Айзик Гурвіц

Айзик Гурвіц (їд. אײַזיק הורװיץ‎; 19 грудня 1885, Дубоссари, Тираспольський повіт, Херсонська губернія — після 1965, ^[ru], Ізраїль) — єврейський письменник, журналіст і прозаїк, публіцист (їдиш, іврит), театральний режисер, що працював головним чином в Австралії.

Айзик Гурвіц
Псевдонім	Балакил
Народився	19 грудня 1885(1885-12-19) Дубоссари, Російська імперія
Помер	не раніше 1965 ^d, ^d, ^d, Північний округ, Ізраїль
Країна	Російська імперія
Місце проживання	Дубоссари Одеса Сибір Палестина Австралія Чикаго Нью-Йорк Яффа Найробі
Діяльність	письменник, журналіст, публіцист, театральний режисер
Членство	^d

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гурвіц.

Життєпис

Навчався в хедері в Дубоссарах і з приватними вчителями. Коли йому було шість років, його батько помер, сім'я бідувала і в п'ятнадцятирічному віці Айзик Гурвіц був змушений кинути навчання і почати працювати. Був учасником першої сіоністської організації в Дубоссарах, потім жив в Одесі і Сибіру, служив у Російській армії.

1907 року емігрував до Палестини, працював у різних поселеннях. На початку 1910 року поїхав в Австралію, працював на фабриці в Мельбурні, потім на золотовидобутку на заході країни. Повернувшись до Мельбурна без засобів до існування, змінив безліч професій, був режисером у декількох театральних компаніях на їдиші та івриті, співзасновником культурного товариства та національної бібліотеки «Кадіма» (1911).

Протягом 1912—1918 років жив у Чикаго та Нью-Йорку, брав участь у робочому русі під егідою соціалістичної партії та організації ^[en]». Приєднався до Єврейського легіону і воював на фронтах Першої світової війни в Палестині. Після демобілізації влаштувався на деякий час у Яффі, потім жив у Найробі (Кенія в Британській Західній Африці), де працював у лікарні, 1921 року повернувся до Австралії. 1951 року виїхав до Ізраїлю, де жив решту років.

Дебютував на івриті в газеті «Га-цфіра» (хаЦфіра, Варшава, 1903) публіцистикою і документальною прозою на тему . Публікувався в періодичних виданнях обома єврейськими мовами, зокрема «Дер фрайнд» (Варшава), «Шикагер форвертс» (Чикаго), «Їдише арбетер-велт» (Чикаго), «Їдише газете» (Нью-Йорк), «Ойстраліше їдише наєс» (Мельбурн). Став співзасновником газети «Ойстралієр лебн» (Австралійське життя) — однієї з двох щоденних газет Австралії на їдиші. У другому томі «Австралійського єврейського альманаху» (Ойстралиш-їдишер альманах) вийшла його робота про зародження єврейського культурного життя в Австралії. Книгу «Дос тог-бух фун а їдишн легіонер» (Щоденник єврейської легіонера) опубліковано в «Їдише арбетер-велт» у Чикаго; «Спогади золотошукача» (Ді зіхройнес фун а ґолд-ґребер) вийшли в нью-йоркській «Їдише газете». Книгу спогадів «Майн лебн» (Моє життя) видано в Буенос-Айресі 1965 року. Крім власного імені, публікувався під псевдонімом «Балакіл».

Книги

• מײַן לעבן: אױטאָביִאָגראַפֿיִע פֿון אַ ייִד אַ װאַנדערער (майн лебн: ойтобиографие фун а ид а вандерер — моя жизнь: автобиография еврея-странника). Буэнос-Айрес: Бридер Вертхейн (братья Вертхейн), 1965. — 301 стр.

Галерея

• Фотопортрет з дружиною Хаєю і сином (Мельбурн, 1931) [ 5 вересня 2017 у Wayback Machine.]

Примітки

1. Єврейський лексикон [ 30 червня 2020 у Wayback Machine.](англ.)
2. . Архів оригіналу за 5 березня 2020. Процитовано 27 червня 2020.
3. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 5 вересня 2017. Процитовано 27 червня 2020.
4. Фронтиспис книги [ 5 вересня 2017 у Wayback Machine.]: Дарчий напис автора також датовано 1965 роком.