Історичні акти

Історичні акти — , у яких в юридичній формі зафіксовано постановку чи вирішення питань договірно-правового змісту між певними юридичними сторонами й зазначено безпосередньо чи опосередковано конкретного автора й адресата.  Один із найважливіших типів документальних історичних джерел.

Термінологія

Сам термін акт — досить умовний. Назва пішла від лат. actum (actum est — здійснено), що використовувався в завенні давньоримських, а пізніше середньовічних офіційних документів, наприклад «здійснено в Римі» і т. ін. Часто термін акт використовується в ширшому сенсі — на означення всіх документів узагалі на відміну від описових (нарративних) джерел, а особливо на означення законодавчих документів — законів, едиктів, указів тощо.

Класифікація

Класифікація актів:

• за ознакою походження чи авторством історичні акти бувають публічні, приватні, приватно-публічні, публічно-приватні;
• за ознакою місця дії — державні, церковні, світські;
• за співвідношенням змісту тексту і предметної ситуації — договірні (міжнародні світські договори, конкордати, приватні угоди — відкупу, підряду, купівлі, дарування, обміну та інші), договірно-законодавчі (давньоримські та середньовічні дипломи, жалувальні, уставні грамоти та інші), договірно-засвідчувальні (дипломи на титули, чини, звання, мандати, ранги, метрики тощо), договірно-законодавчо-розпорядчі (заповіти монархів), договірно-розпорядчі (духовні грамоти приватних осіб, векселі, указні грамоти, певна частина указів, розпоряджень, постанов), договірно-протокольно-резолютивні (судові грамоти, витяги з протоколів доповідних судних списків, правних грамот тощо), договірно-реєстраційно-облікові (сотниці, витяги із писцових книг тощо), клопотальні (характеристики, рекомендаційні листи, поруки та інші), договірно-облікові (посольські, родовідні, приходсько-витратні, домові, оброчні книги та інші), договірно-доповідні (відозви-угоди), договірно-епістолярні (відкриті листи, послання церковних ієрархів, у тому числі енцикліки тощо).

Історичні акти в Україні

Термін «акт» (лат. actus, від ago — приводжу в рух; actum — документ) для означення юридичних документів на території України набув широкого розповсюдження в XVI столітті. До цього різні за змістом і правовим значенням законодавчі документи (понад 150 різновидів), що були чинними в українських землях, іменувалися привілеями, грамотами, універсалами.

У ході історичного розвитку спостерігається певна еволюція , спричинена, зокрема, структури суспільства, унормуванням звичаєвого права, систематизацією правових норм.

Актові документи за різні історичні періоди збереглися досить нерівномірно. Загалом історичних актів дійшло до наших днів обмаль.

Історичні акти представлені:

• договорами Київської Русі з Візантією, Галицько-Волинського князівства з Польщею, Литвою, Угорщиною, Тевтонським орденом, Золотою Ордою;
• церковними уставами Володимира Святославича, Ярослава Мудрого, «Руською правдою»;
• вкладними, купчими, вірчими, уставними, жалуваними грамотами та іншими.

Значно більше збереглося історичних актів, датованих XIV століттям і пізнішим часом. Систематичне вивчення й видання історичних актів почалося з Західної Європи в XVII столітті (наприклад, Акти земські та ґродські), у Російській імперії, до якої тоді входила більша частина території України, із кінця XVIII століття.

Примітки

1. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 5 березня 2016.

Джерела

• Советская историческая энциклопедия, Москва, 1961

Посилання

• Акти історичні [ 25 лютого 2022 у Wayback Machine.] // Велика українська енциклопедія : у 30 т. / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — 2016. — Т. 1 : А — Акц. — 592 с. — .
• АКТИ ІСТОРИЧНІ [ 25 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України (ЕІУ) на сайті Інституту Історії НАН України