Азосполука

А́зосполу́ки — органічні сполуки, у складі яких є азогрупа -N=N- , зв'язана з двома вуглеводневими радикалами. Відомі азосполуки з двома та більше азогрупами. Це похідні діазену (дііміду) HN=NH, коли обидва атоми Н заміщені на гідрокарбільні групи. Аліфатичні похідні нестабільні на відміну від відносно стійких ароматичних заміщених. Пр., азобензен або дифенілдіазен PhN=NPh.

Хімічна формула.

Азосполуки — кристалічні забарвлені речовини.

Обидва атоми N в цій групі мають sp2-гібридизацію. Азосполукам притаманна геометрична ізомерія. цис-Азоарени нестійкі, утворюються при опроміненні транс-азоаренів ультрафіолетом.

Мають слабкі основні властивості Багато з них не реагує з кислотами та лугами. Відновлюються до гідразосполук (пр., амонійсульфідом), сильними відновниками (солями Ti(III), Cr(II)) — до амінів. Окиснюються (надкислотами) до азоксисполук RN(O)–NR.

Азосполуки одержують відновленням нітросполук, взаємодією з ароматичними амінами та діазосполуками. Їх також отримують окисненням похідних гідразину:

${\displaystyle {\ce {R-NH-NH-R +I2 ->R-N=N-R +2HI}}}$

Азосполуки використовують як барвники, в медицині та в інших застосуваннях.

Значний внесок у вивчення азосполук зробив український хімік Петро Петрович Алексєєв (1840—1891).

Див. також

• Азокопуляція

Джерела

• Глосарій термінів з хімії / укладачі: Й. Опейда, О. Швайка ; Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет. — Донецьк : Вебер, 2008. — 738 с. — .
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1977. — Т. 1 : А — Борона. — 542, [2] с., [38] арк. іл. : іл., табл., портр., карти с. — С. 96.

Посилання

• Азосполуки [Архівовано 29 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Велика українська енциклопедія : у 30 т. / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — 2016. — Т. 1 : А — Акц. — 592 с. — .
• АЗОСПОЛУКИ [Архівовано 10 березня 2016 у Wayback Machine.] // Фармацевтична енциклопедія