Андреа Мандорліні

Андреа Мандорліні (італ. Andrea Mandorlini, нар. 17 липня 1960, Равенна) — італійський футболіст, що грав на позиції захисника. По завершенні ігрової кар'єри — тренер.

Андреа Мандорліні
Андреа Мандорліні
Особисті дані
Народження	17 липня 1960(1960-07-17)^[1]^[2] (63 роки)
	Равенна, Емілія-Романья, Італія
Зріст	182 см
Вага	74 кг
Громадянство	Італія
Позиція	захисник
Юнацькі клуби
1970—1978
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1978–1980 «Торіно» 27 (0) 1980–1981 «Аталанта» 34 (1) 1981–1984 «Асколі» 73 (5) 1984–1991 «Інтернаціонале» 180 (9) 1991–1993 «Удінезе» 42 (2)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада 1993–1994 «Манцанезе» 1994–1998 (помічник) 1998–1999 «Трієстина» 1999–2002 «Спеція» 2002–2003 «Віченца» 2003–2004 «Аталанта» 2005–2006 «Болонья» 2006–2007 «Падова» 2007 «Сієна» 2008–2009 «Сассуоло» 2009–2010 «ЧФР Клуж» 2010–2015 «Верона» 2017 «Дженоа» 2018 «Кремонезе» 2020– «Падова»
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.

Як гравець найбільших результатів досягнув виступаючи за «Інтернаціонале», з яким став чемпіоном Італії та володар Суперкубка Італії та Кубка УЄФА. Як тренер очолював ряд італійських клубів, а також румунський «ЧФР Клуж», з яким став чемпіоном Румунії та володарем Кубка і Суперкубка Румунії.

Ігрова кар'єра

Народився 17 липня 1960 року в місті Равенна. Вихованець футбольної школи клубу .

Андреа Мандорліні під час виступів за «Інтернаціонале».

У дорослому футболі дебютував 4 лютого 1979 року виступами за команду клубу «Торіно», в якій провів два сезони, взявши участь у 27 матчах Серії А. Він покинув Турин в 1980 році, щоб приєднатися до команди Серії Б «Аталанти». Втім команда посіла 18-те місце і вилетіла до третього дивізіону, а Мандорліні повернувся в елітний дивізіон, де став грати за «Асколі» з 1981 по 1984 рік.

Своєю грою за останню команду привернув увагу представників тренерського штабу «Інтернаціонале», до складу якого приєднався 1984 року. Відіграв за «нераззуррі» наступні сім сезонів своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі «Інтернаціонале», був основним гравцем захисту команди, граючи на позиції ліберо. За цей час у 1989 році виборов титул чемпіона Італії та став володарем Суперкубка Італії, а в своєму останньому сезоні в клубі, став переможцем Кубка УЄФА 1990/91.

Завершив професійну ігрову кар'єру у клубі «Удінезе», за який виступав протягом 1991—1993 років, вийшовши з командою з Серії Б до Серії А.

Кар'єра тренера

Розпочав тренерську кар'єру відразу ж по завершенні кар'єри гравця, 1993 року, очоливши тренерський штаб клубу «Манцанезе» з Серії D. Після цього працював асистентом у рідній .

1998 року став головним тренером команди «Трієстина» з Серії С2, з якою програв у плей-оф і не зумів повиситись у класі, втім вже наступного сезону тренуючи інший клуб, «Спецію», він посів перше місце, не зазнавши жодної поразки за сезон у чемпіонаті. Після цього ще два сезони керував командою у Серії С1, але не зумів вивести її до другого дивізіону, посівши п'яте і друге місце відповідно.

У сезоні 2002/03 років Мандорліні керував «Віченцою», посівши восьме місце у Серії Б, після чого очолив «Аталанту». З цією командою Мандорліні посів 5-те місце у сезоні 2003/04 і вийшов у Серію А. Втім дебютний досвід роботи у вищому дивізіоні для Андреа виявився вкрай невдалим: у сезоні 2004/05 клуб у перших 14 іграх не здобула жодної перемоги у чемпіонаті (7 нічиїх і 7 поразок), через що у листопаді був звільнений.

