930)
• Камерна симфонія № 2, op. 38 (1906/39)
• Тема і варіації для духового оркестру, op. 43a (1943)
• Тема і варіації для симфонічного оркестру, op. 43b (1943)
• «Уцілілий з Варшави», op. 46 (1947)

Інструментальні концерти

• Концерт для скрипки з оркестром, op. 36 (1934/36)
• Концерт для фортепіано з оркестром, op. 42 (1942)

Для хору та оркестру

• «Всі обітниці» («Kol nidre») для хору і оркестру, op. 39 (1938)
• Прелюдія до «Genesis» для хору і оркестру, op. 44 (1945)
• «Сучасний псалом» для читця, змішаного хору і оркестру op. 50c (1950, незакінчений)

Для голосу із супроводом

• 2 Пісні — для баритона і фортепіано, op. 1 (1897—1898)
• 4 Пісні — для голосу і фортепіано, op. 2 (1899)
• 6 Пісень — для голосу і фортепіано, op. 3 (1899/1903)
• Пісні Гуре (Gurre-Lieder) (1901—1911)
• 8 Пісень — для сопрано і фортепіано, op. 6 (1903/05)
• 6 Пісень з оркестром, op. 8 (1903/05)
• 2 Балади — для голосу і фортепіано, op. 12 (1906)
• 2 Пісні — для голосу і фортепіано, op. 14 (1907/08)
• 15 віршів з «Книги висячих садів»

(15 Gedichte aus Das Buch der hängenden Gärten) Штефана Георге op. 15 (1908/09)

• «Herzgewächse» для високого сопрано, (челести), фісгармонії та арфи, op. 20 (1911)
• «Місячний П'єро» («Pierrot lunaire») — мелодрама для голосу і ансамблю на вірші , ор. 21 (1912)
• 4 Пісні для голосу і оркестру, op. 22 (1913/16)
• Серенада для ансамблю і баритона, op. 24 (1920/23)
• Ода Наполеонові для голосу і фортепіанного квінтету, op. 41 (1942)
• 3 Пісні для низького голосу і фортепіано op. 48 (1933—1943)

Для хору

• «Мир на землі» («Friede auf Erden»), op. 13 (1907)
• 4 П'єси для змішаного хору, op. 27 (1925)
• 3 Сатири для змішаного хору, op. 28 (1925/26)
• 6 п'єс для чоловічого хору, op. 35 (1930)
• «Тричі тисяча років» («Dreimal tausend Jahre») для змішаного хору, op. 50a (1949)
• 3 німецькі народні пісні для хору, op. 49 (1948)
• Псалм 130 «De profundis» («З глибини») для змішаного хору, op. 50b (1949—1950)

Камерно-інструментальні

• Струнний квартет № 1, ре мінор, op. 7 (1904/05)
• Струнний квартет № 2, фа-дієз мінор (з сопрано), op. 10 (1907/08)
• Духовий квінтет, op. 26 (1924)
• Сюїта, op. 29 (1925)
• Струнний квартет № 3, op. 30 (1927)
• Струнний квартет № 4, op. 37 (1936)
• Струнне тріо, op. 45 (1946)
• Фантазія для скрипки з фортепіано, op. 47 (1949)

Для інструментів соло

• 3 П'єси для фортепіано, op. 11 (1909)
• 6 Маленьких п'єс для фортепіано, op. 19 (1911)
• 5 П'єс для фортепіано, op. 23 (1920/23)
• Сюїта для фортепіано, op. 25 (1921/23)
• 2 П'єси для фортепіано, op. 33a (1928) & 33b (1931)
• Варіації на «Речитатив» для органу, op. 40 (1941)

Див. також

• (4527 Шенберг) — астероїд, названий на честь композитора.

Примітки

1. LIBRIS — 2012.
   d:Track:Q1798125
2. Catalog of the German National Library
   d:Track:Q23833686
3. Ганс Гайнц Штуккеншмідт. Арнольд Шенберг / пер. Л. Черкас. — Львів, 1998. — (на правах рукопису).
4. Boguslaw Schaeffer. Klasycy Dodekafonii. — Kraków: Polskie Wydawnictwo Muzyczne, 1961.
5. . Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 18 лютого 2016.
6. Зі слів знайомої подружжя Шенберґів, Каті Манн. Див.: Lebrecht, Norman. 1985. The Book of Musical Anecdotes. New York: Simon & Schuster; London: Sphere Books. P. 294.
7. . Архів оригіналу за 16 травня 2016. Процитовано 18 лютого 2016.
8. Шёнберг Арнольд // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
9. Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — .

Джерела

• Муз. енциклопедія, 1981
• (рос.)
• І. Соллертинський. Арнольд Шенберґ [ 29 листопада 2019 у Wayback Machine.](укр.)

Посилання

• Шонберґ // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.

Бібліографія

• Соллертинский И. И. Арнольд Шёнберг. Л., 1934
• Павлишин С. Арнольд Шёнберг: Монография. — М., 2001. — 477 с.
• Auner, Joseph. A Schoenberg Reader. Yale University Press. 1993. .
• Brand, Julianne; Hailey, Christopher; and Harris, Donald, editors. The Berg-Schoenberg Correspondence: Selected Letters. New York, London: W. W. Norton and Company. 1987. .
• Schoenberg, Arnold. Structural Functions of Harmony. (Перевод Леонарда Штайна) New York, London: W. W. Norton and Company. 1954, 1969 (revised). .
• Schoenberg, Arnold (translated by Roy E. Carter). Harmonielehre (translated title Theory of Harmony). Berkeley, Los Angeles: University of California Press. Originally published 1911. Translation based on Third Ed. of 1922, published 1978. .
• Schoenberg, Arnold (edited by Leonard Stein). Style and Idea. London: London, Faber & Faber [1975]. . Some translations by Leo Black; this is an expanded edition of the 1950 Philosophical Library (New York) publication edited by . The volume carries the note Several of the essays…were originally written in German [and translated by Dika Newlin] in both editions.
• Schoenberg, Arnold (edited by Gerald Strang and Leonard Stein). Fundamentals of Musical Composition. Belmont Music Publishers
• Schoenberg, Arnold. Die Grundlagen der musikalischen Komposition. Universal Edition
• Schoenberg, Arnold. Preliminary Exercises in Counterpoint. Los Angeles: Belmont Music Publishers 2003
• Shawn, Allen. Arnold Schoenberg's Journey. New York: Farrar Straus and Giroux. 2002. .
•  — Bob Fink. Reviews; . One or more chapters deal with modern music, atonality and Schoenberg.
• Weiss, Adolph (March-April 1932). «The Lyceum of Schonberg», Modern Music 9/3, 99-107