Анатолій Давидов

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Давидов.

Анато́лій Іва́нович Дави́дов (*8 лютого 1938(19380208) с. Бочечки Конотопського району Сумської області — †5 січня 2002, Київ) —український письменник. Член Спілки письменників України від 1976, лауреат літературних премій.

Давидов Анатолій Іванович
Народився	8 лютого 1938(1938-02-08) Бочечки, Конотопський район, Київська область, Українська РСР, СРСР
Помер	5 січня 2002(2002-01-05) (63 роки) Київ, Україна
Громадянство	СРСР,  Україна
Національність	українець
Діяльність	письменник,
Alma mater	Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя
Мова творів	українська
Роки активності	1961
Напрямок	література для дітей та юнацтва
Премії	Літературна премія ім. Лесі Українки (1987); Літературно-мистецька премія імені Олени Пчілки (1999)

Нагороди

• Літературна премія ім. Лесі Українки (1987);
• Літературно-мистецька премія імені Олени Пчілки (1999)

Життєпис

Народився 8 лютого 1938 року в селі Бочечки (за іншими даними — Бочки) (тепер Конотопського району Сумської області), батьки були вчителями, і передали йому цю професію у спадок. Анатолій Іванович мав сім'ю, двох синів. Помер у Києві 5 січня 2002 року. Похований на Лісному цвинтарі..

Закінчив 1960 факультет природознавства Ніжинського педінституту. Працював учителем біології. Деякий час був на комсомольській, від 1969 — на партійній роботі. Завідував відділом природознавства у журналі «Знання та праця»,1975—1984 був головним редактором журналу «Барвінок», 1984—1994 — директором видавництва «Молодь».

Почав друкуватися від 1961. Створив для дітей та юнацтва багато книг. Серед них найбільше науково-художніх, де розповідається про життя природи. У 60-і роки організував юнацький клуб «Біон» при Київському палаці піонерів, куди він запрошував науковців і письменників, з якими спілкувалися юннати (юні натуралісти). Серед знаних гостей були Микола Амосов, Олесь Бердник, та інші, як згадує тодішня учениця Олена Голуб.

Перша книжечка «Ширшає виднокруг» вийшла 1967, далі — «Сонячні вершники» (1969), «Експедиція „Суничка“» (1971), «Катамаран» (1974), «Голубий патруль» (1974), «Без креслень і кельми» (1975), «Знай, люби, бережи» (1979), «Скарб» (1980), «Сонечко спить у дзвониках» (1986), «Озивайко» (1987), «Не так вже й тісно на Землі» (1987), «Пригоди Озивайка», «Цілющий камінь», «Про Озивайка, лісовий люд та їхні незвичайні пригоди» та ін..

Збірка оповідань «Сонечко спить у дзвониках» дістала високу відзнаку — премію імені Лесі Українки(1987). У 1999 році за збірку «Цілющий камінь» Анатолій Давидов був удостоєний премії імені Олени Пчілки (1999).

Михайло Стельмах так визначив творчу індивідуальність цього автора:

« «Анатолій Давидов – письменник своєї землі, а отже, свого кореня і нев’янучої гілки. Йому близьке і дороге те, повз чого проходить людина байдужа, з холодним серцем, порожньою душею. Таким людям письменник нагадує : подивіться навколо себе, погляньте під ноги, не минайте ні роси, ні краси. Обережно ступайте по цій теплій і сивій одвіку, прабатьківській землі»

Окремі твори перекладено російською, білоруською, казахською, узбецькою, молдавською, німецькою, чеською, словацькою та ін. мовами.

Твори Давидова приваблюють глибоким знанням природи, любов'ю до неї, а також розумінням внутрішнього світу дітей. Письменник прагне прищепити їм бажання вивчати світ рослин і тварин, берегти його. Він пише й про людські стосунки, про дитячі справи, пригоди, вчить шанувати сучасне й минуле.

Цікаве оповідання «Вдячність» із циклу «Таємниці старого дуба». Дуб, наче жива істота, спостерігає все, що діється навкруги, пригадує своє довге життя, піклується про жолуді, які продовжують його рід. Але у дубі — дупло, й пишатися серед дерев йому вже недовго… Та ось приїхали до лісу люди — вчитель з учнями, полікували стовбур, замазали дупло, обгородили. І тут дуб із вдячністю впізнає у старому вчителеві юнака, якого він порятував у роки війни від ворога.

Оповідання це близьке до казки, які теж писав Давидов. Найкраща з них — про Озивайка, лісового хлопчика, який доглядає ліс, дружить з тими, хто любить природу.

Примітки

1. Давидов Анатолій Іванович. Енциклопедія Сучасної України [1] [ 9 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
2. Давидов Анатолій. Повні тексти творів.[2] [ 17 грудня 2018 у Wayback Machine.]
3. Національна бібліотека України для дітей[3] [ 17 грудня 2018 у Wayback Machine.]

Джерела

• Письменники Радянської України. — К., 1981. — С. 65.
• Давидова І. М. Давидов Анатолій Іванович // Українська літературна енциклопедія. — Т. 2. — К., 1990. — С. 5.
• Письменники України: Довідник. — Дніпропетровськ, 1996. — С. 72.

Література

• Столбін О. П. Знай, люби, бережи // Радянська школа. — 1980. — № 11.
• Назаревская Н. А. Знай, люби, береги // Детская литература. — 1980. — № 8.
• Кириченко П. Сокровища земли нашей // Радуга. — 1981. — № 3.
• Губарець В. До совісті і розуму людського // Дніпро. — 1986. — № 6.

Посилання