Згодом Мандорліні недовго працював з командами нижчих дивізіонів «Болонья» (Серія Б) і «Падова» (Серія С1), а 12 червня 2007 року знову очолив клуб вищого дивізіону «Сієну». Втім і цього разу в Серії А Андреа не зумів себе проявити, тому вже 12 листопада, після поразки в дербі від «Ліворно» (2:3), Мандорліні був звільнений з результатом 9 очок (1 перемога у 12 матчах Серії А) і останнім місцем у таблиці.

У липні 2008 року Мандорліні став новим головним тренером «Сассуоло», яке мало провести свій історичний дебютний сезон у італійському другому дивізіоні. Мандорліні привів «Сассуоло» до вражаючого сьомого місця, після чого залишив команду за взаємною згодою в червні 2009 року.

З листопада 2009 року його оголосили новим головним тренером румунської команди «ЧФР Клуж» і в першому ж сезоні виграв з командою усі три головних національних трофеї — чемпіонат, Кубок і Суперкубок Румунії. Втім наступний сезоні команда розпочала вкрай невдало і вже 15 вересня 2010 року Андреа Мандорліні було звільнено лише за кілька днів до дебютного матчу команди в груповому етапі Ліги чемпіонів УЄФА проти «Базеля».

9 листопада 2010 року Мандорліні став новим головним тренером клубу третього дивізіону «Верона» і в першому ж сезоні вивів команду до Серії Б, а 2012 року, посівши друге місце, вивів клуб до вищого дивізіону. У Серії А Андреа займав з «Вероною» 10 і 13-те місця, рятуючи їх від вильоту і лише 30 листопада 2015 року Мандорліні було звільнено після п'ятирічного керівництва командою, оскільки та у сезоні 2015/16 в перших 14 іграх не здобула жодної перемоги (6 нічиїх і 8 поразок).

19 лютого 2017 року очолив інший клуб Серії А «Дженоа», замінивши Івана Юрича, де знову не зумів надовго затриматись і після шести ігор, в яких здобув лише одну перемогу, 10 квітня Мандорліні був звільнений і Юрич повернувся до роботи з командою.

Згодом з 24 квітня 2018 року по 4 листопада 2018 року очолював клуб Серії Б «Кремонезе».

20 лютого 2020 року став головним тренером третьолігової «Падови».

Статистика виступів

Статистика клубних виступів

Сезон	Команда	Чемпіонат			Національний кубок			Континентальні кубки			altre Coppe			Усього
		Ліга	Ігор	Голів	Ліга	Ігор	Голів	Ліга	Ігор	Голів	Ліга	Ігор	Голів	Ігор	Голів
1978–79	«Торіно»	A	5	0	КІ	0	0	КУЄФА	0	0	-	-	-	5	0
1979–80		A	22	0	КІ	5	0	КУЄФА	2	0	-	-	-	29	0
Усього за «Торіно»			27	0		5	0		-	-		-	-	34	0
1980–81	«Аталанта»		34	1	КІ	4	0	-	-	-	-	-	-	38	1
1981–82	«Асколі»	A	27	2	КІ	4	1	-	-	-	-	-	-	31	3
1982–83		A	17	1	КІ	6	0	-	-	-	-	-	-	23	1
1983–84		A	29	2	КІ	7	0	-	-	-	-	-	-	36	2
Усього за «Асколі»			73	5		17	1		-	-		-	-	90	6
1984–85	«Інтернаціонале»	A	29	0	КІ	11	1	КУЄФА	10	0	-	-	-	50	1
1985–86		A	26	0	КІ	6	1	КУЄФА	10	1	-	-	-	42	1
1986–87		A	30	1	КІ	8	1	КУЄФА	7	0	-	-	-	45	1
1987–88		A	27	2	КІ	11	0	КУЄФА	6	-	-	-	-	44	2
1988–89		A	26	3	КІ	8	0	КУЄФА	4	0	-	-	-	38	3
1989–90		A	24	3	КІ	3	0	КЧ	2	0	-	-	-	29	3
1990–91		A	18	0	КІ	2	0	КУЄФА	7	1	-	-	-	27	1
Усього за «Інтернаціонале»			180	9		49	2		46	2		-	-	275	13
1991–92	«Удінезе»		31	2	КІ	0	0	-	-	-	-	-	-	31	2
1992–93		A	11	0	КІ	0	0	-	-	-	-	-	-	11	0
Усього за «Удінезе»			42	2		0	0		-	-		-	-	42	2
Усього за кар'єру			356	16		75	4		48	2		-	-	479	22

