Антоніо Кафієро

Анто́ніо Франсі́ско Кафіє́ро (ісп. Antonio Francisco Cafiero, 12 вересня 1922 — 13 жовтня 2014) — аргентинський політик, глава уряду країни упродовж чотирьох днів на зламі 2001–2002 років.

Антоніо Кафієро
ісп. Antonio Cafiero
Антоніо Кафієро
Сенатор
2 січня 2002 — 10 грудня 2005
Прем'єр-міністр Аргентини
30 грудня 2001 — 2 січня 2002
Президент	Едуардо Каманьйо
Попередник	Луїс Бернардо Лускіньйос
Наступник	Хорхе Мілтон Капітаніч
Сенатор
10 грудня 1993 — 10 грудня 2001
Губернатор провінції Буенос-Айрес
11 грудня 1987 — 11 грудня 1991
Попередник	Алехандро Аррендаріс
Наступник	Едуардо Дуальде
Депутат Конгресу
10 грудня 1985 — 10 грудня 1987
Міністр економіки
14 серпня 1975 — 3 лютого 1976
Президент	Марія Естела Мартінес де Перон
Попередник	Педро Хосе Боннані
Наступник	Еміліо Мондельї
Губернатор провінції Мендоса
3 серпня 1974 — травень 1975
Попередник	Карлос Мендоса
Наступник	Луїс Марія Родрігес Марко дель Понт
Міністр зовнішньої торгівлі
4 червня 1952 — 15 квітня 1955
Президент	Хуан Домінго Перон
Попередник	Роберто Арес
Наступник	Хуліо Мануель Палареа
Народився	12 вересня 1922(1922-09-12) Буенос-Айрес, Аргентина
Помер	13 жовтня 2014(2014-10-13) (92 роки) Буенос-Айрес, Аргентина
Відомий як	економіст, державний діяч, дипломат, політик, викладач університету
Місце роботи	Університет Буенос-Айреса
Громадянство	Аргентина
Освіта	Університет Буенос-Айреса
Alma mater	Університет Буенос-Айреса
Політична партія	Хустисіалістська партія
У шлюбі з	Ана Гойтья
Діти	10
Професія	бухгалтер
Релігія	католик
Нагороди	^d
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Кафієро народився у Буенос-Айресі. Навчався в Університеті Буенос-Айреса, де був головою студентської асоціації. Здобув економічну освіту у 1944, а у 1948 році отримав ступінь доктора економічних наук, займався викладацькою діяльністю з 1952 до 1984 року. З часів масових демонстрацій 17 жовтня 1945 року Кафієро став палким пероністом й виступав на підтримку Хуана Перона. У 1952 році він увійшов до адміністрації останнього як міністр закордонної торгівлі, де працював до 1954 року. Одружився з Аною Гоїтія, у шлюбі народилось десятеро дітей.

Кафієро обіймав посади у національному хустисіалістському русі з 1962 року, а також у різних закладах Хустисіалістської партії на національному рівні та у провінції Буенос-Айрес. Після повернення пероністів до влади в результаті загальних виборів 1973 року Кафієро був призначений міністром торгівлі в останньому уряді Хуана Перона (1974). Після смерті останнього пост президента зайняла його дружина Ісабель Перон, тоді Кафієро зайняв посаду федерального інтервентора провінції Мендоса (1974–1975), а потім пост посла у Європейському економічному співтоваристві та Бельгії (1975). У серпні 1975 року Кафієро був призначений на посаду міністра економіки. На цьому посту він боровся з наслідками економічної політики свого попередника, але і його спроби вирівняти ситуації не мали успіху, тому його було звільнено у лютому 1976 року. Після цього він упродовж нетривалого часу був послом у Ватикані (до березневого перевороту 1976 року).

Кафієро проголошує про відродження пероністського руху незадовго до відновлення демократії в країні у 1983 році

Він заснував Рух за єдність, солідарність та організованість у вересні 1982 року, реформістську фракцію Хустисіалістської партії. У 1985 році Кафієро був обраний до палати депутатів аргентинського парламенту, а у 1987 році став губернатором провінції Буенос-Айрес. Обраний головою Хустисіалістської партії, він брав участь у першому турі президентських виборів у травні 1988 року, але програв. В результаті президентом став Карлос Менем.

Новий президент призначив Кафієро послом у Чилі у 1992 році, а у 1993 році він повернувся на своє виборне місце у Сенаті. Він брав участь в обговоренні змін до конституції у 1994 році, які зробили можливим переобрання Менема на другий термін. Також до конституції було включено статтю 129, яка надала Буенос-Айресу більші самоврядні повноваження.

Кафієро був знову обраний до Сенату у 2001 році. Того ж року він посів пост глави уряду, з якого пішов через втрату слуху, після чого повернувся до Сенату, в якому пробув до виходу на пенсію у 2005 році.

У 2006 році Кафієро звинуватили, разом з Ісабель Перон та деякими іншими колишніми міністрами, у причетності до зникнення кількох членів опозиції у 1976 році. Ісабель Перон та її уряд видали 6 жовтня 1975 року указ, що передбачав «проведення військових та внутрішніх операцій зі знищення усіма способами підривної діяльності на території країни» (див. також брудна війна). Кафієро під час судового процесу заявив, що дізнався про факти порушення прав людини тільки після військового перевороту і скидання уряду Ісабель Перон 24 березня 1976 року.

Кафієро очолював Постійну конференцію політичних партій країн Латинської Америки та Карибського басейну з 2005 року.

Родина

У 1994 році Кафієро втратив дружину, яка померла у п'ятдесятирічному віці. Його син, , у 2008 році був призначений на пост посла у Ватикані. Він був членом палати депутатів від Хустисіалістської партії, а також міністром соціального розвитку в адміністраціях президентів Фернандо де ла Руа та Едуардо Дуальде, очолював також міністерство безпеки провінції Буенос-Айрес. Інший його син, , був депутатом з 1997 до 2005 року.

Примітки

1. Офіційний сайт [ 6 листопада 2006 у Wayback Machine.].
2. Antonio Cafiero: soy leyenda. La Nación. Архів оригіналу за 1 жовтня 2012. Процитовано 21 березня 2012.
3. Conceden la eximición de prisión a Cafiero en una causa por desaparecidos durante la dictadura [ 30 квітня 2010 у Wayback Machine.].
4. .Testimony of Antonio Cafiero [ 2017-09-27 у Wayback Machine.]
5. Autoridades. COPPPAL. Архів оригіналу за 1 жовтня 2012. Процитовано 21 березня 2012.
6. Designan a Juan Pablo Cafiero embajador ante el Vaticano
7. . Архів оригіналу за 26 травня 2008. Процитовано 21 березня 2012.
8. . Архів оригіналу за 17 травня 2009. Процитовано 21 березня 2012.