Єпископ Ізраїль в миру Яків Іванович Лукін близько 1801 село Сінковце Малоархангельский повіт Орловська губернія 11 23 ж

Єпископ Ізраїль (в миру Яків Іванович Лукін; близько 1801, село Сінковце, Малоархангельский повіт, Орловська губернія — 11 (23) жовтня 1864, Шаргородський монастир) — український релігійний діяч московського походження. Єпископ Вінницький, вікарій Кам'янець-Подільської єпархії Відомства православного сповідання Російської імперії.

Єпископ Ізраїль

Єпископ Вінницький, вікарій Подільської єпархії

1860 — 1861

Церква:

Українська православна церква (Московський патріархат)

Попередник:

Макарій (Булгаков)

Наступник:

Климент (Верниковський)

Альма-матер:

Київська духовна академія

Науковий ступінь:

Діяльність:

священник

Ім'я при народженні:

Яків Іванович Лукін

Народження:

1801
село Сінковце, Малоархангельский повіт, Орловська губернія, Російська імперія

Смерть:

11 (23) жовтня 1864
Шаргород, Могилівський повіт, Подільська губернія, Російська імперія

Похований:

Єп. хіротонія:

Нагороди:

Орден Святого Володимира 3 ступеня

Біографія

Народився близько 1801 в селі Сінковце Мало-Архангельського повіту Орловської губернії у Росії, в родині диякона. Навчався в Орловській духовній семінарії, потім поїхав на навчання до України, де вступив до Київської духовної академії, яку закінчив зі ступенем кандидата богослов'я.

З 4 грудня 1825 року — вчитель Курської духовної семінарії.

29 листопада 1827 визнаний гідним ступеня магістра.

З 9 листопада 1828 — помічник інспектора Курської духовної семінарії.

2 листопада 1831 пострижений у чернецтво. 1 січня 1832 висвячений у сан ієромонаха, 8 січня призначений бібліотекарем, а 6 лютого того ж року — інспектором Курської духовної семінарії. По сану зарахований до соборних ієромонахів Донського монастиря і виконував посаду цензора проповідей.

З 10 лютого 1834 — ректор Калузької духовної семінарії.

3 листопада 1835 возведений у сан архімандрита і призначений настоятелем Покровського Доброго Ліхвінского монастиря Калузької єпархії.

Знову в Україні

З 3 травня 1843 — ректор Курської духовної семінарії і настоятель Білгородського Свято-Троїцького монастиря.

3 травня 1845 переведений в Рильський Миколаївський монастир, а 25 липня того ж року призначений ректором Херсонської духовної семінарії та настоятелем Одеського Успенського монастиря.

22 квітня 1848 переміщений ректором Харківської духовної семінарії та настоятелем Харківського Преображенського монастиря.

З 27 липня 1851 — ректор Тифліської духовної семінарії і настоятель Тифліського Преображенського монастиря.

2 травня 1858 призначений ректором Київської духовної академії і архімандритом Київського Братського монастиря.

24 січня 1860 хіротонізований в єпископа Вінницького, вікарія Кам'янець-Подільської єпархії.

25 березня 1861 в зв'язку зі скасуванням вікаріатства залишений настоятелем Шаргородського Миколаївського монастиря Подільської єпархії.

Помер 11 жовтня 1864. Похований Шаргородському монастирі.

Праці

«Слова и беседы архимандрита Израиля» в 2 томах (СПб. 1848),
«Обозрение русских раскольничьих толков» (Харьк., 1850),
«Беседы о значении и силе внешнего поклонения в христианской Православной Церкви и мысли христианские по случаю страшной грозы и града, бывших в г. Харькове 1 мая 1851 г.»
«Слова, говоренные в Старо-Харьковском Преображенском монастыре» (1852)

Посилання

Ізраїль (Лукін) [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]