Титули і досягнення

Як гравця

• Чемпіон Італії (1):

«Інтернаціонале»: 1988–89

• Володар Суперкубка Італії з футболу (1):

«Інтернаціонале»: 1989

• Володар Кубка УЄФА (1):

«Інтернаціонале»: 1990–91

Як тренера

• Чемпіон Румунії (1):

«ЧФР Клуж»: 2009–2010

• Володар Кубка Румунії (1):

«ЧФР Клуж»: 2009–10

• Володар Суперкубка Румунії (1):

«ЧФР Клуж»: 2010

Особисте життя

У Мандорлі є два сини: ^[en] і ^[en], які також стали футболістами. Брат Андреа Паоло загинув в автомобільній аварії в 2013 році.

Примітки

1. Transfermarkt.de — 2000.
   d:Track:Q2449070
2. BDFA
   d:Track:Q19368470
3. Panini, ред. (28). Calciatori ‒ La raccolta completa Panini 1961-2012. Т. Vol. 4 (1987-1988). с. 37. {{}}: Пропущений або порожній |url= ()
4. La scheda di Andrea MANDORLINI.
5. Andrea Mandorlini è il nuovo allenatore del Sassuolo Calcio (Italian) . US Sassuolo Calcio. 7 липня 2008. Архів оригіналу за 22 липня 2010. Процитовано 7 липня 2008.
6. Sassuolo: Mandorlini se ne va (Italian) . ANSA. 10 червня 2009. Процитовано 10 червня 2009. ^{[недоступне посилання з 01.10.2010]}
7. Bun venit, Andrea Mandorlini! (Romanian) . CFR Cluj. 15 листопада 2009. Архів оригіналу за 19 листопада 2009. Процитовано 16 листопада 2009.
8. Mandorlini-Cluj: l'idillio è finito (Italian) . La Stampa. 13 вересня 2010. Архів оригіналу за 3 вересня 2012. Процитовано 25 листопада 2010.
9. (Italian) . Corriere dello Sport – Stadio. 9 листопада 2010. Архів оригіналу за 13 жовтня 2012. Процитовано 25 листопада 2010.
10. (Italian) . Corriere dello Sport – Stadio. 30 листопада 2015. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 1 грудня 2015.
11. (Italian) . Genoa CFC. 19 лютого 2017. Архів оригіналу за 20 лютого 2017. Процитовано 20 лютого 2017.
12. . Архів оригіналу за 12 квітня 2017. Процитовано 29 січня 2019.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()
13. (Italian) . U.S. Cremonese. 24 квітня 2018. Архів оригіналу за 24 квітня 2018. Процитовано 29 січня 2019.
14. (Italian) . TuttoMercatoWeb. 4 листопада 2018. Архів оригіналу за 5 листопада 2018. Процитовано 4 листопада 2018.
15. (Пресреліз) (Italian) . Calcio Padova. 20 січня 2020. Архів оригіналу за 28 січня 2020. Процитовано 23 березня 2020.
16. Roberto Romin (5 novembre 2011). Mandorlini: "Pronto a dimostrare il mio valore". il Resto del Carlino. Процитовано 19 maggio 2013.
17. Sergio Zanca (2 novembre 2011). Mandorlini, il debutto è in famiglia. bresciaoggi.it. Процитовано 19 maggio 2013.
18. (Italian) . A.C. Rimini 1912. 8 квітня 2013. Архів оригіналу за 1 жовтня 2015. Процитовано 29 вересня 2015.

Посилання

• Андреа Мандорліні на сайті transfermarkt.com (англ.)
• Андреа Мандорліні на сайті worldfootball.net (англ.) (нім.) (фр.) (ісп.) (порт.) (італ.) (нід.) (пол.)