Інгенуй

Інгенуй (лат. Ingenuus) — римський узурпатор, що проголосив себе імператором у 260 році. У джерелах про нього містяться розрізнені дані. Відомо, що він був призначений чинним імператором Галлієном на посаду командувача військ в Паннонії та займався військовим вихованням цезаря, Валеріана II. Згодом Інгенуй підняв повстання проти Галлієна, але зазнав поразки та вкоротив собі віку.

Інгенуй (лат. Ingenuus)
Римський узурпатор
Попередник	Галлієн
Наступник	Галлієн
Біографічні дані
Смерть	260 рік Мурса, Нижня Паннонія
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Життя до приходу до влади

Про походження і кар'єру Інгенуя в джерелах немає ніяких відомостей . Попри те, що в історичній літературі його зазвичай називають Інгенуєм, в працях античних письменників він фігурує і як Інген, і як Інгеб, і навіть як Генуй. Залишається невідомим і той факт, яку конкретно посаду він займав на момент свого проголошення імператором. Требеллій Полліон, автор життєпису Інгенуя в «Історії Августів» пише, що Інгенуй керував обома Панноніями і був оголошений імператором мезійськими легіонами. В цілому з ним згоден і Аврелій Віктор, який повідомляв, що Інгенуй був правителем Паннонії. Таким чином, можна зробити висновок, що він перебував на якомусь високому посту в придунайських провінціях і очолював війська однієї або кількох провінцій даного регіону. Історик Й. Фітц висловив думку, що Інгенуй виконував обов'язки військового радника при синові імператора Галлієна Валеріана II, що знаходився в ролі представника панівного роду в придунайських областях.

Узурпаторство і смерть

Дата проголошення Інгенуя імператором не зовсім ясна — в його біографії (Історія Августів) говориться, що він повстав за консульства Туска і Басса — тобто в 258 році. Однак Аврелій Віктор у своєму творі «Про цезарів» повідомляє, що це сталося після того, як Інгенуй дізнався про полонення персами імператора Валеріана, а сучасні дослідники відносять цю подію до 260 року. Відповідно, деякі дослідники датують виступ 258 роком, деякі — 260. Так, останнє датування підтримують історики Джон Дрінквотер і Девід Поттер. Вони виступають проти точки зору Фітца, що повстання Інгенуя відбулося в 258 році незабаром після смерті Валеріана II. Аргументація Фітца зводиться до того, що він вважав причинами заколоту смерть Валеріана II і страх перед вторгненням маркоманів. Однак хиткість його версії полягає в тому, що не існує ніяких доказів набігів маркоманів у 258 році. Автори Prosopography of the Later Roman Empire вважають, що Інгенуй був проголошений імператором в Сірмії.

Очевидно, однією з причин узурпації була зовнішня небезпека з боку сарматів та роксоланів придунайським провінціям імперії. За деякими реконструкціями, після смерті Валеріана II Інгенуй залишився найвпливовішою людиною на дунайському кордоні, і Галлієн, побоюючись зростання його могутності, закрив монетний двір у Вімінаціі. Однак Інгенуй, посилаючись, очевидно, на небезпеку з боку варварів і бездіяльність Галлієна, спонукав солдатів оголосити себе імператором. Крім того, по всій видимості, він спирався і на підтримку жителів придунайських провінцій, які вважали, що центральний уряд проявляє недостатню увагу до їх потреб.

Монет із зображеннями Інгенуя не збереглося, що свідчить про короткостроковість його узурпації і географічної вузькості виступу, також невідомі і будь-які його написи. Галлієн для боротьби з ним терміново покинув рейнський кордон і вирушив на Дунай, стягнувши війська з Британії, прирейнських областей, Дакії, а також задіявши недавно створений кінний корпус під командуванням Авреола. За підрахунками Ю. К. Колосовської, до операцій проти Інгенуя були залучені вексілляції сімнадцяти легіонів. Війська Інгенуя були розгромлені Авреолом в битві при Мурсі в Паннонії. Сам він намагався втекти, але був убитий своїми ж солдатами. За іншою версією, він потонув в сусідній річці або покінчив життя самогубством. Після придушення повстання Галлієн досить поблажливо поставився до висунувшим Інгенуя солдатів, але піддав репресіям підтримавшим узурпатора цивільне населення регіону.

Наслідки повстання

Виступ Інгенуя по-різному оцінюється в дослідницькій літературі — одні історики вважають його узурпацію, також як і більш пізню узурпацію Регаліана проявом сепаратизму провінцій Римської імперії і спробою створення окремої Дунайської імперії (за аналогією з галльською). Інакше, більш поширений на сьогодні  момент погляду, ці виступи не були спробами відділення від Риму якихось територій, Інгенуй не зрушив з військами на Рим тільки через нестачу сил і наявності зовнішніх загроз.

Примітки

1. Сергеев, 1999, p. 113..
2. Требеллий Поллион. «История Августов». Тридцать тиранов. IX..
3. Аврелий Виктор. О цезарях. XXXIII. 2..
4. Павел Орозий. История против язычников. VII. 22. 10..
5. Требеллий Поллион. «История Августов». Тридцать тиранов. IX. 1..
6. Leadbetter, 1998..
7. PLRE, 1971..
8. Сергеев, 1999, p. 114..
9. Сергеев, 1999, pp. 113—114..
10. Canduci, 2010, p. 83..
11. Сергеев, 1999, pp. 116—117..
12. Сергеев, 1999, p. 117..

Література

Джерела

1. Аврелий Виктор. Лициний Галлиен с Салонином // О цезарях.
2. Требеллий Поллион. Тридцать тиранов // История Августов. — М.: Наука, 1992.

Література

1. Jones A. H. M. Ingenuus // Prosopography of the Later Roman Empire / A. H. M. Jones, J. R. Martindale, J. Morris. — Cambridge University Press, 1971. — Vol. I: A.D. 260—395. — P. 457. — ISBN 0-521-07233-6 [2001 reprint].
2. Leadbetter, William. Ingenuus (260 A.D.) (англ.). An Online Encyclopedia of Roman Emperors. 1998.
3. Сергеев И. П. Римская империя в III веке нашей эры: Проблемы социально-политической истории. — Харьков, 1999.
4. Canduci, A. Triumph & Tragedy: The Rise and Fall of Rome's Immortal Emperors. — PIER 9, 2010.