Азарсков Валерій Миколайович

Вале́рій Микола́йович Аза́рсков (* 1944) — український науковець, доктор технічних наук.

Азарсков Валерій Миколайович
Народився	1 січня 1944(1944-01-01) (80 років) Галево^[d], Оснежицька сільрада, Пінський р-н, Пінська обл., Білоруська РСР, СРСР
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	педагог
Alma mater	Київський інститут інженерів цивільної авіації (1968)
Заклад	Інститут аеронавігації Національного авіаційного університету
Посада	директор (2010—2013)
Науковий ступінь	доктор технічних наук
Науковий керівник	Кухтенко Олександр Іванович
Нагороди	^d
Особ. сторінка	sula.nau.edu.ua/ukr/person/azarskov/azarskov.html

Життєпис

Народився 1944 року в місті Галево Брестської області Білорусі. 1968 року закінчує Київський інститут інженерів цивільної авіації.

Працював в інституті на різних інженерних посадах, начальником відділу в науково-дослідній частині та науково-дослідному моделюючому центрі — під науковим керівництвом академіка Олександра Кухтенка — над виконанням державної програми по створенню та впровадженню перших в СРСР тренажерів для тренування космонавтів до польотів на Місяць та на інші планети.

Брав участь у розробці, створенні та випробуваннях 2-х комплектів посадочного модуля космічного корабля-місячника «Сіріус», установці модулів в РКК «Енергія» та Центрі підготовки космонавтів.

1975 року закінчив аспірантуру за спеціальністю «обчислювальна математика», протягом 1977—1983 років працював помічником ректора інституту, поєднував науково-дослідну та викладацьку роботу. Захистив кандидатську дисертацію, тема «методика і алгоритми визначення в процесі експлуатації динамічних характеристик літальних апаратів» (в ній було вирішено проблеми підвищення динамічних характеристик літаків ТУ-144 й ТУ-160, згодом ця методика була застосована при проектуванні системи управління літака АН-124 «Руслан»).

Від 1982 року брав участь (як відповідальний виконавець) низки науково-дослідних робіт з проблем оптимізації систем управління динамічними об'єктами різного призначення. 1985 року присвоєне звання старшого наукового співробітника.

Протягом 1984—1991 років — член Міжвузівської координаційної секції Наукової ради АН СРСР з проблем навігації та управління рухом. З 1985 року брав участь в інституті (разом з Центром підготовки космонавтів) у проведенні комплексу наукових досліджень — по створенню тренажера для наскрізного моделювання динамічних факторів аерокосмічного польоту у часі підготовки космонавтів за програмою підготовки екіпажів корабля багаторазового використання «Буран» (на базі чотириступеневої центрифуги ЦФ-18). За допомогою цих робіт вдалося модернізувати систему управління рухомістю імітатора, створеного шведською фірмою АСЕА (із застосуванням обладнання та обчислювальної техніки з Франції та США).

1995 року закінчив докторантуру, займався науково-дослідною роботою на замовлення Міністерства промислової політики і Міністерства оборони України — по розробці концепції, методів й засобів для напівнатурного моделювання — з метою сертифікації, атестації та ресурсних випробувань літальних апаратів, систем наведення.

За цикл науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт «Розробка методології створення оптимальних і модифікації існуючих імітаторів аерокосмічного збуреного польоту і оптимальних систем стабілізації рухомих об'єктів» відзначений Премією імені академіка М. К. Янгеля Національної академії наук України.

1998 року захистив докторську дисертацію та тему «методологія оптимальної модернізації управління аерокосмічними імітаторами польоту і тренажерами».

Лавреат Державної премії України в галузі науки і техніки за 1998 рік — за цикл науково-дослідних, дослідно-конструкторських та впроваджувальних робіт по створенню першої вітчизняної системи курсовизначення та новітніх технологій автономної навігації.

Протягом 2000—2004 років очолював факультет систем управління. В 2010—2013 роках очолював Інститут аерокосмічних систем управління; завідувач кафедри систем управління літальних апаратів.

Як педагог підготував 7 кандидатів технічних наук. Є науковим керівником 3 науково-дослідницьких робіт.

Опубліковано понад 200 його наукових праць, серед яких 4 монографії:

• «Методологія оптимальної модифікації управління аерокосмічними імітаторами польоту й тренажерами»
• «Робастні методи оцінювання, ідентифікації та адаптивного управління»
• «Методологія конструювання оптимальних систем стохастичної стабілізації»
• «Аналіз та прогнозування фінансових інструментів в умовах кризи»

Також вийшли друком підручники «Експериментальне випробування та дослідження систем» і «Надійність систем управління та автоматики», 5 навчальних посібників.

Зареєстровано понад 10 свідоцтв на винаходи та патенти.

Входить до складу 2-х спеціалізованих вчених рад по захисту докторських дисертацій, редколегії наукових журналів: , , , заступник голови Комітету «Освіта і наука» Аерокосмічного товариства України.

Джерела

• Азарсков Валерій Миколайович [ 2 січня 2018 у Wayback Machine.]
• Валерій Азарсков^{[недоступне посилання]}(рос.)^{[недоступне посилання з червня 2019]}